Мета Чарлі Брукера – з одного боку висміяти споживацтво, залежність від інтернету в сучасному суспільстві, а також показати глядачам, які негативні наслідки можуть чекати їх від надмірним захоплення новими технологіями, соціальними мережами в майбутньому. «Чорне дзеркало» за час свого існування розкривало різноманітні теми: згубний вплив політики великих держав, актуальність мистецтва в двадцять першому столітті, споживацьку жадність,тонку грань між правдою і обманом та ін.

Перші два сезони – характеризуються більшою трагічністю, безвихідністю через втрату довіри, інформаційну залежність. В третьому і четвертому Чарлі Брукер інколи дозволяє додати хороший кінець до фіналу серії. «Чорне дзеркало» – унікальне явище, такої гострої, «безжальної сатири» в серіалах ще не траплялося. Особливість проекту в тому, що початок епізоду інколи налаштовує на ідилічний настрій, чи зображує відносно адекватних громадян. З середини сюжет набирає обертів і завершається неочікувано.

Чарлі Брукер не створював розважальне шоу. Його серіал тримає в напруженні, інколи наводить жах, навіть шокує. Назва чорне дзеркало означає погаслий екран телевізора, монітора, смартфона чи телефона. Кожна серія демонструє загадковість, непідробну емоційність акторської гри. Ви будете щиро співчувати героям будь-якого епізоду Black Mirror. Нам показують не віддалені проблеми, а актуальні трагічні наслідки від новітніх технологій.

Серіал отримав визнання критиків і глядачів ще з першого сезону. Його оцінили в Європі, Австралії, США, Канаді. Українці почали цікавитися «Чорним дзеркалом» пізніше, з 2016 року, переглянувши третій сезон. Четвертий сезон звинувачували в більшій фантастичності, але від того серіал не став менш вражаючим, серйознішим і попереджуючим. Ідеї Чарлі Брукера в більшості випадків краще втілені, ніж будь-які антиутопії двадцять першого століття.

Автори «Чорного дзеркала» вміють правдоподібно показати майбутнє. Їхнім історіям віриш, адже вони віддзеркалюють проблеми нашого часу. Майже не існує проблем, які не були б показані в серіалі. Залежність від «голосу народу» в соціальних мережах, використання новітніх чіпів армією, створення реалісточної віртуальної реальності, погоня за рейтингами застерігають цивілізованих громадян  суспільства.

Уява і майстерність сценарію вражає. Звичайні конфлікти подають з свіжої точки зору, прості історії стають загадковими, поки не настане фінал. Цікавий сюжет не дозволить відірватися від захоплюючих історій. Теми «Чорного дзеркала» налаштують задуматися над станом сучасного суспільства. Чарлі Брукер демонструє залежність від інформації і впливу соціальних мереж, які можуть погіршити існування цивілізації.

Серіал рідко демонструє всеохоплюючий апокаліпсис. Події відбуваються в локальних ситуаціях. Кожний герой серії має особисту, драматичну сюжетну лінію, яка завершується трагічно. Історії розповідаються від головного персонажа епізода, вони не повторюються, зберігаючи власну оригінальність. «Чорне дзеркало» (Black Mirror) часто  порівнювали з телесеріалом «Зона сутінків» (The Twillight Zone). Наспраді Чарлі Брукер створив неповторний проект, який став одним з кращих серіалів Британського телебачення.

Рекомендуємо всім подивитися цей чудовий серіал. «Чорне дзеркало» сподобається, як любителям фантастики, так і шанувальникам детективної історії. Не залишить він розчарованими людей, які цінують серйозний сюжет. Чарлі Брукер створив шедевр. В 2018 році має вийти п’ятий сезон цієї сатири на близьке майбутнє. Поки автори стараються – серіал буде продовжувати демонструвати нам якісні епізоди. Головне, щоб вони не перестали бути актуальними, захоплюючими,  наповненими цікавими ідеями, щоб залишалися попередженням майбутніх загроз, які можуть чекати нас скоро.

