Деяким глядачам кіно не сподобалось, адже їм головний персонаж нагадував рептилію. Стосунки людини і плазуна ними сприймалися як огидлива потворність. Насправді «чудовисько» не є нижчою формою існування,  навпаки воно – розумна істота, що відсилає нас до казки «Красуня і чудовисько».

В «Формі води» хороша акторська гра. Прибиральниця та «іхтіандр» не здатні говорити, вони спілкуються завдяки мови жестів для глухонімих. Перевтілилися в цих героїв Даг Джонс і Салі Хокінс. Не одною драматичністю відрізняється цей фільм, в ньому трапляються жарти, комедійні елементи, радість.

Кіно наповнене чарівною музикою від композитора Александра Деспла. Сценарій написав не тільки режисер Гільєрмо дель Торо, йому допомагала Ванесса Тейлор. Прекрасна операторська робота Дана Лаустсена допомагає глядачам зануритися в світ «Форми води».

Головний злодій виглядає неприємним стереотипним психопатом, який успішний, але разом з тим – корисливий, механічний, суцільний расист. Його зіграв чудовий актор Майкл Шеннон. З своїми ролями справилися всі добре. Німа прибиральниця розкривається, як оригінальна жінка, з власними інтересами, співчуттям, прагненням до краси.

Дивлячись за нелегким життям головних героїв, яких не розуміють, ми щиро співчуваємо їхнім долям. Режисеру вдалося красиво показати зустріч і любов двох неповторних диваків. Таку «Красуню і чудовисько» міг зняти тільки Гільєрмо дель Торо, його уява та унікальне сприйняття світу здатне створити історію про стосунки незвичної пари. Занурюйтеся в чаруючий світ «Форми води» і спостерігайте за прекрасно знятим фільмом.

The post Фільм «Форма води» (The Shape of Water) 2018 first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Цей фільм одна з небагатьох робіт Тіма Бартона де немає моторошної стилістики, темник тонів. На відміну від інших проектів режисера, «Велика риба» – це  добра казочка для дорослих, життєлюбна, світла і яскрава. Блискуче грають всі актори. Персонажі, яких грають Еван Макгрегор, Альберта Фінні, Біллі Крудал, Джесіка Ленг, Маріон Котіяр, Метью Макгрорі, Дені Девіто, Стів Бушемі, Елі Ломан надовго запам’ятовуються.

Історія про Еді Блума в «Великій рибі» – надихає. Втілення роману Деніела Уоллеса на великому екрані вражає своєю масштабністю, ліричністю, унікальністю. Кіно багате різним саундтреком. Ви почуєте пісні: «Everyday» Бадді Холі, «Dinah» Бінга Кросбі, «All shook up» Елвіса Преслі, «Man of the hour» гурту Перл Джем. Чудова музика від композитора Денні Ефмана наповнює фільм чарівністю і легкістю.

Оператор Філіпп Русло демонструє кадри, які схожі на картини художників. Кожна сцена фонтанує багатобарвністю. «Велика риба» своєю добротою, простотою і щирістю нагадує славнозвісні шедеври, такі як, «Той самий Мюнхаузен» Марка Захарова (1979), «Форреста Гампа» (1994) Роберта Земекіса. Спецефекти органічно вплетені в цілісний твір, вони не дратують і не лишні в цьому кіно. Герої мало схожі на реальних людей, але їм хочеться вірити.

Тім Бартон створив надзвичайно виразний фільм. Ми спостерігаємо за метафорами, алегоріями, художніми образами, архетипами. Цікавий епізод з містом «Міраж», де ніхто не розвивається, залишаючи свої цілі не реалізованими. Така алегорія описує даремні мрії, які не втілюються в життя. Едвард Блум стає успішною людиною, допомагає оточуючим в їхній біді, зберігає власну гідність.

«Велика риба» не є реальною історією. Вигадка і правдивість гармонійно поєднуються в цікавому житті хорошого чоловіка. Тім Бартон зняв чудове кіно. Цей художній твір візуально дивовижний. Головний герой показується нам сміливим мрійником, який неодмінно добивається своїх цілей, не жертвуючи совістю, життєвими цінностями.

Кіно має багато пояснень. Існують тлумачення психологів, філософів, літературних критиків. «Велика риба» Тіма Бартона не потребує надмірної логічності, аналізу, рефлексії. Розповідь про Еді Блума говорить сама за себе. Фільм делікатно проповідує сімейні цінності, разом з наполегливістю і успішністю.

