Історичні витоки

Ідеологія ордену починається від відродження Ордену тамплієрів — військово-релігійного ордену XII століття, який був розпущений папським указом у 1312 році. У XIX столітті Бернар-Раймон Фабре-Палапра спробував відновити Тамплієрів, створивши групу, що пізніше розкололася на численні фракції, частина з яких сповідувала віру у невідворотний кінець світу. Люк Журе перед заснуванням Сонячного Храму належав до однієї з цих фракцій.

Доктрина та апокаліптичні вірування

Сонячний Храм відзначався яскраво вираженим апокаліптичним світоглядом. Центральним елементом його вчення було переконання, що середина 1990-х років ознаменується глобальною катастрофою. У підготовці до цього «кінця світу» члени руху вірили, що шлях до порятунку можливий лише через самогубство.

Ця віра мала жахливі наслідки. 4–5 жовтня 1994 року у Канаді та Швейцарії 53 члени Ордену вчинили масове самогубства, а приміщення, в яких вони перебували, були підпалені. У наступні роки відбулися ще дві не менш трагічні події: у 1995 році 16 людей покінчили життя самогубством, а у березні 1997 року загинуло ще п’ять.

Орден Сонячного Храму став одним із багатьох рухів, кінець яких обернувся самогубством 77 людей. Незважаючи на трагедії 1990-х, група продовжувала існувати на початку XXI століття, нараховуючи, за оцінками, від 140 до 500 членів. Орден Сонячного Храму наразі вивчають багато соціологів, релігієзнавців та психологів, що досліджують динаміку нових релігійних рухів та механізми радикалізації релігійних спільнот.

Данило Ігнатенко

The post Орден Сонячного Храму: апокаліптична містика та трагедія first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Релігієзнавці, філософи, політичні та громадські діячі, усі, хто знав мислителя особисто і кому по-особливому імпонували його наукові напрацювання, могли попрощатись і провести в останню путь. Церемонія прощання відбулась у 13 лютого 2018 року. Прибули на прощальну зустріч і Президент України Петро Порошенко, прем’єр-міністр України Володимир Гройсман.

«Світогляд давніх слов’ян», наукова монографія, яку можна вважати справжнім бестселером, привернула увагу численну кількість читачів, і не одне покоління студентів виховувалось і навчалось на працях дослідника.

Мирослав Попович був фахівцем в галузі філософії, культурології, логіки та методології наук, починаючи з 2001 року був директором Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України. Саме спадщина Григорія Сковороди стала предметом дослідження вченого виокремлюючи соціокультурні, літературні та філософські концепти.

«Універсальний-словник енциклопедія: УСЕ» редакції 1999 року – інтелектуальний порив Мирослава Поповича; був головним редактором наукового журналу «Філософська думка», член редколегій часописів «Вища школа», «Людина і Політика», «Наукові записки Національного університету «Києво-Могилянська академія. Серія Філософія».

Вчений став один із перших ініціаторів громадської групи «Першого грудня» – об’єднання у 20 річницю проведення референдуму за незалежність України.

В пізній період своєї творчості, праці  «Червоне століття» та «Бути людиною» стали кульмінацією творчості мислителя, в яких проаналізовано питання історичної справедливості та гуманізму.

Поховали вченого у Києві 13 лютого 2018 року на Байковому цвинтарі.

Нагадаємо, що 10 лютого 2018 року перестало битись серце Мирослава Поповича на 87-му році життя. Вчений пережив різні сторінки української історії, її злети, падіння та підйоми.

The post В останню путь провели відомого українського філософа Мирослава Поповича first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.