The post Серіал «Чорне дзеркало» (Black Mirror) first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Саундтрек – дивовижний, особливо мелодія Леонарда Коена “Nevermind”. Зачаровує прекрасний голос співачки Лєри Лінн в піснях «The Only Thing Worth Fighting For», «My Least Favorite Life». Операторська робота Найджела Блека надає певної таємничості в простій і печальній історії. Найсильнішою стороною другого сезону серіалу «Справжній детектив» є драма  життя головних героїв: Френка, Рея, Антігони. Персонажі не завжди роблять «правильні вчинки», вони постійно ведуть боротьбу з своїми слабкостями і пороками.

Дивлячись перші серії несподівано зауважуєте, що трапилось, що за персонажі та для чого це все. Поступово нас ведуть запутаними шляхами. Врешті решт корупція, яка невіддільна від влади реалізовує себе в насиллі. Кожна людина в другому сезоні винна, але в героїв з’являється шанс виправитись. Хоч починається серіал повільно, в останніх двох серіях він розкривається в всій красі, персонажі реалізують свої справжні цінності й бажання.

Повільне розгортання історії, навіть місцями нудне, дозволило деяким критикам звинуватити сценаристів проекту надмірній надуманості, не про робленості. Зауваження не зовсім справедливі. Переглядаючи серії, видно старанність Ніка Піццолато і Скотта Лассера.

Вас чекає драйвовий екшн, його мало, але він втілений вдало. Складні рішення в проблематичних ситуаціях характеризуються нелегким вибором. Роздуми над долями  Френка, Антігони, Рея, Пола Вудро наповнені трагічністю. Кожний сюжетний поворот поєднується в фіналі, який міг трапитись в будь-якій країні. Самотність, відчай, смерть концентрується в цій драматичній життєвій історії. Вісім серій другого сезону серіалу «Справжній детектив» утворюють цілісний твір, який не потребує  безкінечних продовжень чи франшиз!

The post Другий сезон серіалу «Справжній детектив» (True detective) first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

«Справжній детектив» наповнений не тільки хорошим сюжетом, важливу роль виконують образи, роздуми персонажів. В центрі історія детектив, спеціаліст в кримінальній психології – Раст Коул, якого переводять в Луізіану до Мартіна Харта, з яким вони, стають напарниками. Твір Кері Фукунаги і Ніка Піцолато, можна порівняти з триллерами Девіда Фінчера, Альфреда Хічкока, Девіда Лінча. Серіал отримав схвалення від глядачів, критиків, став лауреатом премій, таких, як Емі та ін..

«Справжній детектив» плавно розвиває історію пошуків серійного маніяка. В ньому присутні екшн сцени, одна з них знята за дубль і триває 6 хвилин, дивлячись на неї адреналін піднімається, наче переглядаючи бойовик. Серіал важко назвати блокбастером, Нік Піццолато вміло поєднують трагічність і комедійність. Твір не є легким для сприйняття, він породжує багато запитань, демонструє різноманітні проблемні теми.

Головні персонажі виконують свою роботу добросовісно, що відображається на їхньому житті. Детективна історія стає екзистенціальною драмою про своє місце в жорстокому суспільстві. З персонажами відбуваються перетворення, вони роблять помилки, розвиваються. Мартін Харт і Раст Коул виглядають живими людьми, а не стереотипними напарниками. Геніальна гра Метью Макконахі, демонструє нам вольового героя, мислителя, спеціаліста в своїй галузі. Він багато пережив, зазнав страждання, що зробило його песимістом і мізантропом.

Починаючи з пісні, яка лунає в заставці, задається драматичний тон серіалу. Відчай, жах, самотність, втрата довіри, переслідують, персонажів «Справжнього детективу». Нік Піццолато додав до детективної лінії містичну атмосферу, яку демонструє режисер Кері Фукунага. Простежуються паралелі з повістями, романами Альберта Камю, Жан-Поль Сартра, Йозефа Кафки та ін. Серіал блискуче показує в історії Раста Коула і Мартіна Харта не тільки логічність, але й абсурдність людського існування.