Головний герой зберігає свою стійкість, життєлюбство, вміння бачити прекрасне, не впадає у відчай, вірить в краще. Дивлячись «Велику рибу» ви зануритесь в неповторний, цікавий і чарівний світ, який стає можливим тільки на великому екрані. Тім Бартон створив хороше кіно, його захочеться не один раз переглянути, адже режисер показує красу природи, почуттів, вчинків.

The post Фільм «Велика риба» (Big Fish) 2003 first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Саундтрек – дивовижний, особливо мелодія Леонарда Коена “Nevermind”. Зачаровує прекрасний голос співачки Лєри Лінн в піснях «The Only Thing Worth Fighting For», «My Least Favorite Life». Операторська робота Найджела Блека надає певної таємничості в простій і печальній історії. Найсильнішою стороною другого сезону серіалу «Справжній детектив» є драма  життя головних героїв: Френка, Рея, Антігони. Персонажі не завжди роблять «правильні вчинки», вони постійно ведуть боротьбу з своїми слабкостями і пороками.

Дивлячись перші серії несподівано зауважуєте, що трапилось, що за персонажі та для чого це все. Поступово нас ведуть запутаними шляхами. Врешті решт корупція, яка невіддільна від влади реалізовує себе в насиллі. Кожна людина в другому сезоні винна, але в героїв з’являється шанс виправитись. Хоч починається серіал повільно, в останніх двох серіях він розкривається в всій красі, персонажі реалізують свої справжні цінності й бажання.

Повільне розгортання історії, навіть місцями нудне, дозволило деяким критикам звинуватити сценаристів проекту надмірній надуманості, не про робленості. Зауваження не зовсім справедливі. Переглядаючи серії, видно старанність Ніка Піццолато і Скотта Лассера.

Вас чекає драйвовий екшн, його мало, але він втілений вдало. Складні рішення в проблематичних ситуаціях характеризуються нелегким вибором. Роздуми над долями  Френка, Антігони, Рея, Пола Вудро наповнені трагічністю. Кожний сюжетний поворот поєднується в фіналі, який міг трапитись в будь-якій країні. Самотність, відчай, смерть концентрується в цій драматичній життєвій історії. Вісім серій другого сезону серіалу «Справжній детектив» утворюють цілісний твір, який не потребує  безкінечних продовжень чи франшиз!

The post Другий сезон серіалу «Справжній детектив» (True detective) first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Проект Вінса Гіллігана оцінили такі світові режисери, як Бернардо Бертолуччі, Девід Лінч, сценаристи і письменники Стівен Кінг, Джордж Мартін. Серіал залишиться в історії цілісним проектом з хорошим фіналом. Легендарний актор Ентоні Хопкінс настільки був вражений, коли подивився «Breaking Bad», що написав листа головному виконавцю ролі Волтера Уайта – Браяну Кренстону. В ньому було багато похвал. Твір Вінса Гіллігана порівнювався з античною трагедією, драмами Вільяма Шекспіра, а сам серіал, був названий кращим, з того, що виходило на телебаченні. Найдивніше те, що кожне слово, яке написав сер Ентоні Хопкінс відповідає дійсності.

«Breaking Bad» неможливо оцінювати окремо, ділячи його на частини, хоч і серіал має п’ять сезоні (5-тий розділений на два окремих), але він цілісний проект. Для того, що проникнути ся шедевром Вінса Гіллігана, необхідно дивитися весь серіал, не пропускаючи жодної серії. В першому сезоні ми зустрічаємо ображеного геніального шкільного вчителя хімії містера Уайта. Він має сина інваліда, чекає на народження дочки, змушений підпрацьовувати на заправці і на додачу в нього знаходять рак. Чоловікові вже 50 років, життєвих перспектив мало, а минулі можливості назавжди втрачені.

Аналізуючи весь серіал, ми розуміємо, що трагічним існування Уолтера Уайта було одразу, хоч перший сезон подавав ці події, як чорну комедію. Йдучи на крайні міри, сім’янин вирішує варити метамфетамін, обирає собі напарника (колишнього учня) Джесі Пінкмана. Так починається шлях перетворення невдахи в кримінального генія і наркобарона Хайзенберга. Кожний наступний сезон дивує. З позитивного героя, яким був персонаж, він стає антигероєм, а згодом і головним злодієм. Вся ця історія відбувається протягом двох років.

