Наукове дослідження цивілізації Наска, що існувала на південному узбережжі Перу між 200 роком до н.е. і 600 роком н.е., становить об’єкт великого інтересу для археологів та істориків. Наска заселяли долини, зокрема Наска, де їхніми головними центрами були Кауачі та Вентилла, що відігравали значну роль у релігійному та міському житті спільноти.
Ця культура відома своєю унікальною керамікою, текстилем і геогліфами, які створені на піщаному дні пустелі та стали відомі як лінії Наска. Спостереження за цими артефактами відображає високий рівень технічного вміння і релігійного символізму у культурі Наска, що свідчить про складність і витонченість їхнього суспільства.
Аналіз археологічних знахідок і писемних джерел, які відносяться до цивілізації Наска, дозволяє розуміти їхню соціальну організацію, економічні зв’язки та вплив на навколишні народи. Дослідження цієї культури допомагає краще зрозуміти розвиток давніх цивілізацій на території Перу та їхні внески в світову історію і культуру.
Сучасні дослідження показують, що Наска та культура Паракас переплелися на певному етапі. Під час археологічних розкопок поблизу населених пунктів Наска виявлено численні артефакти, що належать до культури Паракас. З погляду політики, цивілізацію Наска можна охарактеризувати як сукупність вождів, що періодично об’єднувалися для захисту взаємних інтересів, скоріше ніж як цілісну державу. Це відображається у мистецтві та архітектурі Наска, які відображають спільні теми в поселеннях, але водночас не мають єдиного плану міст або централізованої організації. Максимальне населення Наски оцінюється в 25 000 осіб, що розподілялися по невеликих селах, зазвичай розташованих на терасах поруч із зрошувальними ділянками.
Поширюючи свій вплив, цивілізація Наска розширила свою сферу впливу на долину Піско на півночі та долину Акарі на півдні. Додатково, використання вовни лам, альпак і вікуньї в тканинах Наска свідчить про налагоджений торг з високогірними культурами, оскільки ці тварини не виживають у низинних районах. Виявленням торгівлі на великі відстані є також той факт, що мумії Наска прикрашалися головними уборами з пір’я лісових птахів.
Могили, що часто мають глибину до 4,5 метрів та доступ через шахту, представляють собою важливе джерело артефактів та розкривають багато аспектів їхньої культури. Тут знаходять прекрасну кераміку та текстиль, які спільно з померлими кладуть у могилу, не роблячи різниці між чоловічими та жіночими похованнями. Муміфікованих покійних уважно обгортають у текстиль та зазвичай ставлять у сидяче положення.
Гробниці, особливо ті, що мають шахтяну будову, зазвичай викладені глинобитною цеглою. Їх можна було відкрити знову для додавання нових мумій. Поряд з муміями часто знаходять схованки з трофейними головами, багато з яких мають ознаки трепанації, що дозволяло нанизувати їх на шнур, як це показано на гончарних малюнках. Трофейні голови також часто використовувалися в текстильних дизайнах, зокрема в мініатюрі та як окантовка. Деякі поховання, ймовірно, належать жертвам: їм закривали очі, а потім в рот складали екскременти, які затискали голками кактуса, або видаляли язик і зберігали його в тканинному мішечку.
У п’ятому столітті нашої ери Наска стала вразливою через тривалу посуху, що тривала кілька поколінь. Її завоювали варі, які увійшли в спадок багатьох аспектів їхньої культури. Після цього поселення Наска ніколи вже не досягли статусу самостійної цивілізації, залишаючись лише провінцією.
Данило Ігнатенко
