Актуальність дослідження полягає в чіткому об’єктивному аналізі основних засобів масової комунікації українського п’ятидесятництва. Але до кінця не можна визначити, які із ЗМІ можна віднести до групи п’ятидестяників, а також ті, що стосуються, зокрема, харизматичних рухів, оскільки харизмати та п’ятидестяники мають спільні знаменники у своїй обрядовості та віровченні, тому їх важко розрізнити. Хоча позиції цих двох конфесій щодо інтерпретації Святого Письма суттєво відрізняються.

Джерельною базою дослідження є статті Вікторії Любащенко, Анатолія Колодного, Максима Балаклицького, монографія Алли Бойко, а також інтернет та друковані ЗМІ українських п’ятидесятників.

Метою і завданням дослідження є висвітлення питання історії та розвитку п’ятидесятницьких ЗМІ, як один із найактивніших впливів на формування соціокультурної ідентичності українських протестантів на теренах пост-радянської України

Основний зміст статті: Наприкінці  ХХ ст.  виник особливий  вид комунікації, який сьогодні став чи не головним засобом передачі інформації – це інтернет. Впродовж останніх десятиліть практично всі релігійні об’єднання , крім  періодичних  видань  відкрили  свої  теле – і радіокомпанії, запроваджували  блоги та створили  сайти.

Тому,  на даний  час практично  не можна уявити діяльність  будь – якої  церкви  без газет, журналів  чи інтернет-сайтів.  Кожна релігійна  течія намагається заполонити частину своєї медійної аудиторії для місіонерсько-євангелізаційної роботи.  За   період незалежності України закріпили за собою вагому частину українського медійного простору, також   п’ятидесятницькі ЗМІ.

Серед   представників українського п’ятидесятництва, які з’являються у ЗМІ,  особливо  активну  позицію  займає   керівник ЦХВЄ України Михайло Паночко.  Він   постійно бере  участь в екуменічних  молитвах  за нашу країну. Варті  уваги, зокрема,  його виступи  під час святкування Незалежності України, коли президентом був Віктор Ющенко, а також під час святкування 1025 – річчя Хрещення Київської Русі. Як старший  єпископ  єпископ ЦХВЄ  Паночко  постійно проповідує  в релігійних ЗМІ,у  тому числі на міжнародних каналах CNL та ТБН. Він веде особистий блог на сайті РІСУ (Релігійно Інформаційна Служба України) [4, с. 29].

Варто  зауважити, що українське п’ятидесятництво не є одноманітним та єдиним у своїй структурі. Воно має велику кількість автономних об’єднань та незалежних церков, які не завжди погоджуються з  вченням ЦХВЄ, й  пропагують  власні тлумачення Святого Письма та свої  соціо – релігійні особливості . Хоча з 1990 –х  рр.  розпочався  рух за відновлення єдності усіх християн віри євангельської ( 25-26 травня 1990 р. у місті Коростень, (Житомирської  області  створено Союз Церков Християн Віри Євангельської). Сьогодні  серед засобів  масової комунікації   цього напрямку  п’ятидесятництва важливу роль  у місіонерсько – євангелізаційній роботі  відіграє офіційне видання ЦХВЄ –  журнал «Благовісник», який виходить щоквартально з 1992 р. У журналі «Благовісник»  періодично  друкуються  проповіді п’ятидесятницьких пасторів та богословів, повідомлення про  з’їзди представників ЦХВЄ, проведення  конференцій.  Окремі публікації  присвячуються  морально-етичним  проблемам  й  спрямованні на духовно – моральний розвиток і виховання молоді. Крім того  в  журналі «Благовісник» постійно оновлюється статистика громад  ЦХВЄ, кількість її членів, дані про навчальні  заклади, інституцій, мас – медіа, тощо. Журнал  «Благовісник»  видається двома мовами: українською та російською,  має власний сайт в мережі інтернет (http://www.blag.org.ua/ .  Архіви номерів   розміщенні у PDF версії ) [5,с.16 ].

Протягом  1967– 2010 рр.  ХВЄ видавали  журнал «Євангельский голос»,  який був першою періодикою цього п’ятидесятницького  об’єднання. Видання  журналу  «Євангельский розпочалось  в Канаді серед української п’ятидесятницької діаспори.  Як офіційне видання ЦХВЄ журнал «Євангельский голос» був зареєстрований у 1990 р., коли було засновано Союз ЦХВЄ [6, с. 17].