Браян Кренстон феноменально зіграв містера Уайта. Актор раніше був задіяний в комедійному серіалі «Малкольм в центрі уваги», в проекті Вінса Гіллігана він змінювався до непізнаваності. Кожне слово, міміка, жест Хайзенберга – свідчили  про небезпеку, персонаж вселяв жах. Спочатку колишній вчитель здався обставинам, вибрав слизький шлях, що забезпечити життя сім’ї після  його смерті, згодом він все більше занурювався в темряву і отримував задоволення від влади. Містер Уайт перемагає всіх конкурентів, ніщо не могло зупинити «геніального» злодія.

Не тільки Браян Кренстон успішно справився з роллю. Всі актори відмінно зіграли. Аарон Пол втілив персонажа напарника Хайзенберга Джессі Пінкмана. Наркоман, нервовий, психічнонестабільний підопічний варить метатмфетамін  з своїм вчителем. З кожним днем, він сильніше піддається впливу Уолтера Уайта. Будь-яка пасивність, активність псує психіку молодого чоловіка. Джессі показується непоганою людиною, але слабкою, його залежність від Хайзенбергера нагадує наркотичну залежність.

Анна Ган грає дружину містеру Уайта – Скайлер. Спочатку впевнена в собі жінка контролює життям вчителя хімії, але згодом вона починає підкорятися диктатурі злодія. Глядачі розуміють, що жінка наркобарона живе з психопатом, який нікого не пожаліє з тих, хто стоять на його шляху. Сімейна ситуація стає трагедією. Дін Норріс грає безкомпромісного копа, чоловіка сестри Скайлер, який розшукує відомого Хайзенберга. Джанкарло Еспозіто перетворився в раціонального, хитрого, контрольованого наркобарона Густава Фрінга. Боб Одкерк грає іронічного адвоката Сола Гудмана. Джонатан Бенкс демонструє на екрані кіллера Майка.

Сюжет, прописані персонажі, неочікувані сценарні повороти – прекрасні. Хайзенберг відрізняється від Уолтера Уайта. Кожна фраза, інтонація звучить, наче загроза. Той, до кого звертається «кримінальний геній» більше не відчуває себе в безпеці. Монологи Браяна Кренстона дійсно шекспірівські. З кіногероїв,  колишній вчитель схожий на Майкла Карлеоне з «Хрещеного Батька». Тихий, скромний, хороший сім’янин  Уайт перетворився в злочинця, який знищить кожну перепону на шляху створення власної кримінальної імперії.

Він Гілліган ілюструє в серіалі приказку про благі наміри, якими будується  дорога в Пекло. Виникає ситуація, коли Уолтер хоче відректися від злочинів, але всі вчинки, які він здійснював для перемоги над конкурентами в наркобізнесі, не дозволять вийти чистим. Шляху назад немає, тим все трагічнішою стає історія наближаючись до свого закінчення. Безкомпромісний фінал руйнує будь-які надії на хороше життя. Персонажів чекає лиховісна розплата. Навіть завершальні, правильні вчинки містера Уайта не допоможуть його зіпсутій душі.

В серіалу немає недоліків. Операторська робота, монтаж, саундтрек, композитор – створюють  цілісну картину. «Breaking Bad» породжує  багато роздумів, стосовно совісті, морального стержня, гуманності. Що передувало перемінам, які відбулися з містером Уайтом? Уважний глядач побачить, що вся прихована агресія, образа, егоцентризм були приховані в вчителеві хімії ще на початку першої серії. Екстремальні події максимально реалізували його зловісний потенціал. Чи легко з хорошої людини стати нехорошою?

