Архітектура Кореї періоду трьох царств (57 р. до н. е. – 668 р. н. е.) є унікальним явищем у світовій культурі, що поєднує в собі глибокий натуралізм, простоту форм та внутрішню гармонію. Цей період, який охоплює існування держав Когурьо, Пекче та Сілла, став часом формування основних принципів корейської архітектури, які пізніше вплинули на розвиток будівельної традиції в регіоні.
Натуралізм і простота
Корейська архітектура, як і інші види мистецтва, відрізняється своєю орієнтацією на природні форми та уникненням надмірності. На відміну від китайської архітектури, де дахи часто мають різко вигнуті форми, корейські будівлі характеризуються пологими дахами, м’якими лініями та відсутністю гострих кутів. Це створює відчуття спокою та врівноваженості, що відображає філософський підхід корейців до життя та природи. Кольорова палітра також витримана, без яскравих акцентів, що підкреслює внутрішню гармонію та єдність з навколишнім середовищем.
Архітектура періоду трьох царств
Період трьох царств став часом активного розвитку буддійської архітектури, яка зазнала впливу китайських традицій, але швидко набула своїх унікальних рис. Одним із найважливіших елементів буддійських храмів були пагоди, які спочатку будувалися з дерева, а згодом — з каменю.
У Когурьо, найпівнічнішому з трьох царств, архітектурні пам’ятки збереглися лише у вигляді фундаментів, які вказують на наявність великих дерев’яних пагод. Наприклад, у районі Пхеньяну були знайдені залишки храмових комплексів, де центральним елементом була восьмикутна дерев’яна пагода, оточена трьома каплицями. Така композиція стала прообразом для пізніших буддійських храмів у регіоні.
У Пекче архітектори почали експериментувати з каменем, створюючи пагоди, які спочатку нагадували дерев’яні аналоги, але згодом набули більш спрощених форм. Яскравим прикладом є кам’яна пагода храму Мірук, яка демонструє високий рівень майстерності та увагу до деталей. Пізніші пагоди, такі як п’ятиповерхова пагода храму Чонгрім, стали меншими та більш стриманими, що відображає тенденцію до спрощення та естетичної витонченості.
У Сілла архітектурні традиції Когурьо та Пекче були адаптовані до місцевих умов. Єдина збережена кам’яна пагода Сілла, храм Пунхван, є прикладом впливу китайської архітектури династії Тан, але з характерними корейськими рисами.
Архітектура цього періоду заклала основи для подальшого розвитку корейської будівельної традиції. Натуралізм, простота та уникнення крайнощів стали основними принципами, які прослідковуються в архітектурі наступних століть. Кам’яні пагоди, які з’явилися в цей період, стали прообразом для пізніших будівель, таких як пагоди часів династії Корьо (918–1392) та Чосон (1392–1897).
Крім того, архітектура періоду трьох царств вплинула на сусідні країни, зокрема Японію. Наприклад, план храму Аска-дера поблизу Кіото має схожі риси з храмами Пекче, що свідчить про культурний обмін між країнами.
Данило Ігнатенко
