Прийняття Тонкінської резолюції фактично надало президенту США право вести війну без офіційного оголошення її Конгресом. Внаслідок цього конфлікт, який до того часу залишався переважно громадянською війною між Північним і Південним В’єтнамом, перетворився на один із наймасштабніших міжнародних конфліктів епохи Холодної війни.

Криза в Південному В’єтнамі після падіння режиму Дьєма

Після усунення та загибелі президента Нго Дінь Дьєм у 1963 році політична ситуація в Південному В’єтнамі стрімко погіршувалася. Американське керівництво сподівалося, що ліквідація непопулярного режиму сприятиме стабілізації країни та консолідації антикомуністичних сил. Проте ці очікування не виправдалися.

У Сайгоні відбувалися постійні політичні кризи, військові перевороти та боротьба між генералами за владу. Уже в січні 1964 року керівництво країною перейшло до генерала Нгуєн Ханя, однак і його режим не зміг забезпечити стабільність. Тим часом сили В’єтконгу значно посилили свої позиції в сільських районах. Комуністичні партизани контролювали дедалі більшу територію та успішно підривали авторитет уряду Південного В’єтнаму.

Ханой готується до масштабного наступу

У керівництві Північного В’єтнаму панувала впевненість, що перемога вже близька. Лідери на чолі з Хо Ши Мін ухвалили рішення значно збільшити військову підтримку боротьби на Півдні.

Через територію Лаосу активно розвивалася знаменита стежка Хо Ши Міна — складна транспортна система, яка поступово перетворилася на мережу сучасних доріг та логістичних маршрутів. Через неї на південь перекидалися зброя, боєприпаси, продовольство та підрозділи Народна армія В’єтнаму.

Важливу роль відігравала підтримка з боку комуністичних держав. Мао Цзедун пообіцяв надати значні обсяги військової допомоги. Одночасно допомогу Ханою почав збільшувати і СРСР, незважаючи на погіршення відносин між Москвою та Пекіном.

Американські плани ударів по Північному В’єтнаму

На тлі погіршення ситуації американське керівництво дедалі більше схилялося до необхідності прямого тиску на Північний В’єтнам.

Ще до серпня 1964 року американські військові радники брали участь у таємних операціях. Вони допомагали організовувати морські рейди, диверсійні місії та висадку агентів на території Північного В’єтнаму. Однак результати цих дій були обмеженими.

До літа 1964 року в Пентагоні вже існували плани нанесення повітряних ударів по стратегічних об’єктах Північного В’єтнаму. Передбачалося, що бомбардування змусять Ханой скоротити підтримку комуністичних сил на Півдні.

Водночас частина радників президента Джонсона пропонувала заздалегідь отримати від Конгресу широкі повноваження для військових дій у Південно-Східній Азії. Сам Джонсон не поспішав із таким кроком через наближення президентських виборів.

Інцидент з есмінцем «Меддокс»

2 серпня 1964 року американський есмінець USS Maddox («Меддокс») здійснював розвідувальне патрулювання в Тонкінській затоці біля узбережжя Північного В’єтнаму.

Напередодні південнов’єтнамські сили провели таємні атаки на острови Хон Ме та Хон Ньєу. У Ханої могли припустити, що американський корабель був пов’язаний із цими операціями.

У результаті три північнов’єтнамські торпедні катери атакували «Меддокс». Американський корабель відкрив вогонь у відповідь, а літаки з авіаносця, що перебував неподалік, підтримали його з повітря.

Бій завершився без втрат для американського корабля. Катери Північного В’єтнаму були змушені відступити, а сам інцидент став предметом гострих дипломатичних суперечок.

Загадкова друга атака

Після першого зіткнення президент Джонсон наказав продовжити патрулювання. До «Меддокса» приєднався інший американський есмінець — USS Turner Joy.

У ніч з 4 на 5 серпня обидва кораблі повідомили про нову атаку північнов’єтнамських торпедних катерів. Однак майже відразу почали виникати сумніви щодо того, чи справді напад мав місце. Командир «Меддокса» зазначав, що отримані сигнали могли бути наслідком помилок радарів, складних погодних умов або неправильного тлумачення даних. Незважаючи на це, адміністрація Джонсона вирішила розглядати інцидент як реальний напад. Пізніше багато істориків дійшли висновку, що друга атака, найімовірніше, взагалі не відбулася або ж була неправильно інтерпретована американськими військовими.

Тонкінська резолюція: шлях до ескалації війни

Після повідомлення про другу атаку Джонсон наказав завдати авіаударів по військово-морських об’єктах Північного В’єтнаму. Одночасно він звернувся до Конгресу із проханням надати йому додаткові повноваження.

7 серпня 1964 року Конгрес США майже одноголосно ухвалив так звану Резолюція про Тонкінську затоку.

Документ дозволяв президентові застосовувати всі необхідні заходи для захисту американських сил та союзників у Південно-Східній Азії. Фактично це стало аналогом дозволу на ведення війни без її формального оголошення.

Більшість конгресменів голосували, не маючи повної інформації про обставини другого інциденту. Також багато хто не знав про таємні американські операції біля узбережжя Північного В’єтнаму та про розвідувальний характер місії «Меддокса».

Наслідки Тонкінського інциденту

Тонкінська резолюція стала одним із найважливіших документів в історії американської зовнішньої політики XX століття.

Вже у 1965 році Сполучені Штати розпочали масштабну повітряну кампанію проти Північного В’єтнаму та почали масове введення сухопутних військ. Якщо на початку конфлікту американська присутність обмежувалася переважно радниками, то через кілька років у В’єтнамі перебувало понад пів мільйона американських військовослужбовців.

Подальше розслідування показало, що інформація про другу атаку була вкрай сумнівною. Це спричинило серйозну кризу довіри до уряду США та адміністрації Джонсона. У наступні роки Тонкінський інцидент став символом того, як неповна або неточна інформація може призвести до масштабної військової ескалації.

Данило Ігнатенко

The post Тонкінська затока 1964: інцидент, що змінив хід В’єтнамської війни first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.