Вибір, який зробив Уолтер забруднив його душу.  Вся історія Уайта – вчить  нас робити правильні уроки на життєвому шляху. Спокуси, які були над вчителем хімії полонили його. Егоцентризм розростався, впевненість в власній безкарності, бажання влади над іншими досягало максимуму. Перетворення в злого наркобарона  відображалося в поставі, обличчі, голосі. Хайзенберг втілював небезпеку, загрозу, владу, ті, хто  не слухалися його наказів, могли розпрощатися з світом

«Breaking Bad» не є безкінечною франшизою, тому, історія завершується завершується, розплата чекає на всіх персонажів. Остання серія вийшла чудовою, вона вдало поєднує сцени насилля, чорний гумор, драму, яка досягає максимального проявлення. Всі сюжетні повороти сходяться, Хайзенбергеру виповнюється 52, рак, який відступав раніше повернувся. Останні хвилини серіалу – неперевершені, безкомпромісні вчинки під ностальгічні мотиви пісні «My baby blue» Badfinger і поломані долі людей. Настає Невідворотність, Розплата, Трагічність. Все! «Breaking Bad»  заслуговує оплесків стоячи від кожного глядача, хто додивиться його. Браво творцям цього шедевру!!!

The post «Breaking Bad» (2008-2013). Незабутня історія Містера Уайта first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

«Справжній детектив» наповнений не тільки хорошим сюжетом, важливу роль виконують образи, роздуми персонажів. В центрі історія детектив, спеціаліст в кримінальній психології – Раст Коул, якого переводять в Луізіану до Мартіна Харта, з яким вони, стають напарниками. Твір Кері Фукунаги і Ніка Піцолато, можна порівняти з триллерами Девіда Фінчера, Альфреда Хічкока, Девіда Лінча. Серіал отримав схвалення від глядачів, критиків, став лауреатом премій, таких, як Емі та ін..

«Справжній детектив» плавно розвиває історію пошуків серійного маніяка. В ньому присутні екшн сцени, одна з них знята за дубль і триває 6 хвилин, дивлячись на неї адреналін піднімається, наче переглядаючи бойовик. Серіал важко назвати блокбастером, Нік Піццолато вміло поєднують трагічність і комедійність. Твір не є легким для сприйняття, він породжує багато запитань, демонструє різноманітні проблемні теми.

Головні персонажі виконують свою роботу добросовісно, що відображається на їхньому житті. Детективна історія стає екзистенціальною драмою про своє місце в жорстокому суспільстві. З персонажами відбуваються перетворення, вони роблять помилки, розвиваються. Мартін Харт і Раст Коул виглядають живими людьми, а не стереотипними напарниками. Геніальна гра Метью Макконахі, демонструє нам вольового героя, мислителя, спеціаліста в своїй галузі. Він багато пережив, зазнав страждання, що зробило його песимістом і мізантропом.

Починаючи з пісні, яка лунає в заставці, задається драматичний тон серіалу. Відчай, жах, самотність, втрата довіри, переслідують, персонажів «Справжнього детективу». Нік Піццолато додав до детективної лінії містичну атмосферу, яку демонструє режисер Кері Фукунага. Простежуються паралелі з повістями, романами Альберта Камю, Жан-Поль Сартра, Йозефа Кафки та ін. Серіал блискуче показує в історії Раста Коула і Мартіна Харта не тільки логічність, але й абсурдність людського існування.

Автори «Справжнього детективу», досліджують загадковість маніяка. На відміну від фільмів «Сім», «Зодіак», таємничість серійних вбивць переплітається з такими віруваннями, як вуду, сантерія, синкретичні, езотеричні вчення. Раст Коул в кримінальних розслідуваннях, використовує: спостереження, дедукцію, інтуїцію, звертає увагу сни, видіння. Нік Піццолато і Кері Фукунага наповнили мінісеріал архетипами Карла Юнга, фрейдизмом, неофрейдизмом.

Головні герої – не зразкові, вони роблять багато помилок, руйнують стосунки з близькими, але готові пожертвувати власним життям, для порятунку інших. Серіал порушує проблеми: наркоманії, алкоголізму, насилля, лицемірства, релігійного фанатизму, егоцентризму та ін. В світогляді Раста Коула філософський песимізм поєднується з буддизмом.

Твори, якими надихалися автори серіалу: книги Амброса Пірса, Роберта Чармерса, Упанішади (філософсько-релігійні тексти давньої Індії), праці з криміналістики. Цінителі кіно побачать цитування фільмів Андрія Тарковського, знайдуть паралелі з стилем Девіда Лінча, Девіда Фінчера. При підготовці «Справжнього детективу» використовувалися ідеї: Платона, Артура Шопенгауера, Фрідріха Ніцше, Еміля Чорана, Томаса Ліготті.