Автори «Справжнього детективу», досліджують загадковість маніяка. На відміну від фільмів «Сім», «Зодіак», таємничість серійних вбивць переплітається з такими віруваннями, як вуду, сантерія, синкретичні, езотеричні вчення. Раст Коул в кримінальних розслідуваннях, використовує: спостереження, дедукцію, інтуїцію, звертає увагу сни, видіння. Нік Піццолато і Кері Фукунага наповнили мінісеріал архетипами Карла Юнга, фрейдизмом, неофрейдизмом.

Головні герої – не зразкові, вони роблять багато помилок, руйнують стосунки з близькими, але готові пожертвувати власним життям, для порятунку інших. Серіал порушує проблеми: наркоманії, алкоголізму, насилля, лицемірства, релігійного фанатизму, егоцентризму та ін. В світогляді Раста Коула філософський песимізм поєднується з буддизмом.

Твори, якими надихалися автори серіалу: книги Амброса Пірса, Роберта Чармерса, Упанішади (філософсько-релігійні тексти давньої Індії), праці з криміналістики. Цінителі кіно побачать цитування фільмів Андрія Тарковського, знайдуть паралелі з стилем Девіда Лінча, Девіда Фінчера. При підготовці «Справжнього детективу» використовувалися ідеї: Платона, Артура Шопенгауера, Фрідріха Ніцше, Еміля Чорана, Томаса Ліготті.

Нік Піццолато не нав’язує правильних думок, адже герої змінюються, розвиваються, стають то кращими, то гіршими. Жага до насилля, яке наче ракова пухлина поширюється на всіх персонажів, схоже на темряву, що огортає кожного. Йому протистоїть світло, самопожертва, готовність віддати  життя за невинних жертв. Вміло перемішуючи теорію змови, містику, детективний сюжет – автори створили унікальний мистецький твір, справжній шедевр.

Перший сезон «Справжнього детективу», можна сміливо називати, одним з кращих серіалів. Мало телепроектів не зіпсувалися з часом, а формат мінісералу, майстерність сценариста Ніка Піццолато і режисера Кері Фукунаги довели свій твір до хорошого завершення. Під питанням, чи виділяти недоліки серіалу. Багато глядачів, залишились незадоволеними тим, що не було до кінця розкрита міфологія «Справжнього детективу», деякі образи, які є серіалі, залишилися, лише натяками. Детективна історія повинна давати конкретні  відповіді, але серіал виявився не таким.

Ми бачимо історію життя Раста Коула, меланхолічного детектива, мислителя, який з одної сторони наділений – аналітичним розумом, критичним сприйняттям дійсності, а з іншої сторони – фаталізмом, вмінням бачити містичне, жагою до саморуйнування. «Справжній детектив» є драматичним фільмом, ми співчуваємо рішенням, вчинкам, які приймають герої. В серіалі знаходимо, як реалістичність, приземленість, цинічність, так і літературність, образи міфології Говарда Лавкрафта, філософські роздуми.

Нікові Піццолато пощастило написати цілісний сценарій, а Кері Фукунага зняв по ньому серіал. Відірвати одного творця від іншого нереально. Творці «Справжнього детективу» не гналися за рейтингами, грошима, глядацькими очікуваннями. Можна ще багато наводити переваг цього мінісералу.  Згадати про його інтелектуальність, атмосферу, так званої «південної готики» (оповідання Вільяма Фолкнера і Трумена Капоте), поєднання євангелізму, кельтської міфології, маніхейства, релігії худу.

Після перегляду в пам’яті залишаться незабутні реальні і вигадані образи, цитати, оленячі роги, пейзажі Луізіани, символ спіралі, Жовтий Король, мелодію з заставки «Far From Any Road» гурту Handsome Family і т.д. «Справжній детектив», іноді схожий на лабіринт, чи коло, але автори вміло виходять з безкінечності в послідовність. Переосмислення минулого, проблема невідворотності часу, знаходить своє вирішення. Головні герої змінюються, набирається нового досвіду, проходять через екстремальні труднощі. В фіналі коло замикається, в абсурді віднаходиться смисл і ми бачимо завершення цілісної історії життя Раста Коула. Нік Пісцолато і Кері Фукунага створили без перебільшення шедевральний багатосерійний фільм  і мінісеріал.

