Формування інтелектуального світогляду

Кабаніс рано виявив інтерес до гуманітарних і природничих знань. Його захоплення поезією поєднувалося з глибокою зацікавленістю медициною, що згодом визначило науковий напрямок його праць. Молодий мислитель певний час розглядав можливість політичної кар’єри, однак швидко відмовився від неї на користь систематичного філософського й наукового дослідження природи людини.

Важливими у формуванні Кабаніса були контакти з провідними інтелектуалами доби. Він належав до кола Дідро, д’Аламбера, Кондорсе, Кондільяка та барона д’Гольбаха. Спілкування з цими авторами зміцнило його переконання у тому, що людську свідомість слід пояснювати природними механізмами, а не метафізичними припущеннями. Під час проживання у Парижі він познайомився також із Бенджаміном Франкліном і Томасом Джефферсоном, що додало його поглядам ширшого політико-філософського контексту. У період своєї останньої хвороби він був близьким другом і приватним лікарем графа Оноре-Габріеля де Мірабо, впливового діяча Французької революції.

Філософія та фундаментальні ідеї

Праці Кабаніса містять одну з найпослідовніших концепцій природного походження свідомості в європейській науці кінця XVIII — початку XIX століття. Для нього життя було синонімом організації фізичних сил, а функції організму мали цілковито природний, механічний характер.

Механістичний погляд на психіку

Кабаніс стверджував, що мислення — це фізіологічний процес, а мозок «виділяє думку» так само, як печінка виділяє жовч. Порівняння було метафоричним, але підкреслювало його переконання, що психіка має матеріальну природу. Він трактував нервову систему як основу чутливості та джерело інтелекту й наголошував на залежності поведінки від будови та функціонування органів.

Своєрідність його підходу полягала не лише у редукції душі до функцій тіла. Кабаніс прагнув створити цілісну картину людини, де «фізичне» і «моральне» були взаємопов’язаними рівнями єдиного біологічного організму. Моральність, на його думку, не існує поза тілом, адже психологічні стани формуються під впливом біологічних чинників. Він вважав, що навіть характер та емоції залежать від фізіології так само, як інтелект.

Людська свідомість і матеріальність

У трактуванні свідомості Кабаніс ішов далі за багатьох попередників. Він ставив під сумнів потребу вводити окрему субстанцію «душі». На його думку, свідомість виникає як результат складної організації нервової системи й не потребує надприродного пояснення. Проте наприкінці життя він визнав можливість існування нематеріального «его», яке може бути безсмертним. Цей пізній поворот не суперечив його попередній системі: Кабаніс намагався відокремити наукове пояснення психічних процесів від філософської проблеми особистісної ідентичності.

Головна праця Кабаніса стала фундаментом для подальшого розвитку французького матеріалізму та ранньої психології. У ній він описав людину як природний організм, діяльність якого визначається фізичними законами. Мислитель прагнув пояснити такі явища, як емоції, моральні оцінки, характер і розумові здібності, виходячи з фізіологічних параметрів, зокрема стану нервової системи.

Праця мала значний вплив на медицину та філософію XIX століття. Її активно читали прихильники позитивізму, ранні фізіологи та дослідники нервової системи. Ідея нерозривного зв’язку між тілом і психікою стала важливим кроком до формування наукових підходів у психології.

Данило Ігнатенко

The post П’єр-Жан-Жорж Кабаніс: філософія тіла та природа людської свідомості first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

В активному стані організм характеризується підвищеною чутливістю та швидкою реакцією на довкілля. Чергування сну та стану бадьорості є частиною більш загального явища біологічної періодичності, властивої живим системам. Сон визначається не одним критерієм, а комбінацією поведінкових, сенсорних та фізіологічних ознак. Наприклад, зниження м’язового тонусу, горизонтальна поза та відсутність цілеспрямованих дій — найпоширеніші маркери сну у людей і багатьох тварин.

Основні характеристики

Науковці виділяють кілька ключових ознак, які дозволяють відрізнити сон від інших станів: пробудження можливе й відбувається значно легше, ніж вихід із коми чи сплячки; сон виникає циклічноз відносною передбачуваністю; його поява зумовлена внутрішніми біологічними механізмами, а не лише зовнішніми чинниками.

Ці риси роблять сон унікальним явищем, що поєднує в собі фізіологічну закономірність та гнучкість.

Фізіологічні ознаки

Сон супроводжується складними перебудовами в роботі організму: мозок демонструє особливі патерни електроенцефалограми (ЕЕГ), які відрізняють сон від неспання; змінюється рівень гормонів, відбувається розслаблення скелетних м’язів; знижується чутливість до зовнішніх подразників.