Нік Піццолато не нав’язує правильних думок, адже герої змінюються, розвиваються, стають то кращими, то гіршими. Жага до насилля, яке наче ракова пухлина поширюється на всіх персонажів, схоже на темряву, що огортає кожного. Йому протистоїть світло, самопожертва, готовність віддати  життя за невинних жертв. Вміло перемішуючи теорію змови, містику, детективний сюжет – автори створили унікальний мистецький твір, справжній шедевр.

Перший сезон «Справжнього детективу», можна сміливо називати, одним з кращих серіалів. Мало телепроектів не зіпсувалися з часом, а формат мінісералу, майстерність сценариста Ніка Піццолато і режисера Кері Фукунаги довели свій твір до хорошого завершення. Під питанням, чи виділяти недоліки серіалу. Багато глядачів, залишились незадоволеними тим, що не було до кінця розкрита міфологія «Справжнього детективу», деякі образи, які є серіалі, залишилися, лише натяками. Детективна історія повинна давати конкретні  відповіді, але серіал виявився не таким.

Ми бачимо історію життя Раста Коула, меланхолічного детектива, мислителя, який з одної сторони наділений – аналітичним розумом, критичним сприйняттям дійсності, а з іншої сторони – фаталізмом, вмінням бачити містичне, жагою до саморуйнування. «Справжній детектив» є драматичним фільмом, ми співчуваємо рішенням, вчинкам, які приймають герої. В серіалі знаходимо, як реалістичність, приземленість, цинічність, так і літературність, образи міфології Говарда Лавкрафта, філософські роздуми.

Нікові Піццолато пощастило написати цілісний сценарій, а Кері Фукунага зняв по ньому серіал. Відірвати одного творця від іншого нереально. Творці «Справжнього детективу» не гналися за рейтингами, грошима, глядацькими очікуваннями. Можна ще багато наводити переваг цього мінісералу.  Згадати про його інтелектуальність, атмосферу, так званої «південної готики» (оповідання Вільяма Фолкнера і Трумена Капоте), поєднання євангелізму, кельтської міфології, маніхейства, релігії худу.

Після перегляду в пам’яті залишаться незабутні реальні і вигадані образи, цитати, оленячі роги, пейзажі Луізіани, символ спіралі, Жовтий Король, мелодію з заставки «Far From Any Road» гурту Handsome Family і т.д. «Справжній детектив», іноді схожий на лабіринт, чи коло, але автори вміло виходять з безкінечності в послідовність. Переосмислення минулого, проблема невідворотності часу, знаходить своє вирішення. Головні герої змінюються, набирається нового досвіду, проходять через екстремальні труднощі. В фіналі коло замикається, в абсурді віднаходиться смисл і ми бачимо завершення цілісної історії життя Раста Коула. Нік Пісцолато і Кері Фукунага створили без перебільшення шедевральний багатосерійний фільм  і мінісеріал.

The post Серіал «Справжній детектив»(True Detective). Історія життя Раста Коула first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Після успіху першої опублікованої книги, інші його твори, також стали вдалими, інколи вони були лідерами продаж. Сюжет «Записника» простий, але текст написаний майстерно. Книгу не варто вважати дешевим любовний романом, цілком християнським романом. Її буде цікаво читати чоловікам, жінкам, людям різної вікової групи. В «2004» році американський режисер Нік Касаветіс екранізував «Записник» (Щоденник пам’яті).  Після прем’єри фільму, роман знову популярним.

Ніколас Спаркс розповідає про історію любові Ноя і Еллі. Ми знайомимось з цими добрими, творчими героями, яким хочеться спіпереживати. Вони зустрілися в юнацькому віці, пережили розставання, другу світову війну, смерть, хвороби. Згодом, ми дізнаємося трагічні обставини в житті Ноя і Еллі. Любов головних героїв народившись в підлітковому віці, заново розгоряється через десять років, продовжує палати, не згасає.

Незважаючи на свої почуття, їхнє кохання не зображується, як руйнівна стихія, герої намагаються допомагати оточуючим. Інколи ці стосунки виглядають настільки гармонійно, що в таку історію важко повірити. Ніколас Спаркс створив Ноя та Еллі благородними, розумними, надихаючими людьми. Вони захоплюються поезією Волта Вітмена, красою природи, пишуть один одному листи. Вражає, що герої роману, за всі роки не зіпсувалися, не стали цинічними, навпаки зберегли віру людяність.

