Уйгури – це тюркськомовний народ внутрішньої Азії, який переважно проживає на північному заході Китаю, в Сіньцзян-Уйгурському автономному районі. Цей народ пережив чимало історичних випробувань, зокрема численні завоювання та переселення. За даними на початок 21 століття, кількість уйгурів у Китаї перевищувала 11 мільйонів, а в країнах Центральної Азії – Узбекистані, Казахстані та Киргизстані – нараховувалося щонайменше 425 тисяч.
Мова та культура
Уйгурська мова є частиною тюркської групи алтайських мов. Вона належить до уйгуро-чагатайської гілки разом з узбецькою мовою. Традиційно література уйгурів писалася арабським шрифтом. У ХХ столітті відбулося кілька реформ у системах письма: спочатку була введена модифікована латиниця, а згодом – кирилиця. Проте у Китаї арабське письмо продовжує використовуватись для написання уйгурської мови.
Особливості укладу життя
Уйгури – переважно осіле населення, яке проживає в сільській місцевості, де сформована мережа оазисів. Життєдіяльність у цьому посушливому регіоні базується на зрошувальному землеробстві. Основними культурами є пшениця, кукурудза, сорго (каолян) і баштанні. Важливим видом діяльності також є вирощування бавовника.
Уйгурський автономний район Сіньцзян відомий своїми великими містами, такими як Урумчі – столиця регіону, і Кашгар (Каші) – історичний центр торгівлі на Шовковому шляху. Протягом останніх століть уйгурам бракувало політичної єдності, хоча в ХІХ столітті вони спробували повстати проти Пекіна.
Релігія та суспільство
Головною релігією уйгурів є іслам сунітського напрямку. Громадська організація уйгурів зосереджена переважно в селах. В умовах сучасного Китаю уйгури стикаються з численними репресіями, зокрема з 2017 року, що значно обмежує їх права на культуру, релігію та самовираження.
Уйгури – це народ з багатим історико-культурним спадком, який продовжує зберігати свою ідентичність попри політичні виклики і репресії.
Данило Ігнатенко