Станом на2013 р. п’ятидесятники України  видають  27 газет (згідно з статистикою журналу «Благовісник» за 2 квартал 2013 р.). Серед великої кількості цього виду  періодики можна  виокремити газети «Вірую», «Голос Надії», «За євангельську віру». Наприклад,  газета «Вірую»  є культовим і найпопулярнішим періодичним виданням  українського та діаспорного п’ятидесятництва. Вона виходить накладом  60 тисяч примірників, 23 тисячі примірників газети «Вірую» відправляються  закордон (Канаду, США, Францію, Аргентину). Періодичність видання складає один номер в місяць.

У газеті «Вірую» публікуються проповіді богословів та пасторів ЦХВЄ, а також історії та свідчення п’ятидесятницьких парафіян. Крім  того, традиційно публікуються оповідання   морально-етичного  змісту. Дана газета також розміщується на сайті Церкви Християн Віри Євангельської  (http://viruyu.at.ua ) [9, с.12].

Серед  українських  п’ятидесятницьких  радіо- та теле-передачі  варто виділити телепередачу «На початку було Слово», яку веде старший єпископ ЦХВЄ Паночко на телеканалі «Рема». У цій передачі він  порушує проблеми інтерпретації  Святого Письма, моралізує  окремі вірші із Біблії. Крім  цієї телепередачі,  є ще передача («Теорема» та «Вірую»,  низка радіопередач. Особливою  активністю  вирізняється  радіопередача  «Вірую», яка з 1999 р.  щотижнево на Івано-Франківському обласному радіо.

Ще одним  важливим позитивним  показником серед медійної аудиторії  є євангелізаційно – місіонерська  робота  цього напрямку  голови ради  старійшин ЦХВЄ Василя Боєчка.  Ними здійснюється   процес євангелізації та місіонерської дільності у прямому ефірі телепередач, а також  у згаданих виданнях: «Благовісник», «Голос  надії», «Євангельський голос».

Як вже  зазначалось,  українське п’ятидесятництво не є одноманітним.  В Україні існує  доволі  багато різноманітних незареєстрованих рухів п’ятидесятників та неоп’ятидесятників, які у свою чергу мають власні незалежні ЗМІ. Доцільно згадати відому київську п’ятидесятницьку церкву «Хіллсонг», що не входить до числа ЦХВЄ, але є членом світового пятидесятницького союзу «Асамблея Бога». [13, с. 12]

Церква «Хіллсонг»  набула значного поширення  в  Києві, де кількість її парафіян за приблизними  підрахунками складає близько 3000 осіб [13, с.18]. Засновником цієї церкви вважається  австралійський пастор Браян Хьюстон, який створив її з метою популяризації християнства за допомогою  сучасних методів. Зокрема,  церква використовує у богослужіннях рок та реп музику, а недільні зібрання нагадують  здебільшого концерти.

Між тим  церква «Хіллсонг» різко виступає проти наркотиків, алкоголю, абортів та дошлюбних статевих відносин. Слід звернути увагу, що парафіянами церкви «Хіллсонг» є  переважно молоді люди 16-25 років (пастор церкви «Хіллсонг» Євген Касевич називає їх «тінейджарами»). Церква  «Хіллсонг» – одна із перших п’ятидесятницьких церков України, яка  запровадила  мобільний додаток «Хіллсонг», для прослуховування та перегляду у прямому ефірі богослужінь. [13, с. 25].

Досить  зручним у використанні є сайт церкви «Хіллсонг», що нагадує міні соціальну мережу, де можна обмінюватися фото, відео, музикою, та спілкуватися наживо. Пастор Євген Касевич постійно виступає на міжнародних харизматично- пятидесятницьких каналах CNL та ТБН. Також церква «Хіллсонг» має свої сторінки в соціальних  мережах, а також є партнером порталу INVICTORY та каналів CNL та ТБН.

Крім  ЦХВЄ та церкви «Хіллсонг»,  є інші п’ятидесятницькі церкви, які через ЗМІ мають можливість активно пропагувати своє віровчення,  у тому числі й досить консервативно налаштовані рухи п’ятидесятництва.  Такими,  зокрема  є Об’єднана Церква Християн Віри Євангельської «воронаєвського» напрямку  п’ятидестяництва). ОЦХВЄ діє в  Росії, Україні, Латвії, Литві, Естонії, Вірменії, Білорусії та інших країнах пострадянського простору [13]. Загалом ОЦХВЄ об’єднує близько 2000 релігійних спільнот. Значна кількість ОЦХВЄ присутня в Україні, оскільки «воронаєвський» напрямок був в країні на початку 1920 – х рр.

