Значення терміну

Термін «емпатія» з’явився на початку ХХ ст. як переклад німецького слова «Einfühlung», що означає «вчуття» у внутрішній стан іншого. Він уперше був запропонований Теодором Ліппсом – німецьким філософом і психологом для опису процесу, за допомогою якого споглядач «вчувається» у твір мистецтва, проектуючи власні емоції на об’єкт споглядання.

У 1909 році англійський психолог Едвард Тітченер, один із послідовників Вільгельма Вундта, увів слово «empathy» в англомовну психологію як відповідник Einfühlung.

Еволюція поняття

Поступово поняття емпатії вийшло за межі естетики й стало центральним у психології особистості, соціальній психології та психотерапії. У ХХ столітті емпатія набула глибшого змісту завдяки роботам американського психолога Карла Роджерса, засновника гуманістичного підходу в психології.

Роджерс визначав емпатію як здатність точно сприймати внутрішній світ іншої людини, «ніби» переживаючи її досвід, але без втрати усвідомлення того, що це — не власний досвід.

Емпатія в естетиці та мистецтві

Історично емпатія мала тісний зв’язок із мистецтвом. Вона лежить в основі здатності актора, співака чи художника «вжитися» у роль або образ. Це особливий акт, коли митець або глядач внутрішньо ототожнює себе з емоційним змістом мистецького твору.

Перспектива

У сучасних дослідженнях емпатію вивчають і з точки зору когнітивних процесів, і з позицій нейробіології. Нейронаукові відкриття, зокрема виявлення так званих «дзеркальних нейронів», підтверджують, що здатність відчувати емоції інших має фізіологічну основу. Ці нейрони активуються як при виконанні дії, так і при спостереженні за тим, як її виконує інший, що пояснює механізм емоційного резонансу.

У сфері психотерапії це поняття є центральним інструментом розуміння клієнта, у педагогіці — засобом створення довірчої атмосфери, у мистецтві — шляхом до глибокого сприйняття краси.

Данило Ігнатенко

The post Емпатія: феномен співпереживання first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Класифікація та видове різноманіття

Із близько 40 видів океанічних дельфінів кілька, зокрема косатка (Orcinus orca) та гринда (Globicephala spp.), традиційно називаються «китами» через великі розміри. У той час як рід Delphinus (дельфін звичайний) та Tursiops (дельфін-афаліна) є найбільш відомими серед типових представників, інші — як-от Cephalorhynchus commersonii (дельфін Коммерсона) — демонструють вражаюче морфологічне і поведінкове розмаїття.

На відміну від морських свиней (родина Phocoenidae), дельфіни мають витягнуті морди (роструми) і конічні зуби, що краще пристосовані для ловлі активної здобичі.

Анатомія та екологічна адаптація

Більшість дельфінів мають обтічне тіло, довжиною до 3 метрів, хоча деякі види досягають значно більших розмірів. Вони мешкають як у солоних, так і в прісноводних середовищах — від тропічних до субполярних широт, а річкові дельфіни населяють великі водні артерії Південної Америки та Азії. Наприклад, південноамериканський річковий дельфін (Inia geoffrensis) здатен пристосовуватись до надзвичайно мутної води, покладаючись переважно на ехолокацію.

Інтелект та соціальна поведінка

Афаліни (Tursiops truncatus) вважаються одними з найінтелектуальніших представників тваринного світу. Вони демонструють складну соціальну поведінку, здатність до самопізнання, використання інструментів та комунікацію за допомогою свистів, клацань і ультразвукових імпульсів. Унікальні свисти індивідуумів слугують аналогом імен, що дозволяє їм розпізнавати одне одного навіть через десятиліття.

Рухливість і поведінка в середовищі

Дельфіни — чудові плавці, здатні розвивати швидкість до 30 км/год. Їхня здатність до синхронного плавання, стрибків і взаємодії з хвилями кораблів вказує на складну моторну координацію та грайливість. Багато видів живуть у зграях, кількість особин у яких може сягати тисяч. Соціальна структура дельфінів гнучка: зустрічаються як короткочасні союзи, так і стабільні групи, зокрема материнські.

Харчування

Це активні хижаки, які живляться рибою, кальмарами й іншими морськими безхребетними. Вони використовують як зорові сигнали, так і ехолокацію для виявлення здобичі, особливо в умовах низької видимості. У багатьох випадках дельфіни полюють кооперативно, використовуючи скоординовані дії для загону риби в зручні для захоплення скупчення.

Данило Ігнатенко

The post Дельфіни та їх природа first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Серіал плавно розповідає історію андроїда жінки Долорес Абернаті, яка діє не завжди по плану творця парку Роберта Форда. Джонатан Нолан з своєю дружиною Лізою Джой демонструють роботів, які зовні схожі на людей, з шкірою, м’язами, інстинктами. Згодом деякі андроїди розвиваються настільки, що здатні відрізняти себе від інших, в них виникає самосвідомість. Паралельно з цією сюжетною лінією, спостерігаємо за «гостями», людьми, які приїжджають в парк, щоб реалізувати потаємні бажання в насиллі, похоті, владі.

