Саладін, або Салах ад-Дін Юсуф ібн Айюб (1137/1138–1193), належить до числа найвидатніших державних діячів і полководців середньовічного світу. Його ім’я нерозривно пов’язане з боротьбою проти хрестоносців, об’єднанням мусульманських земель Близького Сходу та поверненням Єрусалима під владу ісламу після майже дев’яти десятиліть перебування міста під контролем християнських держав.

На Заході Саладіна пам’ятають як гідного суперника Річарда Левового Серця, а в мусульманському світі він став символом справедливого правителя, захисника віри та одного з найвидатніших героїв ісламської історії.

Походження та дитинство

Саладін народився приблизно у 1137 або 1138 році в місті Тікріт у Месопотамії (сучасний Ірак) в авторитетній курдській родині. Саме в ніч його народження сім’я була змушена залишити місто й переїхати до Алеппо, де його батько Наджм ад-Дін Айюб вступив на службу до впливового правителя Імада ад-Діна Зангі.

Дитинство майбутнього султана минуло в Бальбеку та Дамаску — важливих культурних центрах мусульманського світу. На відміну від багатьох майбутніх полководців, юний Саладін більше цікавився релігійними науками, богослов’ям і вивченням ісламу, ніж військовими вправами.

Саме ця духовна освіта значною мірою сформувала його світогляд і вплинула на майбутній стиль правління.

Початок військової кар’єри

Перший важливий етап його життя розпочався після вступу до війська свого дядька Асад ад-Діна Ширкуха — одного з найталановитіших воєначальників еміра Нур ад-Діна.

У середині XII століття Єгипет переживав гостру політичну кризу. За контроль над країною одночасно боролися:

Фатімідський халіфат;

Єрусалимське королівство хрестоносців;

Сирійські війська Нур ад-Діна.

Під час трьох військових походів до Єгипту молодий Саладін здобув перший бойовий досвід і поступово проявив себе як здібний організатор та дипломат.

Призначення візиром Єгипту

Після смерті Ширкуха у 1169 році тридцятиоднорічний Саладін несподівано отримав одразу дві надзвичайно важливі посади спочатку головнокомандувача сирійських військ у Єгипті, пізніше великого візира Фатімідського халіфа.

Багато сучасників були здивовані таким стрімким кар’єрним зростанням. Проте його пояснювали не лише підтримкою впливової родини, а й особистими здібностями Саладіна — розсудливістю, дисциплінованістю, політичним талантом та вмінням швидко приймати рішення.

Саме в цей період він отримав титул «аль-Малік» («цар»), хоча в історії залишився насамперед як султан.

Ліквідація Фатімідського халіфату

У 1171 році Саладін здійснив одну з найважливіших політичних реформ своєї епохи.

Він ліквідував шиїтський Фатімідський халіфат, який дедалі більше втрачав авторитет і політичний вплив, та відновив у Єгипті сунітський іслам.

Це рішення мало величезні наслідки:

Єгипет повернувся до сунітської традиції;

країна стала основною військовою та фінансовою опорою майбутньої держави Айюбідів;

мусульманський світ отримав нового потужного лідера.

Об’єднання мусульманського світу

Після смерті Нур ад-Діна у 1174 році Саладін фактично став незалежним правителем.

Протягом наступних дванадцяти років він методично об’єднував під своєю владою мусульманські території: Єгипет, Сирію, Палестину, Північну Месопотамію, Ємен.

Для цього він використовував поєднання дипломатії, політичних союзів і військової сили.

На відміну від багатьох своїх сучасників, Саладін намагався уникати зайвого кровопролиття. Якщо проблему можна було вирішити переговорами — він обирав саме цей шлях.

Саме завдяки цьому йому вдалося подолати численні міжусобні конфлікти, які десятиліттями послаблювали мусульманський світ.

Джихад як державна політика

Основою світогляду Саладіна була ідея джихаду — боротьби за захист ісламу.

Однак для нього джихад означав не лише військові кампанії.

Він активно підтримував будівництво мечетей, заснування медресе, розвиток мусульманської освіти, діяльність богословів, написання релігійних праць.

