Походження та конструкція

Корені банджо сягають африканських струнних інструментів, які мають схожі назви, як-от банія та банджу. Оригінальні моделі банджо мали просту конструкцію — вони складалися з корпусу, схожого на бубон, обруча і гвинтів, які кріпили пергамент до рами інструменту. Завдяки гвинтовим розтяжкам музиканти могли змінювати напругу, впливаючи на звучання інструмента.

Особливістю банджо є його струни, які проходять через скрипковий або натискний міст і прикріплюються до хвостової частини. Початкові моделі мали чотири струни, але з часом кількість струн збільшилася — до дев’яти, з металевими струнами, що замінили початкові матеріали.

Технічні вдосконалення

У 1890-х роках конструкція банджо зазнала змін, що зробило його інструментом сучасного вигляду. Було додано лади до довгого грифа, а настроювальні кілки замінили машинною головкою з гвинтами, що спростило процес налаштування.

Стандартне банджо сьогодні має п’ять металевих струн. Чотири з них налаштовуються від голови на такі ноти: C′–G′–B′–D″, при цьому перша струна, відома як лисичка. Вона коротша за інші та прикріплена до гвинта на середині грифа інструменту.

Різновиди банджо

Існує безліч варіацій стандартного банджо. Наприклад, на банджо грають медіатором, а не пальцями. Є також банджо з цитрою, у якому пергамент підвішений у резонаторі, що спрямовує звук вперед, забезпечуючи потужне звучання.

Банджо знайшло своє місце в багатьох музичних жанрах, зокрема у народній музиці США та джазі. Його яскравий звук став символом американської музичної культури, і цей інструмент залишається популярним донині.

Хоча банджо походить з Африки, воно відіграло значну роль у формуванні ідентичності американської музики. Інструмент став невід’ємною частиною фолку, кантрі, блюграсу, а також джазових ансамблів.

Данило Ігнатенко

The post Банджо first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.