Каллісто має діаметр близько 4800 км, що лише трохи менше за розмір планети Меркурій. Він обертається навколо Юпітера на відстані близько 1,88 мільйона км, що робить його більш віддаленим, ніж інші супутники цієї планети, зокрема Ганімед чи Європа. Каллісто є одним із найбільш темних і холодних супутників, його поверхня покрита численними кратерами, що свідчить про його стародавнє походження.

Однією з головних особливостей Каллісто є його невідповідність решті великих супутників Юпітера. На відміну від Ганімеда, Каллісто не демонструє ознак значної внутрішньої активності, що могло б призвести до утворення геологічних структур, подібних до того, що спостерігається на інших супутниках, таких як Європа. Поверхня Каллісто майже не змінилася протягом останніх чотирьох мільярдів років. Це є результатом відсутності припливних сил, які могли б змусити його внутрішні шари нагріватися і, відповідно, викликати геологічну активність.

Щільність Каллісто становить 1,83 г/см³, що свідчить про його склад, який складається переважно з льоду і каменю. Однак, на відміну від інших супутників, таких як Європа, у Каллісто відсутня чітка диференціація між ядром і мантією. Іншими словами, його внутрішня структура виглядає як змішання каменю і льоду, без чітко сформованих геологічних шарів. Це може бути результатом відсутності теплового потоку, здатного викликати таку диференціацію.

Супутник також має слабке магнітне поле, яке, ймовірно, є індукованим магнітним полем Юпітера. Це відкриття збільшує ймовірність того, що під його поверхнею може існувати солона рідка вода, що, в свою чергу, породжує припущення про можливість життя на цьому супутнику.

Космічні місії «Вояджер-1» та «Вояджер-2» вперше вивчили Каллісто в 1979 році, а детальніші дослідження проводились апаратом «Галілео» в середині 1990-х років. Спостереження з цих місій виявили, що поверхня Каллісто вкрита великою кількістю кратерів, деякі з яких мають діаметри в десятки кілометрів. Однією з найбільш вражаючих геологічних форм є структура Valhalla — великий кратер з 10 концентричними кільцями, що має діаметр близько 3000 км.

Проте, незважаючи на численні кратери, поверхня є дуже старою і практично не змінюється з часом. Вона виглядає вкрай темною, що свідчить про відсутність великих скупчень льоду, на відміну від інших супутників, таких як Європа або Ганімед. Спектроскопічні дослідження показали наявність гідратованих мінералів, схожих на глини, а також сліди вуглекислого газу, який присутній в атмосфері Каллісто в дуже розрідженій формі. Незважаючи на свою віддаленість від Юпітера, Каллісто є важливим об’єктом для вивчення можливостей існування води і життя в Сонячній системі.

Данило Ігнатенко

The post Супутник Каллісто first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.