Велике переселення народів і поява готів на кордонах імперії

Германські племена вже з II століття здійснювали набіги на кордони Римської імперії вздовж Рейну та Дунаю. Проте справжня криза розпочалася у другій половині IV століття. Причиною стало стрімке просування гунів із євразійських степів у напрямку Європи. Під тиском гунів остготи та вестготи були змушені залишати свої землі й шукати захисту на території імперії. Римська влада дозволила частині готів перейти Дунай, але місцеві чиновники зустріли прибульців корупцією, жорстокістю та експлуатацією. Брак продовольства, зловживання посадовців та приниження призвели до масштабного повстання.

Кульмінацією конфлікту стала битва під Адріанополем у 378 році. Готські війська завдали нищівної поразки римській армії, а східний імператор Валент загинув на полі бою. Ця катастрофа стала одним із найсерйозніших військових ударів в історії Римської імперії та продемонструвала, що старі методи управління варварськими народами більше не працюють.

Політика Феодосія I: компроміс замість знищення

Після катастрофи під Адріанополем імператор Феодосій I обрав новий шлях. Усвідомлюючи неможливість повного військового розгрому готів, він уклав із ними угоду.

Готи отримали землі для поселення на території імперії та статус федератів — союзників Риму. Вони зберігали власних вождів і внутрішню автономію, але натомість повинні були служити в римській армії та захищати кордони держави.

На перший погляд така політика виглядала розумним компромісом. Імперія отримувала досвідчених воїнів, а готи — легальний статус і можливість мирного життя. Проте багато римлян сприйняли це як небезпечну поступку варварам.

Аріанство та культурний конфлікт

Додаткову напругу створювали релігійні відмінності. Більшість германських народів, зокрема готи, сповідували аріанство — течію християнства, яка була засуджена як єресь після рішень Перший Нікейський собор та Перший Константинопольський собор.

Аріани визнавали Ісуса Христа нижчим за Бога Отця, що суперечило офіційному вченню Церкви про Трійцю. Для багатьох римських християн германці були не лише чужинцями, але й носіями небезпечної релігійної доктрини. Крім того, войовничі традиції германців викликали неприязнь серед сенаторської аристократії, яка дедалі більше схилялася до мирного способу життя. Внаслідок цього в обох частинах імперії виникали антиварварські настрої.

Повстання проти германського впливу

На початку V століття римське суспільство дедалі гостріше реагувало на зростання впливу германських командирів. Особливо яскраво це проявилося в Константинополі.

У 400 році населення столиці підняло повстання проти готського воєначальника Гаїна, який займав одну з найвищих військових посад імперії. Під час заворушень він та багато його прихильників були вбиті. Ця подія мала далекосяжні наслідки. Відтоді германські полководці на Сході могли обіймати високі посади лише як окремі особи, а не як керівники майже незалежних військових угруповань. Саме це стало важливою відмінністю між Східною та Західною імперіями.

Аттіла і дипломатична перемога Константинополя

У V столітті найбільшою загрозою для обох частин Римської імперії стали гуни на чолі з Аттіла. Його держава простягалася від Центральної Європи до Причорномор’я, а військова міць викликала страх у всьому цивілізованому світі.

Східна імперія обрала прагматичний підхід. За правління Феодосій II Константинополь виплачував Аттілі значні золоті субсидії. На перший погляд це виглядало принизливо, але така політика дозволяла виграти час і уникнути руйнівної війни.

Коли імператор Марціан відмовився продовжувати виплати, Аттіла вже був зосереджений на завоюваннях у Західній Європі. Після його смерті в 453 році гунська імперія швидко розпалася, а Східна Римська імперія уникнула катастрофи.

Ісаври як противага германцям

У другій половині V століття нову роль у політиці імперії почали відігравати ісаври — войовничі мешканці гірських районів Південної Анатолії.

Імператор Лев I вирішив обмежити вплив германських еліт, спираючись саме на ісаврів. Особливу роль відіграв їхній лідер Зенон, який одружився з імператорською дочкою Аріадною та згодом сам став імператором.

Хоча ісаври вважалися грубим і малокультурним народом, вони мали одну важливу перевагу: були підданими імперії. Завдяки цьому Константинополь використовував їх як надійну противагу германським військовим угрупованням.

Теодоріх Великий та остготське королівство в Італії

Одним із найуспішніших дипломатичних кроків Зенона стало вирішення проблеми остготів.

На Балканах серйозну загрозу становив остготський вождь Теодоріх Великий. Замість тривалої війни Зенон запропонував йому спрямувати свої сили на завоювання Італії, яка після 476 року перебувала під владою германського правителя Одоакра.

У 488 році Теодоріх вирушив до Італії, де створив могутнє Остготське королівство. Для Візантії це означало подвійний успіх: небезпечний противник залишив Балкани, а імперія зберігала формальне верховенство над Італією.

Анастасій I та остаточне зміцнення імперії

Після смерті Зенона у 491 році імператором став Анастасій I. Його правління стало завершальним етапом боротьби за політичну стабільність.

У 498 році імператорські війська остаточно придушили ісаврський опір. Таким чином імператорська влада змогла уникнути залежності як від германців, так і від ісаврів. Центральна адміністрація зберегла контроль над державою, що стало одним із фундаментів майбутньої могутності Візантії.

Чому Східна Римська імперія вижила?

Поки Східна імперія зміцнювала свою владу, Західна стрімко втрачала території. Англи та сакси захоплювали Британію, вестготи закріпилися в Іспанії, вандали створили державу в Північній Африці, а франки під керівництвом Хлодвіг I розширювали свої володіння в Галлії.

На Заході варварські полководці дедалі частіше ставали фактичними правителями окремих регіонів. На Сході ж імператори змогли зберегти контроль над армією, фінансами та державною адміністрацією.

Данило Ігнатенко

The post Відносини Візантійської імперії з варварами: готи, гуни та боротьба за виживання Східного Риму first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.