The post Серіал «Справжній детектив»(True Detective). Історія життя Раста Коула first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Девід Фінчер демонструє в фільмі сатиру, детально досліджує стосунки людей в суспільстві. Він демонструє лицемірство і маніпуляцію, як основу сучасного уявлення про вас. Режисер до «Загубленої» вважався одним з кращих молодих творців кінематографу. Девід Фінчер створив такі шедеври мистецтва: «Сім» (1995 р.), «Гра» (1997 р.), «Бійцівський клуб» (1999 р.), «Загадкова історія Бенджаміна Баттона» (2008 р.).

Кіно починається з роздуму головного героя, він хоче дізнатися, що думає його дружина, зрозуміти, що в її голові. Таку процедуру проробляє режисер над людьми сучасного суспільства. Девід Фінчер, вважає, що уявлення про особу формується не її способом життя, а іміджем, який вона сама створює. Режисер підкреслює, акцентуючи увагу на вчинках героїв «Загубленої» маніпуляційність їх дій.

Операторська робота і музика гарно передає ніжну, тривожну, жахаючу атмосферу кіно. Від роботи режисера неможливо відірватися, настільки цікаво дізнатися, чим все обернеться. Можливо, так Девід Фінчер сам маніпулює над глядачами, але «Загублену» ні в якому разі не є розважальним проектом, щоб відпочити після роботи. Хороший сценарій авторки оригінального роману Гілліан Флін показує майстерність в виписуванні персонажів.

Актори грають добре, непогано входить в образ одруженого чоловіка Ніка Данна – Бен Аффлек. Головну героїню Еммі Елліот – неперевершено втілила на екрані Розамунд Пайк. Особливим персонажем, майже закадровим є суспільна думка. Оточуючі сприймають і формують власні уявлення про героїв «Загубленої» через їхній імідж, через образ, який нав’язують засоби масової інформації: телебачення, інтернет, газети.

Режисер демонструє шкідливість дезінформації, адже вона вкорінена в сучасному світі. Люди змушені виживати, коли пропаганда фальшивих цінностей постійно переслідує кожного індивіда. Він аналізує: дружбу, кохання, сім’ю, суспільну думку, образ успішної людини в двадцять першому столітті. Нам демонструють хвороби цивілізації. Показують стосунки через нарцисизм, корисливість, обман.

Маніпулювання – стало ознакою споживацького суспільства. Як вийти з цього порочного кола? Режисер не дає відповіді. «Загублена» Девіда Фінчера є хорошою сатирою, можливо подивившись її, хтось зробить висновки. Фільм, безперечно тримає в напруженні, не дає розслабитися. Цікаві персонажі, неочікувані сюжетні повороти, питання, які поставлені цим кіно, не тільки приносять задоволення від споглядання твору мистецтва, але налаштовують задуматися над тим, як ми живемо.

The post Загублена (Gone Girl). Фільм про маніпуляцію в сучасному суспільстві first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Хічкок надихався театральною постановкою цієї художньої роботи ВВС 1939 року. Вона була, в свою чергу, екранізацією п’єси Патріка Гамільона в 1929 році. Ці твори засновувалися на реальному вбивстві двома приятелями чотирнадцятилітнього підлітка, яке було здійснене заради цікавості. «Мотузка» є кримінальним триллером, він доповнює злочин головних героїв: достоєвськими монологами, критичним розумінням ідеї Фрідріха Ніцше про Надлюдину, чорним гумором.

Фільм Альфреда Хічкока насичений чудовими діалогами, іронією, яскравими персонажами. Режисер розповідає історію двох молодих хлопців Брендона і Філіпа, які захоплювалися своїм вчителем Рупертом. Одного разу, щоб вразити наставника, друзі вбили свого товариша. Далі показується абсурдність ситуації, головні герої ховають тіло, а потім накривають стіл для званих гостей. Розкіш протиставляється хвилюванню від «урочистого моменту».

