Актуальність філософії в тому, що вона не вела до ненависті, вбивств. Перекручення ідей комунізму як царства свободи в Карла Маркса, надлюдини, вищої раси в Фрідріха Ніцше диктаторськими режимами – це не продовження практичної реалізації поглядів філософів, а лише пропаганда масам, для використання їхнього невігластва в власних цілях.

Безсмертні думки філософів дійсно важливі для нашого суспільства. Наприклад, Сократ запитував: «Чи не соромишся ти турбуватись про гроші, аби мати їх якомога більше, про славу й почесті, а натомість про розум, істину, про душу свою не дбаєш і не стараєшся, щоб була вона якнайкраща?» Епіктет говорив: «Існує тільки одна дорога до щастя — припинити перейматися тим, що не підвладне нашій волі». Рене Декарт сформулював важливий принцип людського існування «Cogito ergo sum» мислю, отже я існую.

Крім покращення раціональності, філософи не виправдовують лицемірство. Етичне ставлення до людства, відкрито чи приховано присутнє в філософських поглядах. Для сучасних людей інформаційного суспільства, філософія виконує фільтруючу і захисну роль. Вона дозволяє не захлинутися в потоці постійної, нової, перемінливої інформації. Узагальнює знання будь-якої людини, навчає критично мислити, формулювати свої думки в усних промовах, письмових текстах.

The post Актуальність філософії в XXI столітті first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Мета Чарлі Брукера – з одного боку висміяти споживацтво, залежність від інтернету в сучасному суспільстві, а також показати глядачам, які негативні наслідки можуть чекати їх від надмірним захоплення новими технологіями, соціальними мережами в майбутньому. «Чорне дзеркало» за час свого існування розкривало різноманітні теми: згубний вплив політики великих держав, актуальність мистецтва в двадцять першому столітті, споживацьку жадність,тонку грань між правдою і обманом та ін.

Перші два сезони – характеризуються більшою трагічністю, безвихідністю через втрату довіри, інформаційну залежність. В третьому і четвертому Чарлі Брукер інколи дозволяє додати хороший кінець до фіналу серії. «Чорне дзеркало» – унікальне явище, такої гострої, «безжальної сатири» в серіалах ще не траплялося. Особливість проекту в тому, що початок епізоду інколи налаштовує на ідилічний настрій, чи зображує відносно адекватних громадян. З середини сюжет набирає обертів і завершається неочікувано.

Чарлі Брукер не створював розважальне шоу. Його серіал тримає в напруженні, інколи наводить жах, навіть шокує. Назва чорне дзеркало означає погаслий екран телевізора, монітора, смартфона чи телефона. Кожна серія демонструє загадковість, непідробну емоційність акторської гри. Ви будете щиро співчувати героям будь-якого епізоду Black Mirror. Нам показують не віддалені проблеми, а актуальні трагічні наслідки від новітніх технологій.

Серіал отримав визнання критиків і глядачів ще з першого сезону. Його оцінили в Європі, Австралії, США, Канаді. Українці почали цікавитися «Чорним дзеркалом» пізніше, з 2016 року, переглянувши третій сезон. Четвертий сезон звинувачували в більшій фантастичності, але від того серіал не став менш вражаючим, серйознішим і попереджуючим. Ідеї Чарлі Брукера в більшості випадків краще втілені, ніж будь-які антиутопії двадцять першого століття.

Автори «Чорного дзеркала» вміють правдоподібно показати майбутнє. Їхнім історіям віриш, адже вони віддзеркалюють проблеми нашого часу. Майже не існує проблем, які не були б показані в серіалі. Залежність від «голосу народу» в соціальних мережах, використання новітніх чіпів армією, створення реалісточної віртуальної реальності, погоня за рейтингами застерігають цивілізованих громадян  суспільства.

Уява і майстерність сценарію вражає. Звичайні конфлікти подають з свіжої точки зору, прості історії стають загадковими, поки не настане фінал. Цікавий сюжет не дозволить відірватися від захоплюючих історій. Теми «Чорного дзеркала» налаштують задуматися над станом сучасного суспільства. Чарлі Брукер демонструє залежність від інформації і впливу соціальних мереж, які можуть погіршити існування цивілізації.