Проте, не всі критерії діють універсально. Наприклад, під час лунатизму людина може рухатися та виконувати дії в стані, який водночас містить ознаки сну й неспання. У морських ссавців можливий «половинний» сон, коли одна півкуля мозку відпочиває, а інша залишається активною, що дозволяє їм дихати й орієнтуватися в просторі.

Сон у різних видів

Всі ссавці та більшість птахів переживають стан, подібний до людського сну, що підтверджено дослідженнями. Однак, у рептилій, риб та комах критерії сну ідентифікувати набагато важче. Наприклад, жаби-бики у стані спокою не демонструють чітко вираженого сенсорного порогу сну, тоді як у деревних жаб ЕЕГ залишається майже незмінною, але спостерігається знижена реакція, тож сон може мати різні прояви у різних груп тварин.

Суб’єктивний вимір

Окрім фізіологічних показників, сон визначається і людський досвід. Відчуття після пробудження — «я спав» — вважається надійним свідченням цього стану. Проте іноді суб’єктивні й об’єктивні ознаки суперечать одне одному, породжуючи нові питання: чи можна вважати сон лише біологічним явищем, чи він має й психічну складову?

Сучасні технології дозволяють дослідникам дедалі точніше описувати процеси, які лежать в основі сну. У перспективі це може привести до розуміння ролі окремих мозкових структур у його виникненні та функціонуванні.

Данило Іганатенко

The post Природа сну first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Етимологія та поширеність

Слово «афантазія» походить від грецького a- (заперечення) і phantasia (уява), буквально — «без уяви». За сучасними оцінками, афантазія спостерігається приблизно у 1–4% населення. Проте ці цифри залишаються орієнтовними: багато людей з афантазією просто не підозрюють про свою відмінність або не надають цьому значення, оскільки не усвідомлюють, що інші «бачать» у голові те, що для них залишається невидимим.

Природа

Афантазія не є хворобою чи психічним розладом. Більшість дослідників трактують її як варіант когнітивної обробки інформації, подібно до того, як існують різні стилі навчання або запам’ятовування. Люди з афантазією можуть бути цілком функціональними, творчими, інтелектуально розвиненими. Наприклад, знаменитий фізик Олівер Сакс і співзасновник Apple Стів Возняк, ймовірно, мали афантазію.

Одна з провідних гіпотез пов’язує афантазію з порушенням епізодичної пам’яті, тобто здатності формувати й зберігати спогади про особисті події. Інша — з обмеженою функцією нейронних мереж, які залучені до візуального уявлення. У людей спостерігається нижча активність у задній частині мозку (включаючи потиличну кору), що є важливою для візуального відтворення образу.

Види

Існує два типи афантазії:

Вроджена — найпоширеніша форма, з якою людина народжується. Вона часто має сімейний характер, що дозволяє припустити генетичну природу феномену.

Набута — виникає після травм мозку, інсультів або сильних психологічних переживань. Ця форма рідкісніша й часто супроводжується іншими неврологічними порушеннями.

Повсякденні наслідки

Люди з афантазією зазвичай не можуть:

• викликати образи на вимогу, як-от обличчя близької людини чи улюблене місце з дитинства;
• визначити кольори або деталі у спогадах;
• візуалізувати майбутнє або фантазувати про гіпотетичні ситуації.

Це не означає, що вони нічого не пам’ятають — вони просто не бачать цього «в голові», як інші. Їхня пам’ять може бути фактологічною, емоційною але позбавленою візуального компонента.

Афантазія часто пов’язана з дефіцитом метакогнітивних здібностей, зокрема здатністю «спостерігати за власним мисленням». Крім того, є свідчення, що такі люди мають нижчу емоційну яскравість спогадів, що може впливати на самоідентифікацію, уявлення про «Я» та навіть мрії.

Афантазія й творчість: парадокс уяви

Цікаво, що багато людей в цьому стані — творчі особистості. Вони можуть писати, створювати музику, вирішувати складні проблеми. Творчість, як виявляється, не завжди потребує уявних образів. Такі люди часто мислять абстрактно, вербально або концептуально, замість візуального мислення. Це свідчить про нейропластичність мозку, що дозволяє компенсувати відсутність уявних візуалізацій іншими когнітивними ресурсами.

Данило Ігнатенко

The post Що таке афантазія: між уявою та її відсутністю first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Серіал плавно розповідає історію андроїда жінки Долорес Абернаті, яка діє не завжди по плану творця парку Роберта Форда. Джонатан Нолан з своєю дружиною Лізою Джой демонструють роботів, які зовні схожі на людей, з шкірою, м’язами, інстинктами. Згодом деякі андроїди розвиваються настільки, що здатні відрізняти себе від інших, в них виникає самосвідомість. Паралельно з цією сюжетною лінією, спостерігаємо за «гостями», людьми, які приїжджають в парк, щоб реалізувати потаємні бажання в насиллі, похоті, владі.

