Під впливом єгиптян греки в архаїчний період почали виготовляти скульптури в натуральну величину, але замість зображення фараонів чи богів грецька скульптура в основному складалася з курі, яких було три типи: оголений юнак, одягнений, стоячий молодий чоловік і жінка, що сидить. Відомі своїми усмішками, які називають «архаїчною посмішкою», скульптури використовувалися як надгробні пам’ятники. Вони представляли ідеальний тип, а не окрему людину, і наголошували на реалістичній анатомії та рухах людини, як писав арт-критик New York Times Аластер Маколей: «Курос поза часом; він міг би дихати, рухатися, говорити».
У пізньому архаїчному періоді кілька скульпторів, таких як Крітіос, стали відомими та прославленими, тенденція, яка стала ще більш переважаючою в класичну епоху, коли Фідій, Поліклет, Мірон, Скопас, Пракситель та Лісіпп стали легендарними. «Дискобол» Мирона, або «метальник диска» (460-450 рр. до н. е.) вважається першим твором, який зафіксував момент гармонії та рівноваги. Художники все частіше зосереджували свою увагу на математичній системі пропорцій, яку Поліклет описав у своєму «Каноні Поліклета», і наголошував на симетрії як поєднанні рівноваги та ритму. Поліклет створив Дорифора (Списоносця) (бл. 440 р. до н. е.), щоб проілюструвати свою теорію про те, що «досконалість виникає потроху через багато чисел».
Більшість оригінальної грецької бронзи було втрачено, оскільки цінність матеріалу призвела до того, що їх часто переплавляли та повторно використовували, особливо в ранню християнську епоху, коли їх вважали язичницькими ідолами. Збереглося кілька видатних прикладів, як-от Дельфійський візник (478 або 474 рр. до н. е.), який був знайдений у 1896 році в храмі, похованому в обвалі. Інші роботи, в тому числі бронзові вироби, які були вилучені з моря. Найдавнішими грецькими бронзовими виробами були ковані листи, скріплені разом заклепками; однак наприкінці архаїчного періоду, близько 500 р. до н. е., греки почали використовувати метод втраченого воску. Для створення великомасштабних скульптур витвори відливали з різних шматків, а потім зварювали разом з інкрустацією міддю для створення очей, зубів, губ, нігтів і сосків, щоб надати статуї реалістичного вигляду.
Поряд із круглою скульптурою греки використовували рельєфну скульптуру для прикраси антаблементів храмів великими фризами, які часто зображували міфологічні та легендарні битви та міфологічні сцени. Створені Фідієм мармури Парфенона (бл. 447-438 рр. до н. е.), також відомі як мармури Елгіна, є найвідомішими прикладами. Створені на метопах, або панелях, рельєфні скульптури прикрашали фриз, що вистилав внутрішню кімнату храму, і, відомі своїм реалізмом і динамічним рухом, мали помітний вплив на пізніших художників, у тому числі на Огюста Родена.
Фідій отримав визнання за свою статую Афіни Парфенос (447 р. до н. е.), статую майже сорока футів заввишки, яка знаходилася в Парфеноні на Акрополі, і за свою статую Зевса в Олімпії (435 р. до н. е.), яка мала сорок три фути заввишки і вважалася однією з семи чудес Стародавнього Світу. Обидві статуї використовували дерев’яну конструкцію із золотими панелями та кінцівками зі слонової кістки, прикріпленими у вигляді модульної конструкції. Вони були не лише символами богів, а й символами грецького багатства та влади. Обидві роботи були знищені, але існують невеликі копії Афіни, зображення на монетах і описи в грецьких текстах збереглися.
Альона Дмитрук
