Коротка біографія

Річард Мілгаус Ніксон народився 9 січня 1913 року в містечку Йорба-Лінда (штат Каліфорнія) у родині Френка та Ганни Ніксон. Він був другим із п’яти дітей. Родина належала до квакерської громади, яка прищепила майбутньому політику дисципліну, працьовитість, стриманість і відповідальність.

Після закінчення коледжу Віттієр Ніксон вступив до юридичної школи Університету Дьюка, яку завершив у 1937 році. Повернувшись до Каліфорнії, він розпочав юридичну практику, а невдовзі одружився з Тельмою Кетрін Райан, більш відомою як Пет Ніксон. Подружжя виховало двох дочок — Трішу та Джулі.

Військова служба та початок політичної кар’єри

Під час Другої світової війни Ніксон служив у Військово-морських силах США. Він виконував обов’язки офіцера авіаційного забезпечення на Тихоокеанському театрі бойових дій та дослужився до звання лейтенанта-командора.

Після завершення війни Ніксон повернувся до цивільного життя і вже у 1946 році був обраний до Палати представників Конгресу США. Молодий конгресмен швидко привернув увагу своєю активною участю в роботі Комітету з розслідування антиамериканської діяльності.

Саме тоді він здобув загальнонаціональну популярність завдяки розслідуванню справи Алджера Гісса — високопосадовця Державного департаменту, якого звинувачували у передачі секретної інформації Радянському Союзу. Активна роль Ніксона у цій справі зробила його одним із найвідоміших борців із комунізмом у США.

Сенатор від Каліфорнії

У 1950 році Річард Ніксон успішно балотувався до Сенату США. Передвиборча кампанія була надзвичайно гострою та принесла йому не лише перемогу, а й прізвисько «Хитрий Дік», яке активно використовували його політичні опоненти протягом усієї кар’єри.

Попри критику, молодий сенатор швидко став одним із найвпливовіших представників Республіканської партії. Його знання міжнародної політики та впевнені виступи зробили його перспективним кандидатом на вищі державні посади.

Віцепрезидент США

У 1952 році кандидат у президенти Дуайт Ейзенхауер обрав Ніксона своїм напарником на виборах. Після перемоги республіканців Ніксон став одним із наймолодших віцепрезидентів в історії США.

Під час виборчої кампанії йому довелося пережити серйозну політичну кризу через звинувачення у використанні спеціального виборчого фонду. Щоб відповісти на ці закиди, Ніксон виступив зі знаменитою телевізійною промовою, яка увійшла в історію як «Промова Чекерса». Він детально розповів про фінансове становище своєї родини та заявив, що єдиним подарунком, який не поверне, буде кокер-спанієль Чекерс, подарований його доньці.

Виступ справив сильне враження на американців і допоміг Ніксону зберегти місце у передвиборчому списку.

Вісім років поруч із Дуайтом Ейзенхауером

На посаді віцепрезидента Ніксон провів два президентські терміни — з 1953 до 1961 року. Формально його повноваження були обмеженими, однак він активно представляв Сполучені Штати за кордоном.

Особливо важливими стали його поїздки до Латинської Америки, Європи та Радянського Союзу. У Москві в 1959 році відбулися знамениті «кухонні дебати» між Ніксоном і радянським лідером Микитою Хрущовим. Дискусія стосувалася переваг американської та радянської економічних систем і стала одним із символів холодної війни.

Коли президент Ейзенхауер кілька разів серйозно хворів, Ніксон фактично виконував частину президентських обов’язків, що значно підвищило політичну вагу посади віцепрезидента.

Президентські вибори 1960 року

У 1960 році Республіканська партія висунула Ніксона кандидатом у президенти.

Його головним суперником став молодий сенатор Джон Ф. Кеннеді.

Виборча кампанія увійшла в історію завдяки першим телевізійним президентським дебатам. Якщо за змістом виступів багато експертів оцінювали кандидатів приблизно однаково, то телевізійна аудиторія віддала перевагу Кеннеді, який виглядав більш упевненим і харизматичним.

Ніксон програв вибори з мінімальним відривом — менш ніж 120 тисяч голосів. Попри заклики однопартійців оскаржити результати, він відмовився це робити, заявивши, що країна не повинна втрачати довіру до демократичної виборчої системи.

Політичне повернення

Наприкінці 1960-х років ситуація в країні кардинально змінилася. Війна у В’єтнамі, соціальні протести, економічні труднощі та політична нестабільність створили умови для повернення досвідченого політика.

На президентських виборах 1968 року Річард Ніксон здобув перемогу, пообіцявши американцям відновити закон і порядок, скоротити участь США у війні у В’єтнамі та зміцнити міжнародний авторитет країни.

Зовнішньополітичні успіхи

Саме у зовнішній політиці Річард Ніксон досяг найбільшого успіху.

У 1972 році він став першим чинним президентом США, який відвідав Китайську Народну Республіку. Цей історичний візит відкрив нову сторінку у відносинах між двома державами та сприяв поступовому завершенню багаторічної ізоляції Китаю.

Ще одним ключовим напрямом стала політика «в’єтнамізації», яка передбачала поступове виведення американських військ із В’єтнаму та передачу основної відповідальності за бойові дії армії Південного В’єтнаму. У 1973 році було укладено Паризькі мирні угоди, що завершили безпосередню участь США у війні.

Попри те що його політична кар’єра завершилася драматично, значення Ніксона для історії США неможливо оцінювати лише крізь призму Вотергейтського скандалу. Його дипломатичні досягнення, економічні рішення та вплив на міжнародні відносини й сьогодні залишаються предметом досліджень істориків і політологів. Наступна стаття буде присвячена саме Вотергейтському скандалу, який назавжди змінив американську політику.

