Останнім із них був Мухаммед ібн аль-Хасан, який, за вірою імамітів, зник у стані «гайби» — божественного приховування — близько 874 року. Відтоді він відомий як «Прихований Імам». Очікується, що він повернеться, щоб відновити справедливість, започаткувати епоху кінця часів і разом із Ісусом стати центральною постаттю Судного дня.

Переслідування 

Протягом ранніх століть імами та їхні послідовники зазнавали регулярних утисків від аббасидських халіфів, які остерігалися їхнього політичного впливу. Попри переслідування, спільнота зберігала стійкість та поступово формувала власну систему богослов’я і права. В період Буїдів (945–1055) у Багдаді та Ірані вони користувалися більшою толерантністю, хоча після завоювань сельджуків у 1055 році вони були змушені розсіятися в різних регіонах Близького Сходу.

У XIII–XIV століттях, за монгольського правління, імаміти зберігали певні позиції при дворі ільханів, проте громади залишалися переважно розпорошеними. Лише за Сефевідів у XVI столітті їхнє віровчення набуло статусу державної релігії: у 1501 році шах Ісмаїл I проголосив шиїтів-двонадесятників офіційною релігією Персії, що остаточно закріпило позиції цієї течії.

Географічне поширення 

Сьогодні вони становлять більшість населення Ірану, де вони є основою ідеології Ісламської Республіки. Також вони складають більшість у Іраку та Бахрейні, значні меншини — у Лівані, Кувейті, Саудівській Аравії, Афганістані та Пакистані. Спільноти існують також у Східній Африці, Південній Азії, Європі та Північній Америці. Найважливіші релігійні та наукові центри розташовані в Кумі та Мешхеді в Ірані, а також у Наджафі та Кербелі в Іраку. Ці міста пов’язані з гробницями ключових постатей імамітської традиції — Алі, Хусейна та інших імамів.

Богослов’я та інститути духовенства 

У відсутності Прихованого Імама спільнота отримує настанови з Корану, хадисів Пророка та імамів. Центральне місце займає інститут муджтахіда — ученого-богослова, уповноваженого тлумачити релігійні тексти та виносити фетви. Його діяльність спирається на іджтихад — процес розумового зусилля у пошуку правових та доктринальних рішень. Особливістю імамітів є те, що кілька авторитетних богословів можуть існувати одночасно, і їхні погляди іноді суттєво відрізняються.

Сьогодні вони залишаються найчисленнішою шиїтською течією. В Ірані, де понад 90 % населення є імамітами, їхнє віровчення стало основою ісламської республіки, заснованої після революції 1979 року.

Данило Ігнатенко

The post Імаміти: гілка шиїзму first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Хто такі сподвижники?

До сподвижників належать усі мусульмани, які жили за життя пророка Мухаммеда, бачили його особисто й померли мусульманами. Особистий контакт із пророком, незалежно від тривалості чи важливості, є достатньою умовою для визнання людини сахабом. Це надзвичайно широка категорія, яка охоплює тисячі осіб — від найближчих помічників пророка до простих вірян, що лише раз були присутні в його товаристві.

Головні групи сподвижників

Існують три особливо шановані групи сахабів:

Мухаджири — ті, хто переселився з Мекки до Медіни разом із пророком під час хіджри (622 р.). Вони вважаються першим ядром мусульманської громади.

Ансари — медінські мусульмани, які прийняли Мухаммеда і підтримали мухаджирів. Вони стали важливою опорою ісламської держави в Медині.

Бадрійці — учасники битви при Бадрі (624 р.), першої великої військової перемоги мусульман. В ісламській традиції ці воїни мають особливу релігійну гідність.

Окреме місце займає група з десяти сподвижників, яким пророк, згідно з хадисами, обіцяв рай (аль-Ашара аль-Мубашшара бі-ль-Джанна). До них входять чотири «праведні халіфи»: Абу Бакр, Умар, Усман і Алі.

Роль сподвижників у формуванні ісламської традиції

Сахаби були першими носіями ісламського вчення. Саме вони передали слова і дії пророка у вигляді хадисів — усних свідчень, які пізніше були зібрані в канонічні збірки. Крім того, багато з них брали участь у записі та збереженні Корану. Таким чином, саме завдяки сахабам ісламське вчення зберегло свою спадковість і нормативну структуру.

Ставлення різних напрямів ісламу

Суніти визнають усіх сахабів як гідних поваги осіб і надають їм високий статус. Їхні свідчення в хадисах вважаються достовірними, якщо інше не доведено.

Шиїти ж більш критично підходять до постаті окремих сподвижників. Зокрема, вони звинувачують частину сахабів у політичних діях, що призвели до усунення родини пророка (Ахль аль-Байт) від влади. У шиїтському богослов’ї ключовим авторитетом є не загальна громада сахабів, а імами — нащадки пророка через його дочку Фатіму та зятя Алі.

Сподвижники пророка Мухаммеда становлять фундаментальну ланку в передаванні ісламського одкровення та формуванні релігійної і правової спадщини. Їхня роль в ісламі виходить за межі історії, оскільки вони також виступають взірцем моральної поведінки для наступних поколінь мусульман. Водночас їхній образ і значення сприймаються по-різному в різних течіях ісламу, що свідчить про глибину і складність мусульманської традиції.

Данило Ігнатенко

The post Сподвижники Пророка Мухаммеда: історичне та релігійне значення first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.