Султан був переконаний, що перемогти хрестоносців можна лише після морального відродження мусульманського суспільства.

Саме тому він приділяв величезну увагу розвитку науки, освіти та релігійного життя.

Битва при Хаттіні — перелом у Хрестових походах

Найвидатнішою військовою його перемогою стала битва при Хаттіні, яка відбулася 4 липня 1187 року.

Армія хрестоносців опинилася у надзвичайно невигідному становищі: нестача води, виснаження, помилки командування, відсутність можливості відступити.

Саладін майстерно використав усі ці фактори.

У результаті майже вся армія Єрусалимського королівства була знищена або потрапила в полон.

Ця перемога повністю змінила співвідношення сил на Близькому Сході.

Завоювання Єрусалима

Після перемоги при Хаттіні війська Саладіна швидко захопили більшість міст хрестоносців: Акру, Бейрут, Сидон, Назарет, Кесарію, Наблус, Яффу, Аскалон.

Кульмінацією кампанії стало повернення Єрусалима.

2 жовтня 1187 року місто капітулювало після 88 років перебування під владою хрестоносців.

Ця подія стала однією з найважливіших в історії Середньовіччя.

Попри те, що багато мусульман очікували жорстокої помсти за різанину 1099 року, Саладін відмовився від масового винищення населення.

Християнам дозволили викупити свою свободу та залишити місто, тоді як більшість мирних мешканців уникла насильства.

Саме цей вчинок значною мірою сформував його репутацію благородного правителя навіть серед ворогів.

Початок Третього хрестового походу

Падіння Єрусалима викликало величезний резонанс у Європі.

Папство закликало до нового Хрестового походу.

У ньому взяли участь три наймогутніші монархи того часу:

Річард I Левове Серце (Англія);

Філіп II Август (Франція);

Фрідріх I Барбаросса (Священна Римська імперія).

Саме в цей період постать Саладіна стала широко відомою всій Європі.

Протистояння з Річардом Левовим Серцем

Найвідомішою сторінкою Третього хрестового походу стало протистояння між Саладіном і англійським королем Річардом Левовим Серцем.

Попри численні битви, жодна зі сторін не змогла здобути вирішальної перемоги.

Річард продемонстрував визначний військовий талант, однак Саладін виявив не меншу наполегливість.

Попри втому власної армії та складне становище держави, він не дозволив хрестоносцям повернути Єрусалим.

У 1192 році було укладено мир, згідно з яким:

• Єрусалим залишався під владою мусульман;
• християнські паломники отримували право відвідувати святі місця;
• хрестоносці зберігали лише вузьку прибережну смугу.

Останні роки життя

Після завершення війни Саладін повернувся до Дамаска.

Багаторічні військові кампанії, постійні походи та виснаження серйозно підірвали його здоров’я.

4 березня 1193 року султан помер у Дамаску.

Існує відомий переказ, що після його смерті виявилося: один із наймогутніших правителів свого часу не залишив особистих багатств навіть для оплати власного поховання. Значну частину своїх доходів він роздав на благодійність, допомогу бідним і утримання держави.

Династія Айюбідів

Після смерті Саладіна його володіння успадкували численні родичі.

Хоча єдина держава поступово розпалася на окремі володіння, династія Айюбідів ще кілька десятиліть залишалася однією з провідних сил Близького Сходу.

Лише у 1250 році владу в Єгипті перебрали мамлюки, завершивши епоху Айюбідів.

Данило Ігнатенко 

The post Саладін: біографія великого султана, завоювання Єрусалима та роль у Хрестових походах first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Будівництво Купола Скелі було завершене приблизно між 691 і 692 роками. Споруда розташована на підвищеній площі, яку мусульмани називають аль-Харам аль-Шаріф — «Шляхетне Святилище». Для юдейської традиції ця місцевість відома як Храмова гора, де колись стояв Єрусалимський храм царя Соломона. Таким чином, святиня символічно об’єднує духовні орбіти ісламу, юдаїзму та християнства.