В книзі «Записник», не тільки гарно описує почуття двох люблячих людей. Письменнки вміло змальовує пейзажі, ліс, лебедів, озеро, небо, хмари. Ніколас Спаркс демонструє змістовні, глибокі роздуми Ноя і Еллі. «Записник» – це історія рідкісного кохання. Автор надихає вірити читачів в добро, красу і любов. Роман дуже поетичний, деяка сентиментальність в творі не робить книгу спрямованою тільки на жіночу аудиторію. Ніколас Спаркс написав твір, який містить в собі свій особливий світ. В реальності такі хороші герої малоймовірні, але мистецтво повинно показувати кращу дійсність. З цим завданням  «Записник» справляється дуже добре.

The post «Записник». Історія любові від Ніколаса Спаркса first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Сюжет твору трішки повторює перекази про життя Гаутами Будди, але автор розділив історичного прототипа. Ми зустрічаємося з пошуками сина царя, який прагне пізнати Істину. В романі він зазнає багатьох небезпек, життя зводить його з аскетами, куртизанкою, купцями. Принц Сіддхартха постійно навчається, не зупиняється на досягнутому, йде тільки вперед. Також царевич спілкується з Буддою, який не проповідує канонічні буддистські догмати.

Незважаючи на багато роздумів, книга читається легко. В певні моменти вона розслабляє, наче спокійна музика. Герман Гессе вміє красиво описати природу. Ліси, річки, долини не є фоном тексту, а скоріше персонажами. Світ аскетів і бажання звичайних людей показуються як крайнощі. Письменник ненав’язливо налаштовує на серединний шлях. В нього це не тільки буддистський спосіб життя, а рекомендація для всіх, хто вдосконалюється.

Занурення Сіддхартхи в умертвління плоті, так само як його заглиблення багатство, розкіш, задоволення веде до залежності. Герман Гессе показує в художній формі сансару (коло перероджень і надмірних бажань). Вражає цілеспрямованість царевича, він добивається того, що задумав, послідовно йде до власних цілей. Тоді, коли Сіддхартха забувається за увагу, його зосередження втрачається. Прив’язаності оволодівають головним героєм, але письменник не зображує його як негативного персонажа.

Герман Гессе нагадує людям про любов до ближнього, терпіння, милосердя. Його персонажі не схожі на аморальних істот. Кожний з них заслуговує на співчуття і розуміння. Надмірні бажання Сіддхартхи зв’язують сина царя, вони полонять його, обплітаються наче ланцюги, не дають досягнути незалежності. Сансара в Гессе невіддільна від майї (ілюзії). Поступово головний герой забуває за прагнення до Істини. Мамона (багатство), надмірний гедонізм (задовлення), нарцисизм (егоцентризм) огортають царевича, немов липка масса.

Згодом Сіддхартха вчиться всьому заново. Він навчається осягати красу і неповторність миттєвостей життя. Від крайнощів принц намагається перейти до гармонії. Шукач Істини відмовляється від старих перепон, знову повільно йде далі. Сіддхартха розуміє важливість милосердя. Царевич вслуховується в природу, людей, в Всесвіт. Принц  спостерігає життя, перестає засуджувати оточуючих. Істина переходить в гармонію, протилежності поєднуються.

Після першої світової війни цю книгу, можна, вважати лікувальним засобом проти негараздів людської цивілізації. Незважаючи на таке ствердження культури, піднесення цінності Краси, Добра, Істини, в двадцятому столітті відбулася друга світова війна. Невивчені уроки  принесли суспільству гіркі наслідки. Герман Гессе продовжував писати, незважаючи на війни і розруху, його твори були світлими провідниками в буденності, жорстокості людського існування. «Сіддхартха» – це неперевершений шедевр, який не старіє, він був цікавим в минулому столітті, але цінність його не зникне і в мабутньому.

The post “Сіддхартха” Германа Гессе: пошук Істини first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Роман Германа Гессе «Степовий вовк» був опублікований в 1927 році. Книга є чудовою з різних причин. Вона може розглядатися як фантастичний текст в жанрі магічного реалізму, як притча про незвичайну людину і суспільство, як психотерапія, белетристика, інтелектуальний твір, або фантазія психічнохворого письменника. «Степовий вовк» має унікальну структуру. Роман складається з різних частин переплетених між собою своєрідним чином: передмова видавця, записки Гарі Галлера, трактат про Степового вовка. В них, ми зустрічаємо і реальне життя, і внутрішній світ головного героя.

