Мейстер Екхарт (народився близько 1260 року в Гохгаймі, Тюрінгія, Німеччина — помер між 1327 та 1328 роками в Авіньйоні, Франція) — був одним із великих представників середньовічної німецької християнської містики.
Йоганнес Екхарт, відомий також як Мейстер Екхарт, вступив до домініканського ордену у віці 15 років. Його освітній шлях розпочався в Кельні, де він, ймовірно, навчався під керівництвом видатного філософа-схоласта Альберта Великого. Інтелектуальне середовище Кельна, яке значною мірою формувалося під впливом ідей Томи Аквінського, сприяло розвитку філософського світогляду Екхарта. У середині 1290-х років він був призначений вікарієм Тюрінгії, що стало важливим етапом у його кар’єрі. Пізніше Екхарт викладав теологію в Парижі, де отримав ступінь магістра, що закріпило за ним ім’я “Мейстер”.
Філософські та теологічні праці
Екхарт залишив після себе чотири основні твори німецькою мовою, які часто називають “трактатами”. Серед них — “Розмови про повчання”, де він розглядає питання самозречення, шляхетності волі та інтелекту, а також покори Богові. Ці твори відображають його погляди на духовне життя та шлях до єднання з Богом. Екхарт також брав участь у теологічних диспутах з францисканцями, що свідчить про його активну участь у інтелектуальному житті того часу.
Концепція єднання душі з Богом
Однією з центральних ідей філософії Екхарта є концепція чотирьох стадій єднання душі з Богом: несхожість, подібність, тотожність та прорив. Ці стадії відображають шлях духовного розвитку, який веде до повного внутрішнього перетворення.
- Несхожість: На першій стадії Екхарт підкреслює, що всі створені речі є “чистою нікчемністю” порівняно з Богом. Бог, як джерело буття, є абсолютною реальністю, тоді як створений світ існує лише завдяки Його волі. Ця ідея підкреслює трансцендентність Бога та залежність усього сущого від Нього.
- Подібність: На другій стадії людина, відокремлюючись від індивідуальних речей, наближається до універсального буття. Таким чином, вона стає образом Бога, відображаючи Його подібність. Цей процес уподібнення до Бога є важливим кроком на шляху духовного розвитку.
- Тотожність: Третя стадія передбачає глибше єднання, коли дія Бога та становлення людини розглядаються як єдиний процес. Екхарт підкреслює, що Бог більше не є зовнішньою сутністю, а стає внутрішнім досвідом людини. Ця ідея виражається у таких твердженнях, як “Істота і природа Бога належать мені”.
- Прорив: На завершальній стадії людина досягає стану, коли навіть поняття Бога стає зайвим. Екхарт закликає до повного відсторонення, коли людина живе “без чого”, навіть без Бога. Цей прорив за межі традиційного розуміння Бога є кульмінацією духовного шляху.
Філософія Мейстера Екхарта мала значний вплив на розвиток західної містики та теології. Його ідеї про відстороненість та єднання з Богом стали основою для багатьох містичних вчень, які розвивалися пізніше.
Данило Ігнатенко
