Амореї — це стародавній семітський народ, який відіграв ключову роль у формуванні історії Месопотамії, Сирії та Палестини на початку 2-го тисячоліття до нашої ери. Вони були кочівниками, які прийшли з Аравійського півострова і стали однією з найвпливовіших сил у регіоні, змінивши політичну та культурну карту стародавнього світу. Їхня історія — це історія міграцій, завоювань та асиміляції, яка залишила глибокий слід у цивілізаціях Месопотамії.
Походження
Амореї вперше з’являються в історичних джерелах близько 2400–2000 років до нашої ери. У найдавніших клинописних текстах їх часто називали «людьми з Заходу», хоча їхнє справжнє походження, ймовірно, пов’язане з Аравійським півостровом. Вони були кочівниками, які вели напівосілий спосіб життя, займаючись скотарством і торгівлею. Їхня міграція до Месопотамії була частиною більшого процесу переселення народів, який відбувався в регіоні на межі 3-го та 2-го тисячоліть до нашої ери.
Амореї стали однією з причин падіння Третьої династії Ура (бл. 2112–2004 рр. до н. е.), однієї з наймогутніших держав Шумеру. Їхні набіги та тиск на міста-держави Месопотамії призвели до політичної дестабілізації та розвалу централізованої влади.
Амореї в Месопотамії
На початку 2-го тисячоліття до нашої ери амореї почали масово мігрувати до Месопотамії, середнього Євфрату, Сирії та Палестини. Вони створили численні невеликі царства, які швидко асимілювалися з місцевими культурами, зокрема з шумеро-аккадською. Амореї стали правителями багатьох міст-держав, включаючи Вавилон, який згодом перетворився на один із найважливіших центрів регіону.
Найвідомішим аморейським правителем був Хаммурапі (1792–1750 рр. до н. е.), цар Вавилону, який створив могутню імперію та видав знаменитий Кодекс Хаммурапі — один із найдавніших збірників законів у світі. Під його правлінням Вавилон став політичним і культурним центром Месопотамії, а аморейська еліта інтегрувалася в місцеве суспільство, зберігаючи при цьому свої традиції.
Амурру: географія та культура
Термін «Амурру» використовувався не лише для позначення аморейського народу, але й для опису географічного регіону, який включав Сирію, Палестину та частину Месопотамії. У Сирії амореї змішалися з хурритами, створивши нові культурні та політичні форми. Одним із важливих центрів аморейської влади було місто Марі (сучасний Телль-Харірі в Сирії), яке стало важливим торговим і політичним вузлом.
У Палестині амореї також відігравали значну роль. Регіон, який називався Амурру, включав північну Палестину з центром у місті Хацор. Тут вони змішалися з місцевими ханаанськими племенами, створивши нові соціальні та культурні структури.
Занепад аморейської мови та культури
Протягом «темного віку» між 1600 та 1100 роками до нашої ери аморейська мова поступово зникла в Месопотамії та середньому Євфраті. Однак у Сирії та Палестині вона залишалася панівною, ставши основою для формування інших семітських мов. У ассирійських текстах близько 1100 року до нашої ери термін «Амурру» вже не стосувався конкретного народу чи мови, а позначав географічний регіон, який включав Сирію, Фінікію та Палестину.
Спадщина
Амореї залишили значний слід в історії стародавнього світу. Вони стали мостом між кочовою культурою Аравії та розвиненими цивілізаціями Месопотамії. Їхні завоювання та асиміляція сприяли формуванню нових політичних структур, таких як Вавилонське царство, яке стало однією з наймогутніших держав стародавнього світу.
Данило Ігнатенко