Серіал рідко демонструє всеохоплюючий апокаліпсис. Події відбуваються в локальних ситуаціях. Кожний герой серії має особисту, драматичну сюжетну лінію, яка завершується трагічно. Історії розповідаються від головного персонажа епізода, вони не повторюються, зберігаючи власну оригінальність. «Чорне дзеркало» (Black Mirror) часто  порівнювали з телесеріалом «Зона сутінків» (The Twillight Zone). Наспраді Чарлі Брукер створив неповторний проект, який став одним з кращих серіалів Британського телебачення.

Рекомендуємо всім подивитися цей чудовий серіал. «Чорне дзеркало» сподобається, як любителям фантастики, так і шанувальникам детективної історії. Не залишить він розчарованими людей, які цінують серйозний сюжет. Чарлі Брукер створив шедевр. В 2018 році має вийти п’ятий сезон цієї сатири на близьке майбутнє. Поки автори стараються – серіал буде продовжувати демонструвати нам якісні епізоди. Головне, щоб вони не перестали бути актуальними, захоплюючими,  наповненими цікавими ідеями, щоб залишалися попередженням майбутніх загроз, які можуть чекати нас скоро.

The post Серіал «Чорне дзеркало» (Black Mirror) first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Серіал плавно розповідає історію андроїда жінки Долорес Абернаті, яка діє не завжди по плану творця парку Роберта Форда. Джонатан Нолан з своєю дружиною Лізою Джой демонструють роботів, які зовні схожі на людей, з шкірою, м’язами, інстинктами. Згодом деякі андроїди розвиваються настільки, що здатні відрізняти себе від інших, в них виникає самосвідомість. Паралельно з цією сюжетною лінією, спостерігаємо за «гостями», людьми, які приїжджають в парк, щоб реалізувати потаємні бажання в насиллі, похоті, владі.

Серіал задає питання, на яке, не дає відповіді. Чим відрізняються люди від роботів з штучним інтелектом? На цю тему знято чимало хороших фільмів: «Той, хто біжить по лезу бритви» (1982), «Термінатор» (1984), Термінатор 2: Судний день (1991), Двохсотлітня людина (1999), «Матриця» (1999), «Штучний розум» (2001), «Я робот» (2004), «Той, хто біжить по лезу бритви 2049» (2017) та ін.  Долорес та всі інші персонажі парку створені для розваг людей, вони – раби, кожний життєвий крок, яких здійснюється за сценарієм, програмою, написаною Робертом Фордом.

«Світ Дикого Заходу» не аналізує детально проблеми підняті в ньому сценаристами. Іронічно, що «гості», вважають роботів, лише машинами. Вони розглядають їх, як об’єкти насолоди, втілення бажань, не задумуючись на тим, чи живі вони. Це при тому, що всі андроїди однозначно є живими істотами, тільки не в кожного з них розвивається самосвідомість. В парку, громадяни футуристичного суспільства забувають за принципи, цінності, якими керувалися в звичайному житті. «Світ Дикого Заходу» дає їм змогу втілити всі свої фантазії. Андроїди не можуть померти, але їх вбивають «гості», щоб науковці кожного разу ремонтували чи лікували персонажів атракціону.

Режисери демонструють нам привабливість і спокусливість людської деструктивності. В ставленні до андроїдів проявляється всі прихована сутність індивідів. Більшість з них забуває про роль, яку вони виконували в суспільстві. Гра робить їх агресивними, деградованими екземплярами, без моралі та совісті. Сценаристи дуже плавно розгортають сюжет розповіді, інколи й нуднувато. В неочікуваний час, вони, навпаки вибухнуть адреналінною екшн сценою.

Роботи не здатні реально зашкодити громадянам, вбити їх, покалічити, що тільки сильніше розпалює людську егоцентричність. Суперник, який не здатний протистояти своєму кривднику – ідеальна гра для порочного людства. Цікаво подаються тонкі нюанси поведінки в екстремальних ситуаціях. Парк має декілька рівнів, це не віртуальна гра, чим далі ви заходите, тим небезпечніше стає. В кінці локацій, навіть підвищується опір персонажів, а «гості» відчувають втрату безпеки, що також пробуджує приховану агресію.

