На початку XX століття Китай переживав складний період своєї історії. Після падіння імперії Цін у 1911 році країна залишалася слабкою та розділеною між різними політичними угрупованнями. Центральна влада у Пекіні не мала повного контролю над територією держави, а іноземні країни дедалі активніше втручалися у китайські справи. Особливо сильний вплив на Далекому Сході почала здобувати Японія.

Японія та боротьба за вплив у Китаї

Японська імперія вступила у Першу світову війну ще у 1914 році на боці Великої Британії та її союзників. Скориставшись тим, що Німеччина була зайнята бойовими діями в Європі, японці швидко захопили німецькі володіння у Китаї, зокрема важливий порт Ціндао на Шаньдунському півострові.

Для Китаю це стало серйозним сигналом небезпеки. У Пекіні чудово розуміли, що після завершення війни держави-переможці визначатимуть новий світовий порядок. Якщо Китай залишиться нейтральним, Японія може представити себе єдиною захисницею інтересів союзників у Східній Азії та отримати ще більший контроль над китайськими територіями.

Особливе занепокоєння викликали так звані «Двадцять одна вимога», які Японія висунула Китаю у 1915 році. Вони передбачали розширення японського впливу в економіці, політиці та військовій сфері Китаю. Хоча частину вимог вдалося пом’якшити під міжнародним тиском, сам факт їх появи показав, наскільки небезпечними були японські амбіції.

Чому Китай оголосив війну Німеччині

У 1917 році ситуація у світі різко змінилася. До війни вступили Сполучені Штати Америки, а країни Антанти почали готуватися до майбутнього повоєнного врегулювання. Китайський уряд вирішив, що настав момент діяти.

У березні 1917 року Пекін розірвав дипломатичні відносини з Німеччиною. А вже 14 серпня Китай офіційно оголосив війну Німецькій імперії та Австро-Угорщині. Формально це означало вступ країни до світового конфлікту на боці союзників.

Однак за цим рішенням стояли передусім дипломатичні розрахунки. Китайська влада прагнула забезпечити собі місце серед держав-переможниць і сподівалася, що після війни зможе повернути контроль над територіями, які раніше належали Німеччині. Крім того, Пекін хотів продемонструвати США та європейським союзникам, що Китай є важливим учасником міжнародної політики.

Незначний військовий внесок Китаю

Попри офіційний вступ у війну, Китай практично не брав участі у бойових діях. Країна не мала потужної сучасної армії, здатної вести масштабну війну за межами власної території. До того ж внутрішні політичні конфлікти значно обмежували можливості уряду.

Основний внесок Китаю у воєнні зусилля союзників полягав у відправленні робітників до Європи. Десятки тисяч китайців працювали у французьких та британських тилових службах: будували дороги, ремонтували техніку, копали траншеї та забезпечували логістику армій Антанти. Ця праця була надзвичайно важливою, хоча довгий час залишалася маловідомою сторінкою історії Першої світової війни.

Водночас у військовому плані участь Китаю справді мала обмежене значення. Він не проводив великих операцій і не впливав безпосередньо на перебіг бойових дій у Європі чи на інших фронтах.

Розчарування після війни

Китайські сподівання на справедливе повоєнне врегулювання виявилися марними. На Паризькій мирній конференції 1919 року союзники вирішили передати колишні німецькі володіння у Шаньдуні не Китаю, а Японії. Це рішення викликало хвилю обурення серед китайського населення.

Саме тоді виник знаменитий «Рух 4 травня» — масштабні студентські протести, які стали початком нового етапу китайського національного відродження. Молодь вимагала модернізації країни, боротьби з іноземним впливом та посилення незалежності Китаю.

Данило Ігнатенко

The post Китай у Першій світовій війні: чому Пекін оголосив війну Німеччині у 1917 році first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.