Учень Альберта Великого

Тома народився близько 1225 року в Південній Італії. Молодим він вступив до Домініканського ордену й навчався під керівництвом Альберта Великого, одного з найосвіченіших учених свого часу. Саме Альберт відіграв важливу роль у поширенні на латинському Заході філософії Арістотеля та природничих знань, що надходили разом із працями арабомовних авторів.

Аквінський продовжив роботу вчителя, але створив значно систематичнішу філософію. Він вільно звертався до Арістотеля, Авіценни, Аверроеса, Маймоніда, Августина та інших авторів, не вважаючи походження ідеї вирішальним критерієм її істинності. Для нього важливо було те, наскільки сама думка відповідає істині.

Такий підхід відрізнявся від позиції частини тогочасних богословів, які з підозрою ставилися до Арістотеля. Особливо небезпечними здавалися інтерпретації, пов’язані з Аверроесом та латинськими аверроїстами. Аквінський був переконаний, що частина цих суперечностей виникла не з самого Арістотеля, а з певних способів його тлумачення.

Філософія і теологія

Однією з головних особливостей системи Аквінського стало чітке розрізнення філософії та теології. Вони мають різні вихідні точки, хоча зрештою стосуються єдиної реальності.

Філософ починає з того, що людина може пізнати природними здібностями: спостереження світу, чуттєвого досвіду та діяльності розуму. Від конкретних речей мислення переходить до їхніх причин і загальних принципів. Богослов, навпаки, виходить із одкровення — істин, переданих у Святому Письмі та християнській традиції.

Тому авторитет має різне значення в цих дисциплінах. У теології посилання на одкровення є фундаментальним. У філософській суперечці недостатньо сказати, що певний великий мислитель так вважав: необхідно продемонструвати силу самого аргументу.

Проте розділення методів не означало розриву між вірою та розумом. Аквінський вважав, що обидва походять від Бога, а отже, не можуть справді суперечити одне одному.

«Сума теології» і «Сума проти язичників»

Філософські погляди Аквінського найбільш систематично викладені у його богословських працях. «Сума проти язичників», створена приблизно в 1258–1264 роках, розглядає істини про Бога, світ і людину, причому значна увага приділяється тому, що може бути встановлено природним розумом.

Головною працею стала «Сума теології», над якою Тома працював приблизно від 1265 року до останніх років життя. Вона була задумана як систематичний виклад християнського богослов’я і водночас стала одним із найважливіших філософських текстів Середньовіччя.

Характерний метод Аквінського полягав у тому, що він спочатку формулював питання, потім наводив сильні заперечення проти власної позиції, після чого давав відповідь і окремо розбирав кожне заперечення. Завдяки цьому його твори зберегли не лише готові висновки, а й сам процес інтелектуальної дискусії.

Арістотель і християнський Бог

Аквінський активно використовував поняття Арістотеля, але не просто повторював його. Добрим прикладом є вчення про першого нерухомого рушія. Арістотель розмірковував, що ланцюг руху й зміни потребує першого начала, яке саме не отримує руху від іншого.

Тома прийняв цей принцип, але значно його поглибив. Першопричина у його системі — не просто космічний рушій. Це Бог, від якого залежить саме існування всього створеного.

Подібно Аквінський переосмислив арістотелівське вчення про душу. Разом з Арістотелем він визначав душу як форму живого людського тіла. Людина не є душею, випадково ув’язненою в тілі: тіло і душа разом утворюють єдину людську природу. Водночас Тома відстоював духовність і безсмертя людської душі та неповторну цінність окремої особистості.

Сутність та існування

Одним із найглибших елементів філософії Аквінського стало розрізнення сутності та існування. Сутність відповідає на питання «що це?», тоді як існування — «чи є це насправді?». Ми можемо зрозуміти сутність певної речі, навіть якщо не знаємо, чи існує така річ у реальності.

У створених речах сутність та існування відрізняються. Людина є людиною завдяки певній природі, але сама ця природа не пояснює, чому конкретна людина взагалі існує. Існування вона отримує.

Для Бога ситуація принципово інша. У Ньому немає розриву між тим, ким Він є, і фактом Його буття. Божа сутність є Його існуванням. Саме тому Бог у філософії Аквінського постає не просто як наймогутніша істота серед інших істот, а як саме джерело акту існування.

Цей латинський термін — esse — став одним із ключів до розуміння томістської метафізики.

Бог і створений світ

Створені речі існують не самі по собі. Вони отримують буття відповідно до своєї природи. Людина існує як людина, дерево — як дерево, тварина — відповідно до власної форми. Усе створене має обмежений спосіб буття.

Бог не належить до цього ряду як ще один предмет. Він є першопричиною існування всього іншого. Тому фундаментальна межа проходить не просто між матеріальним і духовним, а між Творцем, у якому сутність та існування тотожні, і створіннями, які отримують своє існування.

На цій основі Аквінський розробив і знамениті «п’ять шляхів» — аргументи, що ведуть від руху, причинності, можливості й необхідності, ступенів досконалості та порядку світу до визнання першого начала.

Тома Аквінський не намагався пристосувати християнство до Арістотеля. Коли певне філософське положення суперечило християнському віровченню, він переосмислював саму філософську проблему. Саме тому створений ним синтез виявився набагато глибшим за механічне поєднання античної та християнської традицій.

Після смерті Аквінського 1274 року його погляди ще довго залишалися предметом гострих суперечок. Згодом із них сформувався томізм — один із найвпливовіших напрямів католицької філософії. Значення Томи полягає передусім у спробі чітко визначити можливості природного розуму, не заперечуючи сферу віри. Його система стала вершиною зрілої схоластики й однією з наймасштабніших спроб у європейській історії дати єдине пояснення буттю, людині, природі та Богові.

Данило Ігнатенко  

The post Святий Тома Аквінський: філософія, віра, розум і вчення про буття first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.