Серіал, насичений жорстокими сценами, які максимально демонструють жорстокість, на перший погляд, слабкого, пригніченого офісного індивіда чи жадність багача, який звик добиватися свого. Андроїди не забувають «попередні ігри», власні вбивства, знущання, вони  спостерігають в своїх снах. Долорес і інші персонажі нічого не забувають, таким чином ми отримуємо цілком свідомих, розумних істот. Роберт Форд не переконаний, в тому, що життя людини краще, ніж існування жителів парку.

В останніх серіях серіалу, сюжет починає розгортатися доповнюватися, пришвидшуються події, емоції досягають максимуму. Найсвідоміші андроїди нічого не забувають, вони здатні постійно розвиватися, проявляти почуття, поступово з ляльок, вони перетворюються в творців власної історії. Ні люди, ні андроїди, не показуються ідеальними, їх майже неможливо відрізнити, якщо взагалі це реально зробити.

«Світ Дикого Заходу» має багато переваг. Чудово виконана робота операторів, робить світ Джонатана Нолана і Лізи Джой по справжньому реалістичним. Гарно підібраний саундтрек, мелодії композитора Раміна Джаваді доповнюють атмосферу цікавого проекту. Акторська гра: Еван Рейчел Вуд, Ентоні Хопкінса, Тенді Ньютон, Джеймса Мардсена, Джиммі Сімпсона, Еда Харіса вийшла хорошою. Автори серіалу цитують Вільяма Шекспіра, Лююїса Керола, використовують ідею «бікамералізму» (двохпалатного розуму).

Перший сезон «Світу Дикого Заходу» вийшов цікавим, серйозним художнім твором. Назвати його шедевральним рано. В майбутньому нас очікують нові сезони. Розповідь історії головних героїв, хоч насичена екшеном, драмою, гумором, інколи провисає. Творці серіалу демонструють багато проблем, задають питання, на, які поки не дають всіх відповідей. Роздуми про свідомість не доведені до цілісності, вони скоріше стимулюють нас звернути увагу на своє існування, задуматися над власним місцем в суспільстві, ролями, які ми виконуємо щоденно. Чи здатні, ми змінити сценарій нашого життя? Чи завжди діємо як свідомі люди? Що робить нас людьми?

The post «Світ Дикого Заходу» (Westworld) Перший сезон. Чи здатні ми змінити сценарій нашого життя? first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Девід Фінчер демонструє в фільмі сатиру, детально досліджує стосунки людей в суспільстві. Він демонструє лицемірство і маніпуляцію, як основу сучасного уявлення про вас. Режисер до «Загубленої» вважався одним з кращих молодих творців кінематографу. Девід Фінчер створив такі шедеври мистецтва: «Сім» (1995 р.), «Гра» (1997 р.), «Бійцівський клуб» (1999 р.), «Загадкова історія Бенджаміна Баттона» (2008 р.).

Кіно починається з роздуму головного героя, він хоче дізнатися, що думає його дружина, зрозуміти, що в її голові. Таку процедуру проробляє режисер над людьми сучасного суспільства. Девід Фінчер, вважає, що уявлення про особу формується не її способом життя, а іміджем, який вона сама створює. Режисер підкреслює, акцентуючи увагу на вчинках героїв «Загубленої» маніпуляційність їх дій.

Операторська робота і музика гарно передає ніжну, тривожну, жахаючу атмосферу кіно. Від роботи режисера неможливо відірватися, настільки цікаво дізнатися, чим все обернеться. Можливо, так Девід Фінчер сам маніпулює над глядачами, але «Загублену» ні в якому разі не є розважальним проектом, щоб відпочити після роботи. Хороший сценарій авторки оригінального роману Гілліан Флін показує майстерність в виписуванні персонажів.

Актори грають добре, непогано входить в образ одруженого чоловіка Ніка Данна – Бен Аффлек. Головну героїню Еммі Елліот – неперевершено втілила на екрані Розамунд Пайк. Особливим персонажем, майже закадровим є суспільна думка. Оточуючі сприймають і формують власні уявлення про героїв «Загубленої» через їхній імідж, через образ, який нав’язують засоби масової інформації: телебачення, інтернет, газети.

