Раннє життя та міграція до США

Народжений як Маркус Якович Ротковіц у Двінську, що тоді був частиною смуги осілості Російської імперії, Ротко зростав у середовищі єврейської громади невеликого штетлу. Його батько, фармацевт Яків Ротковіц, тримав антирелігійну позицію, однак наймолодшого сина все ж віддали до хедеру, де хлопчик здобув початкову освіту.

Погрози погромів і небезпека призову старших братів до царської армії змусили родину вирішити питання еміграції. Спершу до США поїхав батько, а згодом у 1913 році до Портленда переїхала й уся родина. Лише через сім місяців після возз’єднання Яків Ротковіц помер, що поставило дітей перед необхідністю працювати, забезпечуючи мінімальний дохід.

Попри складні умови, Маркус швидко освоїв англійську, прекрасно навчався і 1921 року отримав стипендію Єльського університету. Досвід навчання в Єлі виявився розчаруванням: атмосфера елітизму та антисемітизму змусила його покинути університет за два роки. Переїхавши до Нью-Йорка, він долучився до художнього середовища й відвідував заняття в Лізі студентів-художників, хоча згодом підкреслював, що сформувався як митець переважно самостійно.

Пошуки стилю: від реалізму до біоморфізму

Період 1920–1930-х років став для Ротка часом інтенсивних пошуків. Він працював учителем дитячого мистецтва, виконував ілюстрації, брав участь у Федеральному художньому проєкті, намагався заробляти на замовленнях і водночас наполегливо виставлявся в Нью-Йорку.

Перші роботи були реалістичними: натюрморти, пейзажі, жанрові композиції. У 1930-х він посилює інтерес до психології людини у міському просторі, що знайшло відображення у відомій серії «Підземка» — образах самотньої людини в урбаністичному середовищі.

Наприкінці десятиліття художник переходить до напівабстрактних біоморфних форм, що віддзеркалювали його інтерес до міфології та ритуалів. Спільно з Вільямом Базіотсом та Адольфом Готлібом він засновує колектив «Десять», який виступав за нову мову сучасного мистецтва.

У цей же час він поступово починає використовувати ім’я Марк Ротко, яке юридично закріпив лише в 1959 році.

Відкриття власного стилю та становлення як абстрактного експресіоніста

Після викладання у Каліфорнійській школі образотворчих мистецтв (1947–1949) та знайомства з художником Кліффордом Стіллом, який вплинув на його філософію кольору, Ротко радикально відходить від фігуративності. Він прагне створити універсальну, позачасову візуальну мову, здатну передати глибинні людські емоції.

Він сформував стиль, що нині вважається класичним для його творчості: великі, майже монументальні полотна з кількох прямокутних кольорових площин із м’якими контурами. Ці картини створюють відчуття внутрішнього світіння, ніби колір не нанесений, а випромінюється із самої поверхні.

На відміну від Джексона Поллока чи Франца Кляйна, Ротко не робив наголос на жесті чи фактурі. Його метод базувався на багатошаровому нашаровуванні тонких лессировок, що створювало ефект глибини. Він підкреслював: його мистецтво не про колір як формальність, а про «основні людські емоції — трагедію, екстаз, загибель».

Пізні роки, фізичний стан і завершення життя

Після серцевого нападу наприкінці 1960-х Ротко мав би змінити спосіб життя, однак відмовився від медичних рекомендацій, продовжував палити й вживати алкоголь. Робота над великими полотнами стала складнішою, тому він переходить до творів на папері, які випромінювали м’яке світіння, але водночас були стриманіші за колірною емоційністю.

Остання серія складалася з двох великих горизонтальних полів — верхнє зазвичай темно-коричневе або чорне, нижнє — сіре. Вона стала граничним вираженням його концепції мінімалізму.

У стані фізичного виснаження, після розлучення та на тлі відчуття ізольованості, художник 25 лютого 1970 року вчинив самогубство.

«Справа Ротко»: одна з найгучніших судових історій у світі мистецтва

Після смерті художника спалахнув юридичний скандал, що тривав одинадцять років (1972–1982). Ротко залишив 798 живописних робіт, ескізи та малюнки, значна частина яких була передана галереям Marlborough на сумнівних умовах.

Його дочка звинуватила виконавців заповіту — Бернарда Рейса, Теодороса Стамоса та Мортона Левіна — а також власника галереї Френка Ллойда у змові, продажах за заниженими цінами та конфлікті інтересів. Суд визнав виконавців винними, наклав значні штрафи, а Ллойда згодом засудили за фальсифікацію доказів.

У 1979 році створили нову раду Фонду Марка Ротко, а спадок художника розділили між його дітьми та музеями.

Данило Ігнатенко

The post Марк Ротко: його життя, мистецтво та вплив на абстрактний експресіонізм first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.