Герман Гессе був свідком деяких подій, які сильно вплинули на нього. Вони підштовхнули його до написання роману «Степовий вовк». З 1912 по 1926 він пережив: психічне захворювання першої дружини і розлучення з нею, важку хворобу сина, першу світову війну. Написав декілька романів, вірші, оповідання, повісті. Смерть батька, душевні кризи, сеанси психоаналізу в учня Карла Густава Юнга психіатра Йозефа Ланга, невдале сімейне життя з другою дружиною Рут Венгер тяжіли над Германом Гессе.

До «Степового вовка» автор вже був знаменитим письменником. Популярність йому принесли твори: «Душа дитини» (1918 р.), «Клейн і Вагнер» (1919 р.), «Останнє літо Клінгзора» (1919 р.), «Деміан» (1919 р.), «Сіддхартха» (1922 р.), «Курортник» (1925 р.). Пройшовши через більше як 72 психоаналітичні сеанси, Герман Гессе став вивчати праці психологів: Зігмунда Фройда, Карла Густава Юнга. Він не тільки намагався відновити своє психічне здоров’я, але і використати матеріали особистого життя для написання нової книги.

Читаючи Степового Вовка, інколи виникає враження, що писав його молодий бунтар. Письменник створив цей роман, коли мав п’ятдесят років. В творі анархічні нестримна стихія змінюються на гармонію, згодом герою знову поглинають архетипи підсвідомості. Міщанський світ протиставляється вічним ідеям. Реальність і вимисел тісно взаємодіють між собою. Інколи важко відрізнити, де починається дійсність, де завершується сон.
Сюжет роману починається з передмови видавця. Він начебто зустрічався з письменником Гарі Галлером, коли той жив в будинку його тітки. Ми дізнаємося, що головний герой одного разу виїхав з кімнату, яку знімав. На згадку від нього залишилися «Записки Гарі Галлера». В тих записах розповідається про людей, яких зустрів письменник в певний період життя. Серед дійових осіб присутні: вродлива Герміна, музикант Пабло. Все, що трапилося з Гаррі в дійсності, віддзеркалюється в його снах. Відрізнити дійсність від марень непросто.

В буденному житті письменник роздумує над міщанським життям більшості людей. Себе, він часто називає Степовим вовком, через власну самотність, таємничість. Роман Германа Гессе – це сон в сні, видіння в видінні, книга в книзі. Гарі Галлер в записках читає трактат про Степового вовка. Поступово, читач заплутується в цих подорожах головного героя. В особливі моменти натхнення Галлер пише вірші про «божественний світ». Читаючи трактат про Степового Вовка, письменник дивується, адже там розповідається про Гаррі і його роздвоєння. Герман Гессе поступово розділює душу Гарі Галлера. І нас чекає не дві частини: тінь і свідомість, а різноманітні архетипи: жінки, чоловіки, духи і т.д. Всі дивні події відбуваються в магічному театрі, тут жодний образ не затримується надовго. Ми спостерігаємо і екшн, і сцени боротьби, і музику, яка як і поезія завжди незримо перебуває з Гаррі.

Життя письменника показане дуже суперечливим. Натхнення намагається переважити суїцидальні думки, ідеальні образи доповнюють розчарування і кризу буденності. Мало розкриті люди, які оточують Гаррі Галлера протиставляються глибоким персонажам з магічного театру. Твір наповнений різноманітними алюзіями, філософськими ідеями, психологічними дослідженнями, багатогранними персонажами. В «Степовому вовкові» є безпросвітний песимізм і депресивність, оптимізм і піднесеність. Роман не тільки цікавий, він прагне викликати в читачів катарсис, очищувати їхню душу від негативу, відчаю, пригнічення. Глибина смислів покрита інтригуючим сюжетом. Здається, що мета Германа Гессе – це допомога всім, хто опинився в кризисному стані. Він прагне допомогти зрозуміти іншим власну недовершеність, проблеми, які виникають в взаємодії з іншими. Степовий вовк і Гарі Галлер існують в кожній людині. Головна ціль – не розділяти ці половинки, а поєднати їх в гармонії. Прагнути до унікальності, але не забувати про цілісність.

The post Людське розділення і Єдність в романі Германа Гессе «Степовий вовк» first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.