Режисер демонструє шкідливість дезінформації, адже вона вкорінена в сучасному світі. Люди змушені виживати, коли пропаганда фальшивих цінностей постійно переслідує кожного індивіда. Він аналізує: дружбу, кохання, сім’ю, суспільну думку, образ успішної людини в двадцять першому столітті. Нам демонструють хвороби цивілізації. Показують стосунки через нарцисизм, корисливість, обман.

Маніпулювання – стало ознакою споживацького суспільства. Як вийти з цього порочного кола? Режисер не дає відповіді. «Загублена» Девіда Фінчера є хорошою сатирою, можливо подивившись її, хтось зробить висновки. Фільм, безперечно тримає в напруженні, не дає розслабитися. Цікаві персонажі, неочікувані сюжетні повороти, питання, які поставлені цим кіно, не тільки приносять задоволення від споглядання твору мистецтва, але налаштовують задуматися над тим, як ми живемо.

The post Загублена (Gone Girl). Фільм про маніпуляцію в сучасному суспільстві first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Сюжет твору трішки повторює перекази про життя Гаутами Будди, але автор розділив історичного прототипа. Ми зустрічаємося з пошуками сина царя, який прагне пізнати Істину. В романі він зазнає багатьох небезпек, життя зводить його з аскетами, куртизанкою, купцями. Принц Сіддхартха постійно навчається, не зупиняється на досягнутому, йде тільки вперед. Також царевич спілкується з Буддою, який не проповідує канонічні буддистські догмати.

Незважаючи на багато роздумів, книга читається легко. В певні моменти вона розслабляє, наче спокійна музика. Герман Гессе вміє красиво описати природу. Ліси, річки, долини не є фоном тексту, а скоріше персонажами. Світ аскетів і бажання звичайних людей показуються як крайнощі. Письменник ненав’язливо налаштовує на серединний шлях. В нього це не тільки буддистський спосіб життя, а рекомендація для всіх, хто вдосконалюється.

Занурення Сіддхартхи в умертвління плоті, так само як його заглиблення багатство, розкіш, задоволення веде до залежності. Герман Гессе показує в художній формі сансару (коло перероджень і надмірних бажань). Вражає цілеспрямованість царевича, він добивається того, що задумав, послідовно йде до власних цілей. Тоді, коли Сіддхартха забувається за увагу, його зосередження втрачається. Прив’язаності оволодівають головним героєм, але письменник не зображує його як негативного персонажа.

Герман Гессе нагадує людям про любов до ближнього, терпіння, милосердя. Його персонажі не схожі на аморальних істот. Кожний з них заслуговує на співчуття і розуміння. Надмірні бажання Сіддхартхи зв’язують сина царя, вони полонять його, обплітаються наче ланцюги, не дають досягнути незалежності. Сансара в Гессе невіддільна від майї (ілюзії). Поступово головний герой забуває за прагнення до Істини. Мамона (багатство), надмірний гедонізм (задовлення), нарцисизм (егоцентризм) огортають царевича, немов липка масса.

Згодом Сіддхартха вчиться всьому заново. Він навчається осягати красу і неповторність миттєвостей життя. Від крайнощів принц намагається перейти до гармонії. Шукач Істини відмовляється від старих перепон, знову повільно йде далі. Сіддхартха розуміє важливість милосердя. Царевич вслуховується в природу, людей, в Всесвіт. Принц  спостерігає життя, перестає засуджувати оточуючих. Істина переходить в гармонію, протилежності поєднуються.

Після першої світової війни цю книгу, можна, вважати лікувальним засобом проти негараздів людської цивілізації. Незважаючи на таке ствердження культури, піднесення цінності Краси, Добра, Істини, в двадцятому столітті відбулася друга світова війна. Невивчені уроки  принесли суспільству гіркі наслідки. Герман Гессе продовжував писати, незважаючи на війни і розруху, його твори були світлими провідниками в буденності, жорстокості людського існування. «Сіддхартха» – це неперевершений шедевр, який не старіє, він був цікавим в минулому столітті, але цінність його не зникне і в мабутньому.

The post “Сіддхартха” Германа Гессе: пошук Істини first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.