Нумітора було повалено його молодшим братом Амулієм. Щоб запобігти появі можливих спадкоємців престолу, Амулій змусив Рею Сільвію стати весталкою, присвяченою богині Весті. Як жриця, вона мала дати обітницю цнотливості.

Диво спасіння і дитинство близнюків

Амулій наказав втопити немовлят у річці Тибр, однак доля розпорядилася інакше. Корито, у якому лежали діти, не потонуло, воно пливло течією й зупинилося біля священного фігового дерева фікус руміналіс на місці майбутнього Риму. Там близнюків вигодувала вовчиця, а дятел, також священна тварина Марса, приносив їм їжу. Цей образ — вовчиця, що годує немовлят, став одним із найвідоміших символів Риму.

Пізніше пастух Фаустул знайшов дітей і приніс їх до своєї дружини Акки Ларентії. Подружжя виховало Ромула і Рема як власних синів. Зростаючи серед пастухів, вони проявляли хоробрість, силу й почуття справедливості, що швидко зробило їх ватажками місцевої молоді.

Помста Амулієві та заснування міста

Коли близнюки дізналися про своє справжнє походження, вони зібрали однодумців, повалили Амулія і повернули владу своєму дідові Нумітору. Після цього вирішили заснувати нове місто на місці, де їх колись урятувала вовчиця.

Проте між братами виникла суперечка, хто саме повинен стати засновником і дати місту своє ім’я. Вирішили звернутися до волі богів, спостерігаючи за польотом птахів. За однією версією, Рем побачив шість птахів, а Ромул — дванадцять, тому перемога дісталася Ромулу. Коли він почав будувати міську стіну, Рем у насмішку перестрибнув через неї. Це було сприйнято як святотатство, і Ромул убив свого брата. Так місто отримало назву Рим, від імені Ромула.

Формування римської держави

Після заснування міста Ромул став його першим царем. Він створив початкову політичну структуру, розділивши населення на патриціїв та плебеїв, і встановив ради старійшин — сенат. Щоб збільшити населення, Ромул відкрив у місті притулок для вигнанців, рабів і втікачів, перетворивши Рим на осередок свободи й нових можливостей.

Відомим епізодом його правління стало викрадення сабінянок. Римляни запросили сусіднє плем’я сабінян на свято, під час якого захопили їхніх жінок, щоб забезпечити своєму місту потомство. Згодом сабіняни напали на Рим, але викрадені жінки, уже ставши дружинами римлян, зуміли зупинити битву. Між двома народами було укладено мир, і сабінський цар Тит Татій став співправителем Ромула.

Після смерті Тита Татія Ромул залишився єдиним правителем. Його правління тривало багато років і вважалося часом зміцнення римської могутності. За легендою, Ромул таємниче зник під час бурі або був узятий на небо богами. Римляни вірили, що він став божеством під іменем Квірін — небесним покровителем Риму.

Міф про Ромула і Рема став основою римської ідентичності. У ньому відображено уявлення про божественне походження Риму, про силу братерства, жертовність та відданість державній справі. Символ вовчиці, що годує немовлят, і сьогодні залишається однією з найвідоміших емблем Риму — образом, який поєднує легенду, міф і державну історію.

Данило Ігнатенко

The post Ромул і Рем — легендарні засновники Риму first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Походження та еволюція культу Марса

У ранній період римської історії Марс був божеством, пов’язаним із природними циклами та захистом землеробських угідь. Його культ мав аграрний характер, що підтверджується святами, які відзначалися навесні та восени — на початку та в кінці сільськогосподарського сезону. Місяць березень, названий на честь Марса, був особливо важливим для римлян. У цей час проводилися численні релігійні церемонії, серед яких виділявся бойовий танець саліїв — жреців, які були пов’язані з культом Марса, Юпітера та Квірина. Цей ритуал, що включав танці в старовинних обладунках та спів гімнів, мав на меті забезпечити захист міста та його мешканців.

З часом Марс став асоціюватися з військовою справою. Жовтень, інший важливий місяць для Марса, був присвячений завершенню військового сезону. 15 жовтня на Марсовому полі проводилося свято Жовтневого коня, під час якого влаштовувалися змагання колісниць. 19 жовтня відзначалося свято Армілюстрія, під час якого очищали та зберігали на зиму бойову зброю. Ці ритуали підкреслювали роль Марса як захисника римської армії та держави.

Марс у римській літературі та мистецтві

У римській літературі Марс часто зображувався як захисник Риму, нації, яка пишалася своєю військовою могутністю. Його ім’я згадувалося в гімнах Арвальських братів, жрецького колегіуму, який відповідав за захист посівів та стад від ворогів. Проте з часом Марс став перш за все богом війни, що знайшло відображення в мистецтві та літературі. У творчості Овідія, зокрема в його праці «Фасти», Марс зображується як могутній, але часом егоцентричний бог, який намагається спокусити Мінерву, богиню мудрості.

Храми та святилища Марса

До часів правління імператора Августа в Римі існувало лише два храми, присвячені Марсу: один на Марсовому полі, яке слугувало полігоном для тренувань армії, та інший за межами Порта Капена. Крім того, у місті існувало сакраріум — святилище Марса, де зберігалися священні списи. Перед початком війни консул мав урочисто потрясти списами, вимовляючи заклик: «Mars vigila» («Марс, прокинься!»).

За правління Августа культ Марса отримав новий імпульс. Імператор, який прагнув відновити традиційні римські цінності, зробив Марса своїм особистим покровителем. Як Марс Ультор («Марс Месник»), він став символом помсти за вбивство Юлія Цезаря. У цей період поклоніння Марсу досягло такого рівня, що його культ зрівнявся з культом капітолійського Юпітера. До III століття нашої ери Марс став найшанованішим серед так званих di militares («військових богів»), яким поклонялися римські легіони.

Міфи про Марса

Римська міфологія містить кілька цікавих міфів про Марса. В одному з них богиня Гера народжує Марса без участі Зевса, лише завдяки дотику чарівної трави, подарованої їй богинею квітів Флорою. У іншому міфі Марс є батьком Ромула і Рема, засновників Риму, яких народила весталка Рея Сільвія. Також існує міф про те, як Марс, спокушаючи Мінерву, потрапляє в пастку, а потім одружується з літньою Анною Перенною. Ці міфи підкреслюють різнобічність образу Марса, який поєднує в собі як військову могутність, так і елементи народної міфології.

Данило Ігнатенко

The post Марс: давньоримський бог війни first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.