Згідно з ісламським віровченням, саме зі Скелі, над якою зведено купол, пророк Мухаммед здійснив своє чудесне вознесіння до небес — подію, відому як Мірадж. У цьому баченні Пророк зустрівся з Богом і отримав настанови щодо молитви. Неподалік розташована мечеть Аль-Акса, з якою пов’язаний інший священний епізод  Ісра, нічна подорож Мухаммеда з Мекки до Єрусалима. У ширшому значенні термін «Аль-Акса» іноді застосовують до всієї території святилища, включно з самим Куполом Скелі.

Архітектура та художня символіка

Купол Скелі є неперевершеним зразком ранньої ісламської архітектури, що поєднує елементи візантійської традиції з новими естетичними принципами, які сформувалися у період Омейядів. Споруда має восьмикутну форму, що надає їй враження гармонії та рівноваги. У центрі розміщений великий позолочений дерев’яний купол, діаметр якого сягає приблизно 20 метрів. Він спирається на піднятий барабан, оточений колом із 16 стовпів і колон, а зовнішнє кільце формують ще 24 колони, утворюючи восьмикутну аркаду.

У самому центрі під куполом знаходиться відкрита частина священної скелі, обгороджена поручнями. Під нею — природна печера, до якої ведуть вузькі сходи. Ця архітектурна деталь має не лише практичне, а й глибоке символічне значення, уособлюючи шлях від землі до неба.

Зовнішні стіни споруди також утворюють восьмикутник — кожна сторона має близько 18 метрів завширшки та 11 метрів заввишки. Архітектура вирізняється численними вікнами, які наповнюють внутрішній простір світлом, створюючи атмосферу урочистості та спокою.

Орнаментація Купола Скелі вражає багатством візерунків і майстерністю виконання. Декоративні мозаїки зберегли візантійські мотиви, проте замість фігуративних сцен тут використано складні геометричні композиції, рослинні орнаменти та каліграфічні написи з аятами Корану. Цей перехід від образотворчості до абстрактного символізму став основою для формування нового візуального стилю ісламського мистецтва.

Духовний і культурний контекст

Купол Скелі має особливе значення не лише як архітектурний шедевр, але й як свідчення ранньої спроби ісламу заявити про себе у світовій історії. Його будівництво символізувало могутність нової релігії, що поширювалася від Аравії до Середземномор’я. Для мусульман він став уособленням божественної присутності на землі, місцем, де небо торкається людської історії.

Упродовж століть святиня неодноразово реставрувалася. У XII столітті хрестоносці тимчасово перетворили її на християнську капелу, але вже згодом мусульмани відновили її первісний вигляд. Протягом османського періоду споруда зазнала значного оновлення: тоді було відновлено мозаїчний декор і вкрито купол позолотою, що зберігається донині.

Сьогодні Купол Скелі залишається однією з найвідоміших споруд світу і символом Єрусалима. Його зображення часто використовують у культурних і релігійних контекстах, а сама святиня приваблює тисячі паломників і туристів щороку. Вона нагадує про глибокий зв’язок трьох світових релігій і про спільне духовне коріння, що об’єднує людство.

Данило Ігнатенко

The post Купол Скелі — перлина ісламської архітектури first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Апостольське покликання та діяльність

Яків та його молодший брат Іван отримали прізвисько Воанергес, що в Євангелії від Марка 3:17 перекладається як «Сини грому», можливо, через їхню характерну ревність і енергійність (Марка 9:38; Луки 9:54). Разом із Петром та Андрієм вони були першими чотирма учнями, яких Ісус покликав до служіння (Марка 1:16–19). Запитання Якова та Івана про зруйнування Храму та ознаки кінця часу стало початком есхатологічної промови Ісуса (Марка 13).

Як член близького кола, Яків був свідком численних важливих подій: воскресіння дочки Яіра (Марка 5:37; Луки 8:51), Преображення (Марка 9:2) та моління Ісуса в Гефсиманському саду перед його арештом (Марка 14:33; Матвія 26:37). Він та Іван просили Ісуса дозволити їм сидіти по його праву та ліву сторону у його майбутній славі (Марка 10:35–40), але отримали відмову. Яків став першим апостолом, який зазнав мученицької смерті — він був обезголовлений за наказом царя Ірода Агріппи I.

