На відміну від більшості гностиків, Маркіон вважав, що і тіло, і душа людини є творінням нижчого бога-творця, який уособлює справедливість і суворість, але позбавлений милосердя. Добрий Бог, далекий від цього світу, з чистої любові послав Христа, щоб звільнити людство від влади творця. Спасіння, на його думку досягається не через таємничий гнозис, а через віру в діяння Христа.

Послідовники руху практикували суворий аскетизм, уникаючи зв’язків зі світом матерії, та навіть допускали жінок до священства й єпископату. Вони вирізнялися дисципліною і моральною вимогливістю.

Важливим внеском засновника була його концепція Святого Письма. Він рішуче відкинув Старий Завіт як твір Бога-Творця, натомість визнавав автентичними Послання апостола Павла та Євангеліє від Луки, однак тільки у редагованій версії без «юдейських» елементів. Його канон змусив ранню церкву систематизувати власний корпус писань, що стало одним із кроків до формування біблійного канону.

Маркіоніти швидко поширилися в різних регіонах Римської імперії, і церква вважала їх найнебезпечнішою єрессю. Святі Полікарп, Пій І та Анікета активно виступали проти вчення Маркіона. У 144 році його відлучили від церкви, однак рух продовжував існувати ще кілька століть, після чого остаточно зник.

Данило Ігнатенко

The post Маркіонізм: гностична течія II століття first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.