Цікаві діалоги відбуваються, коли до вбивць приходить їх наставник. Поведінка одного з друзів насторожує Руперта. Розмова з ініціатором злочину, доводить його вину. Ми слухаємо їхню бесіду, де критикується нацизм як вчення для ідіотів, які не здатні виконують накази психопата, а самі нездатні зрозуміти велич ідеї надлюдини. Вчитель розуміє до чого привели його лекції, він вказує героям на мораль, нагадує, що ніхто немає права вирішувати кому прийшов час померти.

Мотузка, відзначається хорошою операторською роботою. Вдала гра акторів робить фільм дійсно хорошим. Особлива варто виділити призначення на роль вчителя Руперта – знаменитого Джеймса Стюарта. Хічкок демонструє хибність розуміння ідеї надлюдини. Роздуми героїв відсилають до «Злочин і покарання» Федора Достоєвського, золотого правила моралі, християнського милосердя, категоричного імперативу Іммануїла Канта. Головний ініціатор злочину, показується режисером, як зіпсута людина, без співчуття, яка готова на все, щоб комусь довести чи задовільнити власні егоїстичні бажання.

«Мотузка – це гідне кіно від великого Альфреда Хічкока. Незважаючи на простий сюжет кіно, вбивства, пошуку злодія, воно наповнене авторським стилем. Режисер демонструє нам людяність, справжні цінності, нарцисизм через іронію. Вбивство, яке описується лиходієм як витончене мистецтво,  трактується, як нерозумний, безсердечний вчинок, як невдале розуміння ідеї про надлюдину Фрідріха Ніцше. Прагнучи стати кращим, злодій тільки продемонстрував власну деградацію, спотворивши при цьому погляди свого наставника.

The post «Мотузка»(Rope). Альфреда Хічкока. Право вирішувати, хто має померти first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Вражає в цьому проекті новаторський підхід персонажів. Агенти Форд і Тенч, так само як їхні реальні прототипи Дуглас і Олшейкер досліджували серійних вбивць, брали в них інтерв’ю. Діалоги уявязнених нелюдів стосувалися деталей вбивства, а після нього і знущань над мертвими жертвами. Все це робилося для того, щоб зрозуміти, чому маньяки вчиняли звірства.

Згодом заявдяки старанням двох ентузіастів, кримінальна психологія поповнилася новими класификікаціями. Цікаво, що головні герої, вважають, кращою мірою покараня для таких психопатів довічне ув’язнення. Серіал 18+, репліки маньяків доволі моторошні. Дивлячись цей проект, ловив себе на думці, якщо серійний вбивця не тільки фізично знищує людину, а потім ще її гвалтує, чи розчеленовує, то як можна його вважати людиною? Цікаво , що ці потвори були переконані в власній унікальності. Звірства, які після ліквідування живої істоти вони вчиняли, будь-яка тварина не здатна зробити. Знову ж постає питання,чи гуманно їх тримати в неволі.? Начебто режисер і сценаристи натякають на смертній карі для описаних потвор.

В одному з діалогів американський маньяк Ед Кемпер стверджує, що він, якщо б захотів, то ніколи б не попався . Той самий психопат є розумною істотою, з великим айкью, він мило говорить з охоронцями, гарно веде себе в в’язниці, але не розкаюється в злочинах. На мій погляд, ці потвори не заслуговують на довічне ув’язнення. Якщо психопат знищив людину, а потім розчеленував її, згвалтував, то на жодне спасіння, навіть християнське неповинен сподіватися, адже така істота втрачає право називатися людиною.

Тільки ліквідація цієї недоістоти може бути гуманною. Незважаючи на тематику, роздуми героїв, серал не вийшов шедевральним. Це не кращий проект Фінчера, але й не найгірший. Наступні сезони повинні показати більше. Найцікавіше було побачити як спілкування з психопатами вплинуло на головних героїв.

The post Перший сезон серіалу Mindhunter «Мисливець за розумом» first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.