Місіонерська діяльність та легенди про Іспанію

За традицією, після початкового служіння в Іудеї, Яків вирушив до Іспанії для проповіді Євангелія. Його тіло нібито було доставлено човном до Галісії, де поховали на північному заході Іспанії. У IX столітті його гробницю, за переказами, знайшли на території сучасного Сантьяго-де-Компостела, де згодом побудували кафедральний собор. Протягом середньовіччя його мощі стали центром християнського паломництва з усієї Європи.

Поширеним серед християн зображенням Якова під час хрестових походів був Сантьяго Матаморос — вершник із мечем, символ боротьби проти мусульманських маврів. Цей образ також використовувався під час іспанського завоювання Америки у XV–XVI століттях. Водночас Якова зображували як паломника, символ духовного шляху та відданості вірі.

У 1884 році Папа Лев XIII підтвердив автентичність мощей у Сантьяго-де-Компостела. Після століть занепаду традиція паломництва відродилася наприкінці XX століття та стала відомою як Каміно-де-Сантьяго. У XXI столітті тисячі паломників щорічно відвідують святиню, продовжуючи історичну традицію поклоніння Святому Якову.

Данило Ігнатенко

The post Святий Яків Старший first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Єлисей починав свою діяльність як учень пророка Іллі, який був відомий своєю непримиренністю до ідолопоклонства та відступництва від традиційних ізраїльських релігійних цінностей. Відносини між Іллею та Єлисеєм описані в Старому Завіті як символічний перехід духовної влади. У 1 Царів 19:19–21 розповідається, як Ілля кидає свою мантію на Єлисея, що символізує передачу пророчого обов’язку. Пізніше, у 2 Царів 2:8–18, Єлисей приймає цю мантію після вознесіння Іллі, що підкреслює його роль як наступника та продовжувача справи свого вчителя.

Політична діяльність Єлисея та Повстання Єгу

Однією з найважливіших сторінок діяльності Єлисея була його участь у політичних подіях, зокрема в організації Повстання Єгу проти дому Омрі. Ця династія, представлена царем Ахавом та його дружиною Єзавеллю, тирійською принцесою, активно сприяла поширенню культу Ваала в Ізраїлі. Єзавель, зокрема, намагалася впровадити поклоніння Ваалу як офіційну релігію, що викликало різке неприйняття з боку пророків, які бачили в цьому загрозу для монотеїстичної віри.

Єлисей виступив ініціатором та ідеологом повстання, яке очолив Єгу, воєначальник Ахава. У 2 Царів 9–10 детально описується, як Єгу, помазаний на царя за наполяганням Єлисея, здійснив переворот, в результаті якого було знищено дім Омрі. Цар Ахав, його дружина Єзавель та їхні нащадки були жорстоко вбиті, що ознаменувало кінець правління династії та повернення до більш ортодоксальних форм юдаїзму.

Харизматична постать Єлисея в народній традиції

У народних переказах, зокрема в розділах 2 Царів 2–13, Єлисей зображується як харизматична, майже екстатична постать, яка наслідувала стиль свого вчителя Іллі. Його діяльність супроводжувалася численними чудесами, такими як воскресіння померлих, зцілення хворих та навіть розділення води річки Йордан. Ці чудеса підкреслювали його божественну місію та підтверджували його авторитет як пророка.

Однак, незважаючи на свою значну роль, Єлисей завжди залишався частково в тіні свого вчителя. Навіть у повстанні Єгу саме Іллі було доручено помазати Єгу на царя (1 Царів 19:16), що підкреслює особливі стосунки між двома пророками. Єлисей, хоч і був наступником Іллі, залишався його учнем, який продовжував справу свого наставника.

Значення діяльності Єлисея для історії Ізраїлю

Діяльність Єлисея мала величезне значення для історії Ізраїлю. Він не лише зберіг релігійну чистоту народу, але й здійснив значний вплив на політичний розвиток держави. Його участь у Повстанні Єгу призвела до зміни правлячої династії та відновлення традиційних релігійних практик. Єлисей став символом боротьби за віру та національну ідентичність, який надихав наступні покоління ізраїльтян.