Серед ЗМІ ОЦХВЄ потрібно виділити журнал «Євангеліст», де  традиційно публікуються відомості  про з’їзди, конференції ОЦХВЄ, проповіді керівників та авторитетних богословів. У з’ясуванні  особливостей діяльності п’ятидесятників  необхідно зважити  на ту обставину,  що інколи  важко  визначити, які групи церков доцільно  відносити  до  традиційних п’ятидесятницьких, а які до харизматичних. Адже харизмати фактично є ліберальним крилом п’ятидесятництва: деякі вчені називають  їх також  неоп’ятидесятниками.  Зауважмо, що так звані харизматичні або неоп’ятидесятницькі церкви в Україні активно  займаються еванелізаційно-місіонерською роботою за допомогою  ЗМІ [12, с. 315].

Українські неоп’ятидесятники або ж харизмати мають свої власні телеканали,  серед яких –  ТБН та CNL. Власне такі телеканали не обмежуються українськими телеглядачами, а транслюються по всьому світу. Телеканал ТБН декларував, що кількість телеглядачів по всьому світу становить 100 мільйонів людей.

Значну місіонерську роботу проводить  газета  неоп’ятидесятництва «Камень Креугольний», яку Балаклицький називає фундаменталістською. Він у статті «Газета «Камень Краеугольный» зазначає: «Найактивнішим і найцікавішим автором газети є її редактор Руслан Кухарчук. Його журналістський стиль уповні віддзеркалює харизматичний тип релігійності. Вже говорилося про наступальний характер фундаменталізму, його чітку ієрархічність, яка перш за все висвітлюється у патріархальному пафосі. З цих позицій редактор «оголошує війну» політкоректності, лібералізму, моральному релятивізму, гуманізму» [1, с. 2]. Загалом,   вітчизняні науковці по – різному дивляться на цю проблему.

Широкого  розмаху  набуває наукове дослідження   протестантських богословських комунікацій у працях Балаклицького.   Акцентується  увага  на харизматично- п’ятидесятницьких інтернет – ЗМІ, які мають можливість для свого поширення у  сучасному медіапросторі [3, с. 13].

У   своїй статті «Протестантське богослов’я  комунікації»  М. Балаклицький зазначає, що «комунікативний протестантизм переважно  розглядає проблеми місіології – методи донесення потенційно до кожного члена суспільства євангельської вістки (у тлумаченні церковної громади). Такий акцент пізнього протестантизму, поширеного в Україні, спричинений  тим, що анабаптистський рух ХVII сторіччя, не зустрівши підтримки можновладців, мусив повернутися до того статусу християнства, де його легалізував  римський імператор Костянтин у ІV столітті. Ще одним фактором  була відмова від хрещення немовлят» [2, с. 110]

Вітчизняний  релігієзнавець  Колодний у своїй статті «Свобода совісті для і в мас-медіа» чудово розкриває поняття «конфесійна преса». Вчений  позначає це наступними словами: «Відтак,  конфесійна преса, якщо вона розрахована на масового читача, а не лише на послідовника цієї  релігійної течії, цим самим порушує не лише право за умов гарантованої  свободи совісті на плюралізм світоглядних інформацій, а й такий принцип цієї  свободи, як право вільно вірити, вибирати віру і церкву. Водночас тут  порушується ще й  відомий принцип Святого Писання: не лжесвідч. В тому разі, коли журналіст подає хибну, тенденційно підібрану інформацію, він свідоме лжесвідчить, а відтак не лише свідомо виявляє свою несумлінність, а й бере за ці лжесвідчення гріх на свою душу» [10, с. 2].

Посилаючись на дослідження М. Балаклицького, А. Бойко, стверджує, що сам журналістикознавець робить спробу висвітлення  протестантських мас-медіа, їх розвитку як єдиної комунікаційної системи, відповідно ланки якої є між собою тісно пов’язаними [4, с. 150].

Характерною рисою представників ЦХВЄ є поєднання теоретичного дослідження з мас-медійною практикою, які працюють у конфесійних ЗМІ, висвітлюючи релігійні процеси у пресі, інтернет-виданні, радіо, телебаченні у регіональних і міжрегіональних областях України.

