Візантійська архітектура була визначена концепцією «Poikilia», грецьким терміном, який означає «різноманітний» або «різнобарвний», що відображає грецьку естетичну філософію, що розглядала, як складність та різноманітність елементів створює полісенсорний досвід. Візантійські інтер’єри та розміщення об’єктів всередині були спеціально розроблені для створення постійно змінюваного та живого інтер’єру, оскільки світло відображалося на поверхнях і кольорах. Різноманітність елементів досягалася різними техніками, включаючи використання смуг або ділянок золота та складно вирізаних кам’яних поверхонь.

Наприклад, капітелі кошиків у соборі Святої Софії були настільки витончено виконані, що камінь здавалося дематеріалізувався у світлі й тіні. Декоративні стрічки заміняли карнизи, фактично змінюючи форму внутрішніх кутів так, що зображення перетікали з однієї поверхні на іншу. Фотій описав цей ефект у своїй проповіді: «Це, мовляв, ніби хтось потрапив у небо, де немає перешкод, і був освітлений красою у мінливих формах… сяючи навколо, як багато зірок, так що людина дуже вражена. Здається, що все в екстатичному русі, а сама церква кружляє навколо».

Альона Дмитрук

The post Візантійське мистецтво: архітектурні інновації first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.