Данило Ігнатенко

The post Пророк Єлисей у Старому Завіті first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Історичні корені

За часів Давида Сіон був не лише пагорбом, а й фортецею, яку цар захопив і перетворив на центр своєї влади. У Старому Завіті Сіон згадується 152 рази, причому більшість цих згадок припадає на Книгу Ісаї та Псалми. Ця назва мала не лише географічне значення, але й несла в собі емоційний та релігійний підтекст. Сіон став місцем, де, за віруваннями, жив Ягве — Бог Ізраїлю. Тут Він був царем, і тут Він поставив свого земного намісника — царя Давида. Таким чином, Сіон став символом божественного присутності та дії Бога в історії.

Протягом століть значення змінювалося. Єврейський історик Йосип Флавій у I столітті нашої ери ототожнював Сіон із західним пагорбом Єрусалиму, що було помилкою, яка проіснувала аж до кінця 19-го століття. Лише пізніше дослідники визначили, що справжній Сіон розташовувався на східному пагорбі, відомому як Офел.

Символ віри та надії

У Старому Завіті Сіон часто зображується як місце, пов’язане з відчуттями надії та скорботи. Після знищення Єрусалиму вавилонянами в 586 році до нашої ери, Сіон став символом втраченої батьківщини. У Псалмі 137 ізраїльтяни згадують Сіон зі сльозами, коли їх вигнали з рідного міста. Однак у пророцтвах воно також є місцем майбутнього порятунку. Пророки, такі як Ісая та Єремія, описують його як місце, куди повернуться вигнанці, де вони знайдуть Бога та відновлять свою державу.

Ця подвійність — між скорботою за втраченим і надією на відновлення — робить Сіон потужним символом у юдаїзмі. Він уособлює не лише фізичне місце, але й духовну ідею, яка надихає єврейський народ протягом тисячоліть. Саме через цей символізм виник рух сіонізму в 19-20 століттях, який прагнув створити єврейську державу в Палестині.

Значення у християнстві

Хоча в Новому Завіті Сіон згадується лише сім разів, у християнській традиції він набув нового значення. Для християн він став символом небесного міста, місця, де віруючі знайдуть вічний спокій і єдність з Богом. У гімнах та літературі Сіон часто зображується як ідеал віри, братерства та духовного визволення.

Данило Ігнатенко

The post Сіон: історія значення та духовний сенс first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

З точки зору кашруту пояснюється, що м’ясна продукція зі свинини є забороненою для вжитку згідно з ТАНАХом, однак її штучно клонований зразок у лабораторних умовах вважатиметься кошерним і гідним для споживанням навіть з молочною продукцією.

Під час роботи конференції «Наука і галаха», що відбулась у Єрусалимі  21 березня 2018 року, доктор Черлоу підкреслив, що в завдання сучасного равинату у богословському сенсі – переглянути проблему кошерності клонованого м’яса. Равин наполягає на тому, що в період процесу клонування, отриманий біохімічний клітинний компонент втрачає свою першопочатковість. Саме ці причини, як вважається, не дозволяють вважати такий готовий продукт некошерним.  До того ж, як зазначає інформаційний портал університету Бар-Ілану в Єрусалимі, вчений торкнувся також і утилітітарно-прагматичного чинника даного питання, виокремивши її соціоекологічний аспект. Так, визнання кошерності біосинтетичного продукту здійснить вагомий внесок у боротьбі з голодом, попередить можливості подальшого забруднення навколишнього середовища, а також знизить ступінь ризику виникнення різноманітних хвороб пов’язаних із вживанням шкідливої їжі.

У підсумку, равин наголосив, що розв’язання нових підходів до розуміння кашруту допоможе вирішити проблему з імунною системою людства, оскільки споживання некошерних продуктів провокує численні соматичні хвороби. На думку Юваля Черлоу, запропоноване бачення є необхідністю для підтримки розвитку соціоекосистеми і стосується усього людства, і не лише іудеїв, зауважує в повідомленні «Інтерфакс. Релігія».