У  статті «Новітні  трансформації процесу релігійних комунікацій в українському суспільстві» Свистунов зазначає, що «поле  комунікацій з кожним роком стає все більш і більш напруженим, постійно удосконалюються технології передавання інформації. Проте релігійні комунікації не губляться в цьому глобальному потоці інформації, що швидко зростає. Навпаки, вони стають  все більш вагомими і визначальними в розвитку світової історії. Щоправда, змінюється структура і зміст релігійних комунікацій» [11, с. 215]. .

Отже йдеться про  процес трансформації релігійних комунікацій і їхній інтенсивний розвиток в сучасному глобалізованому українському суспільстві. Це власне супроводжується  удосконаленням новітніх інформативних технологій. Оскільки  суспільство живе в інформаційному просторі, йому доступними і зручними є засоби масової комунікації, а відтак релігійні комунікації відіграють чи не найважливішу роль у світовій історії людства. Зрештою  комунікативні засоби дають можливість інформувати суспільство про будь – які об’єктивні події або ж процеси, що відбуваються у сучасному глобалізованому світі. Глобальний потік інформації в українському суспільстві поступово зростає, що зумовлено  прогресивним розвитком більш вдосконалених  технологій, які сприяють пізнавальному процесу дійсності.

ВИСНОВКИ:  ЗМІ мають відкритий простір для  своєї діяльності, вагому роль якого відіграють релігійні комунікації  в сучасному глобальному світі, на чому наголошують  науковці,  А. Колодний  –  про свободу  в мас-медіа; М. Балаклицький –  про комунікативне богослов’я і трансформацію харизматичного періодичного видання у суспільство; А. Бойко – стосовно поширення мас- медіа  як єдиної комунікативної системи в  протестантизмі; С. Свистунов – про трансформаційні процеси релігійних комунікацій у сучасному українському суспільстві, їхній прогресивний розвиток у глобальному інформаційному просторі.

Таким чином, навіть поверхневий аналіз  засобів масової комунікації п’ятидесятників  в Україну, дає можливість  констатувати, їхній безпосередній вплив через засоби масової інформації, поширення  місіонерської діяльності як в регіональному так і міжрегіональному просторі.

Дмитрук Ігор

Література:

1.Балаклицький М. Газета «Камень краеугольный» : фундаменталістська трансформація суспільства через трансформацію ЗМІ / Максим Балаклицький // Діалог. Медіа студії : зб. наук. праць / за заг. ред. Александрова О. Вип. 7. — Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2008. — С. 49–55.

2.Балаклицький М. Мас-медіа в культурних війнах українських протестантів [Електронний ресурс] / Максим Балаклицький // Интернет-газета «Путь». — 28.10.2008. —  Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Natural/vkhnu/Soc_kom/2010_903/content/balaklitskyj.pdf

3.Балаклицький М. Протестантське розуміння масово інформаційної діяльності [Електронний ресурс] / Максим Балаклицький // Интернет газета «Путь». — 24.02.2009. — Режим доступу : http://www.asd.in.ua/archives/1188292486

4. Бойко А.А. Релігія в Мас – Медія України [Текст] /А.А. Бойко – К.: – 2009. – 158 с.
5. Журнал Благовісник № 1 2013 року [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.chve.org.ua/smi/journals/blag

6.За євангельську віру [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.chve.org.ua/smi/newspapers/2011-04-22-11-21-41

7. Мельник В. І. Новий тип віруючого у п’ятидесятництві [Текст] / В. І. Мельник – К.: Видавництво Т–во Знання України. – 1991. – 48 с.

8.Мельник В. Концепція соціального Євангелія у контексті суспільної активізації  протестантизму. // Церква і соціальні проблеми. [Текст] / В.  Мельник – Львів, поліграф технікуму 1994 . С 246 – 255.

9. Програма На початку було слово [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.chve.org.ua/smi/teleprogrami/na-pochatku-bulo-slovo
10. Релігійна свобода: мас–медія, школа і церква як суспільні фактори утвердження // Науковий щорічник. / За загальною редакцією д. філос. н А. Колодного. – К., 2001. – 177с.
11. Свистунов. С Новітні трансформації процесу процесу релігійних комунікацій в українському суспільстві [Текст] / Свистунов. С. // Українське Релігієзнавство № 51 К.: – 2009. 220 с.
12. Слободяник В.А. Очерки по истории пятидесятничества (с комментариями). [Текст] / В.А. Слободяник – Ирпенская Библейская Семинария ВСО ЕХБ, 2000. –– 320 с.
13. Церква Хілсонг [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://myhillsong.com.ua/

The post Сучасні п’ятидесятницькі ЗМІ : стан та тенденції розвитку first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.