Серіал задає питання, на яке, не дає відповіді. Чим відрізняються люди від роботів з штучним інтелектом? На цю тему знято чимало хороших фільмів: «Той, хто біжить по лезу бритви» (1982), «Термінатор» (1984), Термінатор 2: Судний день (1991), Двохсотлітня людина (1999), «Матриця» (1999), «Штучний розум» (2001), «Я робот» (2004), «Той, хто біжить по лезу бритви 2049» (2017) та ін.  Долорес та всі інші персонажі парку створені для розваг людей, вони – раби, кожний життєвий крок, яких здійснюється за сценарієм, програмою, написаною Робертом Фордом.

«Світ Дикого Заходу» не аналізує детально проблеми підняті в ньому сценаристами. Іронічно, що «гості», вважають роботів, лише машинами. Вони розглядають їх, як об’єкти насолоди, втілення бажань, не задумуючись на тим, чи живі вони. Це при тому, що всі андроїди однозначно є живими істотами, тільки не в кожного з них розвивається самосвідомість. В парку, громадяни футуристичного суспільства забувають за принципи, цінності, якими керувалися в звичайному житті. «Світ Дикого Заходу» дає їм змогу втілити всі свої фантазії. Андроїди не можуть померти, але їх вбивають «гості», щоб науковці кожного разу ремонтували чи лікували персонажів атракціону.

Режисери демонструють нам привабливість і спокусливість людської деструктивності. В ставленні до андроїдів проявляється всі прихована сутність індивідів. Більшість з них забуває про роль, яку вони виконували в суспільстві. Гра робить їх агресивними, деградованими екземплярами, без моралі та совісті. Сценаристи дуже плавно розгортають сюжет розповіді, інколи й нуднувато. В неочікуваний час, вони, навпаки вибухнуть адреналінною екшн сценою.

Роботи не здатні реально зашкодити громадянам, вбити їх, покалічити, що тільки сильніше розпалює людську егоцентричність. Суперник, який не здатний протистояти своєму кривднику – ідеальна гра для порочного людства. Цікаво подаються тонкі нюанси поведінки в екстремальних ситуаціях. Парк має декілька рівнів, це не віртуальна гра, чим далі ви заходите, тим небезпечніше стає. В кінці локацій, навіть підвищується опір персонажів, а «гості» відчувають втрату безпеки, що також пробуджує приховану агресію.

Серіал, насичений жорстокими сценами, які максимально демонструють жорстокість, на перший погляд, слабкого, пригніченого офісного індивіда чи жадність багача, який звик добиватися свого. Андроїди не забувають «попередні ігри», власні вбивства, знущання, вони  спостерігають в своїх снах. Долорес і інші персонажі нічого не забувають, таким чином ми отримуємо цілком свідомих, розумних істот. Роберт Форд не переконаний, в тому, що життя людини краще, ніж існування жителів парку.

В останніх серіях серіалу, сюжет починає розгортатися доповнюватися, пришвидшуються події, емоції досягають максимуму. Найсвідоміші андроїди нічого не забувають, вони здатні постійно розвиватися, проявляти почуття, поступово з ляльок, вони перетворюються в творців власної історії. Ні люди, ні андроїди, не показуються ідеальними, їх майже неможливо відрізнити, якщо взагалі це реально зробити.

«Світ Дикого Заходу» має багато переваг. Чудово виконана робота операторів, робить світ Джонатана Нолана і Лізи Джой по справжньому реалістичним. Гарно підібраний саундтрек, мелодії композитора Раміна Джаваді доповнюють атмосферу цікавого проекту. Акторська гра: Еван Рейчел Вуд, Ентоні Хопкінса, Тенді Ньютон, Джеймса Мардсена, Джиммі Сімпсона, Еда Харіса вийшла хорошою. Автори серіалу цитують Вільяма Шекспіра, Лююїса Керола, використовують ідею «бікамералізму» (двохпалатного розуму).

Перший сезон «Світу Дикого Заходу» вийшов цікавим, серйозним художнім твором. Назвати його шедевральним рано. В майбутньому нас очікують нові сезони. Розповідь історії головних героїв, хоч насичена екшеном, драмою, гумором, інколи провисає. Творці серіалу демонструють багато проблем, задають питання, на, які поки не дають всіх відповідей. Роздуми про свідомість не доведені до цілісності, вони скоріше стимулюють нас звернути увагу на своє існування, задуматися над власним місцем в суспільстві, ролями, які ми виконуємо щоденно. Чи здатні, ми змінити сценарій нашого життя? Чи завжди діємо як свідомі люди? Що робить нас людьми?

The post «Світ Дикого Заходу» (Westworld) Перший сезон. Чи здатні ми змінити сценарій нашого життя? first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.