Хоча загально вважається, що скіфи були повністю кочовими, Геродот вказує на наявність ще двох типів: «царських» і «землеробських». Деякі фермери навіть продавали свої врожаї більше, ніж власники землі. Вони не лише споруджували постійні будівлі, а й займалися будівництвом поселень. На північ від Чорного моря, поблизу нинішнього Дніпра, згідно з Геродотом, землероби займали землю шириною «трьох днів шляху» і довжиною «одинадцяти днів подорожі». Розмір цієї території свідчить про значний попит на зернові. Такі підприємства вимагали системи зберігання та транспортування врожаю.

Щодо царських скіфів, хоча ми маємо дані про архітектуру їхніх курганів з ретельно оббитими земляними валами та катакомбами, виявляється, що вони також проживали в постійних укріплених поселеннях. Наприклад, Більське укріплення в долині річки Дніпро в Україні вражає не лише своїм розміром (32 км або 20 миль в окружності), але й свідчить про те, що це був центр ремесел, багатства та інтенсивної торгівлі. Тут, окрім оборонної функції, здебільшого відомої, ймовірно, існували ремісничі майстерні, склади та ринкові майданчики, які сприяли розвитку економіки та соціального життя.

Незважаючи на це, за свідченням античних джерел, скіфи переважно вели кочовий спосіб життя. Існує декілька згадок про їхні будинки на колесах, які відомі як кібітки. Ці пересувні будинки тяглися запряженими волами і мали можливість мати дві або три кімнати. Відповідно до соціального статусу власника, вони можуть бути багато прикрашені як ззовні, так і всередині. Крім того, колективно утворені кібітки надавали місту вигляду, що свідчило про організацію скіфського життя та суспільства.

Данило Ігнатенко

The post Скіфська архітектура та кочівництво first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.