Нгуні – це група споріднених етнічних груп, які говорять мовою банту та проживають у Південній Африці, Свазіленді та Зімбабве. Їхні предки населяли обширні гірські території, що розтягнулися від Великої Рибної річки на сучасній території Східно-Капської провінції, північно до затоки Косі, біля кордону провінції Натал і Мозамбіку, паралельно Індійському океану.
Хоча спочатку жителі цієї зони спілкувалися мовою банту з невеликими лінгвістичними відмінностями, наприкінці 19-го та на початку 20-го століть виникли різноманітні мови банту, які, в основному, були незрозумілими одна одній наприклад коса, зулу та сваті (свазі). Мови нгуні через наявність «клацаючих» фонем, є унікальними. Ці звуки увійшли в мову завдяки змішаним шлюбам між нгуні та попередніми народами, що говорили мовами койсан, які також мали подібні звуки.
На початку 19 століття їх було розділено на кілька політичних утворень, кожне зі своїм власним вождем, який мав як політичні, так і ритуальні повноваження. Жителі цих держав вирощували просо і мали велику кількість великої рогатої худоби, яка мала важливе значення як для їхнього життя, так і для соціальної структури. Був чіткий розподіл праці: жінки займалися обробкою землі, а чоловіки – скотарством. Нгуні дотримувалися системи спадку через батьківську лінію та місцевого проживання, а також практикували екзогамію, коли дружини отримувалися легально через передачу худоби як викупу.
Спосіб їх життя значно змінився протягом 19 століття, зокрема через період воєн і масових переселень, який почався у 1820-х роках Шакою (вождь зулу). Шака створив експансивну зулуську державу, яка воювала з сусідами, змушуючи їх приєднатися до неї або ставати біженцями. Ці біженці, узявши на озброєння нову військову дисципліну та стратегії, розроблені Шакою, змогли підкорити інші африканські народи та заснувати нові держави у південній та центральній Африці.
Поступове підривання суспільства нгуні відбувалося через розширення європейської влади, серія війн на мисі Доброї Надії і прискорене перетворення багатьох нгуні на робітників-мігрантів унаслідок конфіскації земель і худоби. Цей процес зазнав різкого прискорення після відкриття золотих родовищ у Вітватерсранді в 1886 році. Індустріалізація, спровокована золотими копальнями, змусила багатьох нгуні стати міськими робітниками, розширивши їхню економічну роль у Південній Африці.
Урбанізація серед народу нгуні в Південній Африці призвела до втрати традиційних сільських зв’язків та культурних практик. Тепер багато сучасних представників народу, які вживають мову нгуні, народилися та виросли в містах, маючи мало спільного зі сільським життям своїх предків. Цей процес призвів до розмиття культурних аспектів терміну «нгуні», який тепер краще розглядати як лінгвістичний термін.
Данило Ігнатенко