The post Річард Ніксон: біографія, шлях до президентства та головні реформи 37-го президента США first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Ранні роки та військова служба

Джордж Буш народився у впливовій родині. Його батько, Прескотт Шелдон Буш, був відомим інвестиційним банкіром та сенатором США від штату Коннектикут. Мати, Дороті Вокер Буш, походила з родини з глибокими спортивними та суспільними традиціями; її батько заснував престижний гольф-турнір – Кубок Вокера. Дитинство Буш провів у Грінвічі, Коннектикут, навчаючись у найпрестижніших приватних школах, зокрема в Академії Філліпса в Андовері, штат Массачусетс.

Після закінчення школи він добровільно вступив до резерву Військово-морських сил США. З 1942 по 1944 рік служив пілотом торпедоносця на авіаносцях у Тихоокеанському театрі Другої світової війни, здійснивши 58 бойових вильотів. У 1944 році його літак було збито японськими силами, але він зумів врятуватися. За мужність і відвагу Буш отримав Хрест «За видатні льотні заслуги». У січні 1945 року він одружився з Барбарою Пірс, яка стала його вірною супутницею на все життя.

Бізнес і політичний старт

Дотримуючись сімейної традиції, Буш вступив до Єльського університету, який закінчив у 1948 році. Його членство в таємному товаристві «Череп і кістки» пізніше використовували опоненти як аргумент на користь його належності до політичної еліти.

Відмовившись від кар’єри в банківській фірмі батька, Буш переїхав до Техасу, де розпочав бізнес у нафтовій галузі. Він став співзасновником кількох компаній: Bush-Overbey Oil Development Company (1951), Zapata Petroleum Corporation (1953) та Zapata Off-Shore Company (1954), яка займалася офшорним бурінням.

У 1959 році Буш активно включився в діяльність Республіканської партії в Х’юстоні. Першу спробу здобути сенаторське крісло він здійснив у 1964 році, але зазнав поразки від демократа Ральфа Ярборо. Два роки по тому його обрали до Палати представників США, де він представляв інтереси виборців Техасу.

Дипломатична та партійна діяльність

У 1970 році Буш відмовився від свого місця в Конгресі, щоб знову балотуватися до Сенату, але поступився демократу Ллойду Бентсену. Незабаром після цього президент Річард Ніксон призначив його послом США в Організації Об’єднаних Націй (1971–1972).

Після початку Вотергейтського скандалу Буш у 1973 році став головою Республіканського національного комітету. Спершу він підтримував Ніксона, але в серпні 1974 року приєднався до тих, хто закликав президента подати у відставку. Ця позиція зміцнила його репутацію політика, здатного ставити інтереси країни вище за партійну лояльність.

Данило Ігнатенко

The post Джордж Буш-старший first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Ранні роки та формування світогляду

Калвін Кулідж був єдиним сином Джона Кальвіна Куліджа та Вікторії Мур Кулідж. Його батько, нащадок переселенців, які прибули до Нової Англії близько 1630 року, поєднував роботу комірника з активною громадською діяльністю. Він прищепив синові традиційні пуританські чесноти — чесність, працьовитість, ощадливість, стриманість і релігійність. Мати ж пробудила в ньому любов до книг і природи, що згодом вплинуло на його інтелектуальний розвиток.

Освіту Кулідж здобув у Амхерстському коледжі, після чого розпочав юридичну практику (1897). У 1905 році він одружився з Грейс Анною Гудх’ю, вчителькою Інституту Кларка для глухих. Подружжя виховало двох синів.

Початок політичної кар’єри

Кулідж розпочав політичну діяльність у 1898 році як член міської ради Нортгемптона (Массачусетс). Швидко просуваючись кар’єрними сходами, він став мером міста (1909), а згодом обіймав посади сенатора штату (1911–1915) та віце-губернатора (1915–1918). У 1918 році його було обрано губернатором Массачусетсу.

Національну популярність Кулідж здобув у 1919 році під час страйку бостонської поліції. Коли поліцейські вимагали поліпшення умов праці та створили профспілку, страйк переріс у масові заворушення. Кулідж викликав на вулиці Національну гвардію й відмовився відновити на посадах звільнених страйкарів. Його тверда заява — «Немає права страйкувати проти громадської безпеки ніким, де б і коли б це не було» — стала відомою на всю країну і закріпила його репутацію рішучого політика.

Шлях до Білого дому

Рішучість Куліджа та його консервативні погляди зробили його ідеальним кандидатом на посаду віце-президента в команді Воррена Г. Гардінга на виборах 1920 року. Їхнє гасло «Повернення до нормального життя» знайшло відгук у виборців, втомлених від воєнних потрясінь та економічних змін. Пара Гардінг—Кулідж здобула переконливу перемогу: 60% голосів проти 34% у демократів Джеймса Кокса та Франкліна Д. Рузвельта. У колегії виборців результат був ще більш вражаючим — 404 проти 127.

Президентство

Кулідж став президентом у серпні 1923 року після несподіваної смерті Гардінга. Його головним завданням було відновлення довіри до виконавчої влади, підірваної корупційними скандалами адміністрації попередника. Продовжуючи економічний курс, спрямований на підтримку бізнесу, Кулідж зберіг низькі податки, обмежував державне втручання в економіку та сприяв зростанню приватного підприємництва.

Данило Ігнатенко

The post Калвін Кулідж: політичний шлях і спадщина 30-го президента США first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.