Серіал задає питання, на яке, не дає відповіді. Чим відрізняються люди від роботів з штучним інтелектом? На цю тему знято чимало хороших фільмів: «Той, хто біжить по лезу бритви» (1982), «Термінатор» (1984), Термінатор 2: Судний день (1991), Двохсотлітня людина (1999), «Матриця» (1999), «Штучний розум» (2001), «Я робот» (2004), «Той, хто біжить по лезу бритви 2049» (2017) та ін.  Долорес та всі інші персонажі парку створені для розваг людей, вони – раби, кожний життєвий крок, яких здійснюється за сценарієм, програмою, написаною Робертом Фордом.

«Світ Дикого Заходу» не аналізує детально проблеми підняті в ньому сценаристами. Іронічно, що «гості», вважають роботів, лише машинами. Вони розглядають їх, як об’єкти насолоди, втілення бажань, не задумуючись на тим, чи живі вони. Це при тому, що всі андроїди однозначно є живими істотами, тільки не в кожного з них розвивається самосвідомість. В парку, громадяни футуристичного суспільства забувають за принципи, цінності, якими керувалися в звичайному житті. «Світ Дикого Заходу» дає їм змогу втілити всі свої фантазії. Андроїди не можуть померти, але їх вбивають «гості», щоб науковці кожного разу ремонтували чи лікували персонажів атракціону.

Режисери демонструють нам привабливість і спокусливість людської деструктивності. В ставленні до андроїдів проявляється всі прихована сутність індивідів. Більшість з них забуває про роль, яку вони виконували в суспільстві. Гра робить їх агресивними, деградованими екземплярами, без моралі та совісті. Сценаристи дуже плавно розгортають сюжет розповіді, інколи й нуднувато. В неочікуваний час, вони, навпаки вибухнуть адреналінною екшн сценою.

Роботи не здатні реально зашкодити громадянам, вбити їх, покалічити, що тільки сильніше розпалює людську егоцентричність. Суперник, який не здатний протистояти своєму кривднику – ідеальна гра для порочного людства. Цікаво подаються тонкі нюанси поведінки в екстремальних ситуаціях. Парк має декілька рівнів, це не віртуальна гра, чим далі ви заходите, тим небезпечніше стає. В кінці локацій, навіть підвищується опір персонажів, а «гості» відчувають втрату безпеки, що також пробуджує приховану агресію.

Серіал, насичений жорстокими сценами, які максимально демонструють жорстокість, на перший погляд, слабкого, пригніченого офісного індивіда чи жадність багача, який звик добиватися свого. Андроїди не забувають «попередні ігри», власні вбивства, знущання, вони  спостерігають в своїх снах. Долорес і інші персонажі нічого не забувають, таким чином ми отримуємо цілком свідомих, розумних істот. Роберт Форд не переконаний, в тому, що життя людини краще, ніж існування жителів парку.

В останніх серіях серіалу, сюжет починає розгортатися доповнюватися, пришвидшуються події, емоції досягають максимуму. Найсвідоміші андроїди нічого не забувають, вони здатні постійно розвиватися, проявляти почуття, поступово з ляльок, вони перетворюються в творців власної історії. Ні люди, ні андроїди, не показуються ідеальними, їх майже неможливо відрізнити, якщо взагалі це реально зробити.

«Світ Дикого Заходу» має багато переваг. Чудово виконана робота операторів, робить світ Джонатана Нолана і Лізи Джой по справжньому реалістичним. Гарно підібраний саундтрек, мелодії композитора Раміна Джаваді доповнюють атмосферу цікавого проекту. Акторська гра: Еван Рейчел Вуд, Ентоні Хопкінса, Тенді Ньютон, Джеймса Мардсена, Джиммі Сімпсона, Еда Харіса вийшла хорошою. Автори серіалу цитують Вільяма Шекспіра, Лююїса Керола, використовують ідею «бікамералізму» (двохпалатного розуму).

Перший сезон «Світу Дикого Заходу» вийшов цікавим, серйозним художнім твором. Назвати його шедевральним рано. В майбутньому нас очікують нові сезони. Розповідь історії головних героїв, хоч насичена екшеном, драмою, гумором, інколи провисає. Творці серіалу демонструють багато проблем, задають питання, на, які поки не дають всіх відповідей. Роздуми про свідомість не доведені до цілісності, вони скоріше стимулюють нас звернути увагу на своє існування, задуматися над власним місцем в суспільстві, ролями, які ми виконуємо щоденно. Чи здатні, ми змінити сценарій нашого життя? Чи завжди діємо як свідомі люди? Що робить нас людьми?

The post «Світ Дикого Заходу» (Westworld) Перший сезон. Чи здатні ми змінити сценарій нашого життя? first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.