Візантійці не лише продовжували будувати традиційні римські споруди, такі як акведуки, амфітеатри, іподроми, лазні та вілли, але й розширювали свій арсенал архітектурних витоків. Серед нововведень були куполоподібні церкви, монастирі з масивними стінами та вишукані фортифікаційні споруди.

Візантійці використовували великі цегли з бетоном для будівництва стін, а для престижних споруд – блоки тесаного каменю та мармур для декоративних деталей. Найвідоміша будівля цього періоду – Константинопольський собор Святої Софії, що збудований у 532-537 роках. Його куполоподібна стеля, висотою 55 метрів і діаметром 31,8 метра, робить його одним з найбільших архітектурних див на той час. Свята Софія залишалася найбільшою церквою в світі до 16 століття, славлячись своєю розкішною мозаїкою та настінними розписами.

Християнські церкви стали визначним внеском Візантії у світ архітектури, зокрема за допомогою високою розвиненого використання купола. Стандартним став хрестоподібний план із куполом, що спирався на чотири підпірні арки. Квадратна основа церкви розширювалася на різні секції, які можуть мати часткову або повну купольну стелю. Також загальною рисою була наявність центральної апсиди з бічними апсидами на східному кінці церкви. З часом, центральний купол підвищувався на багатокутному барабані, що у деяких випадках нагадував вежу. Багато церков, особливо базиліки, супроводжувалися баптистеріями (зазвичай восьмикутними), а іноді й мавзолеями для засновників церкви та їхніх нащадків. Ці відмітні візантійські архітектурні риси продовжили впливати на православну християнську архітектуру, і їх можна побачити в церквах по всьому світу.

Данило Ігнатенко

The post Візантійська архітектура first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.