The post Іудейський вчений пояснив, чому клоноване м’ясо є кошерним для споживання first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Єрусалимська влада в Ізраїлі в обличчі Барката переглянула процедуру взаємовідносин з релігійними меншинами Ізраїлю і наразі прийняла стійке рішення призупинити механізм стягнення муніципального оподаткування з церков Єрусалиму. В офіційний канцелярії Беньяміна Нетаньяху, прем’єр-міністра Ізраїлю проінформували щодо стійкості прийняття рішення з питання церковної нерухомості.  Як зазначає з цього приводу інформаційне агентство «РИА Новости», для досягнення вищезазначеної мети, планується створити спеціальну комісію з врегулювання конфліктної ситуації.

Ізраїльська влада вирішила призупинити процедуру стягнення муніципального податку з нерухомості церков в Єрусалимі і сформувала спеціальну комісію за участю всіх зацікавлених сторін для врегулювання питання, який вилився в закриття Храму Гробу Господнього, повідомила канцелярія прем’єр-міністра країни.

Прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньяху сформував робочу групу разом з представниками міністерства фінансів, закордонних та внутрішніх справ на чолі з Цахи Ханегбі. Контактна група ставить на меті провести переговори з представниками християнських церков для нормалізації державно-церковних стосунків. Для цього Єрусалимський муніципалітет призупиняє процедуру збору податків.

Як повідомляє інформаційний ресурс «InVictory», в офісі єрусалимської мерії підрахували, що загальна заборгованість церков передміським бюджетом перевищує 186 мільйонів доларів. Християнські конфесії в свою чергу  відмовилися підкорятися фінансовим запровадженням муніципалітету, сприйнявши такі рішення як замах на історичні права і привілеї, якими християнська церква користувалась постійно.

Ізраїль в ході обговорення робочої групи створеної Нетаньяху мав нагоду обговорити дискутивне питання  щодо призупинення ухвалення законопроекту про націоналізацію земельних ділянок в Єрусалимі, які грецька патріархія в середині XX століття здала в багаторічну оренду і напередодні закінчення терміну дії договорів поступилася новим власникам разом з побудованими там житловими кварталами.

У канцелярії прем’єр-міністра підкреслена роль конфесійної взаємодопомоги та толерантних взаємостосунків. У державно-конфесійних взаємовідносинах, Ізраїль демонстрував модель соціальної взаємодії, в якій усі релігійні системи з легкістю мають здатність до співіснування.

The post У Єрусалимі вирішать проблему оподаткування християнських церков first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Приводом для зустрічі слугуватиме дискусія навколо Ізраїльського питання. Нагадаємо, що нещодавно Президент США Дональд Трамп у своїй промові визнав готовність підтримати Єрусалим як адміністративний центр Ізраїлю, з чим не погодився глава турецької держави. Президент Ердоган похвалив Папу Франциска за солідарну принципову позицію в ізраїльському питанні і подякував Папі за підтримку.

І хоча на офіційному сайті Президента Туреччини відсутній запланований візит до Ватикану, все ж Ердоган висловив своє сподівання відвідати найближчим часом теократичну державу для обговорення дискусійного питання.

Незважаючи на усі застереження світової громадськості, лідер США Трамп ухвалив рішення зробити Єрусалим столицею Ізраїлю.  В свою чергу, Ізраїль у 1967 р. захопив у палестинців східну частину міста під час Шестиденної війни, яка згодом була анексованою. Мета ж уряду Палестинської автономії, зробити східну частину Єрусалиму столицею власної держави.

Згідно з повідомленням інформаційного ресурсу «risu.org.ua» під час позачергового саміту у Стамбулі (Туреччина), Організація ісламського співробітництва 13 грудня 2017 року дала згоду на оголошення східного Єрусалиму столицею палестинської держави.

Запланована зустріч Ердогана з Папою Франциском відбудеться 5 лютого 2018 року, повідомляє «Європейська правда».

The post Турецький Президент обговорить Єрусалим з Папою Франциском під час зустрічі в Ватикані. first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.