Освіта та формування світогляду

Походячи з родини міщанина, Мюнцер здобув ґрунтовну гуманістичну освіту. Він навчався в Лейпцигському університеті та Університеті Франкфурта-на-Одері, де отримав ступені магістра мистецтв і бакалавра богослов’я. Володіння латинською, грецькою та івритом дозволило йому безпосередньо працювати з біблійними текстами та античною літературою. Ранній інтерес до містики та патристики поступово сформував у нього переконання, що справжнє божественне одкровення не обмежується письмовим текстом.

Розрив із лютеранством

Спочатку Мюнцер підтримував Мартіна Лютера, однак швидко став його принциповим опонентом. Якщо Лютер наполягав на авторитеті Святого Письма та виправданні вірою, то Мюнцер висував ідею «внутрішнього світла» — безпосередньої дії Святого Духа в людині. Він вважав, що істинна віра не може бути нав’язана церковною інституцією та не зводиться до догматів. Така позиція призвела до його конфліктів із лютеранськими громадами та неодноразових вигнань.

Апокаліптичне бачення історії

Центральним елементом богослов’я Мюнцера була віра в близький кінець світу та остаточну боротьбу між добром і злом. Він тлумачив сучасні йому соціальні конфлікти як ознаки настання апокаліптичної епохи. У цьому контексті простий народ, позбавлений влади й власності, поставав у його вченні як знаряддя Божої волі, покликане знищити «антихристиянський порядок».

Попри поразку та страту, ідеї Мюнцера не зникли. У XX столітті марксистські історики розглядали його як попередника соціальної революції та символ боротьби проти феодального гноблення. Водночас сучасна наука трактує його постать складніше, поєднуючи релігійний радикалізм, містицизм і соціальну утопію в єдиному історичному феномені.

Данило Ігнатенко

The post Томас Мюнцер: коротка біографія first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Найвідомішим твором цього періоду став трактат «Declamatio de falso credita et ementita Donatione Constantini». Спираючись на філологічний аналіз латинської мови документа, Валла довів, що так званий «Дар Костянтина» є пізнішою фальсифікацією і не може походити з IV століття. Це був один із перших прикладів застосування мовного аналізу для викриття історичної підробки, що мало далекосяжні наслідки для європейської історіографії.

Теологічні суперечки і інквізиція

Філологічна сміливість Валли не обмежувалася політичними текстами. У працях «De libero arbitrio» та «De professione religiosorum» він поставив під сумнів усталені богословські уявлення про свободу волі, чернечі обітниці та передвизначення. Його твердження про те, що справжня релігійність полягає не в обітниці, а у внутрішній відданості, викликали різку реакцію церковних кіл.

Найгострішим конфліктом стала відмова Валли визнавати апостольське походження Символу віри. Це призвело до розслідування інквізицією та звинувачень у єресі, включно з захистом Епікура і критикою арістотелівських категорій. Лише втручання короля Альфонсо врятувало мислителя від смертного вироку. Цей епізод яскраво ілюструє напруженість між гуманістичною критикою і церковною ортодоксією XV століття.

Пізні роки і вплив на Реформацію

У 1448 році Валла повернувся до Рима, де за папи Миколая V отримав посаду папського секретаря. Саме в цей період він створив одну зі своїх найважливіших праць — «Adnotationes in Novum Testamentum», у якій застосував гуманістичні методи текстології до Святого Письма. Аналізуючи грецькі та латинські рукописи, Валла виявив численні неточності у Вульгаті, що поставило під сумнів непогрішність традиційного перекладу.

Хоча ця праця була надрукована вже після його смерті, вона справила значний вплив на пізніших реформаторів, зокрема Еразма Роттердамського. У добу Контрреформації «Adnotationes» потрапили до Індексу заборонених книг, що лише підтверджує радикальність підходу Валли. Його останні виступи, зокрема антиенкоміум на честь Томи Аквінського, засвідчили незмінну готовність до провокації та інтелектуального виклику.

Лоренцо Валла став символом гуманістичної критики авторитету, поєднавши філологію, історію та філософію в єдиний метод. Його діяльність підготувала ґрунт для Реформації, показавши, що мова і текст можуть бути інструментами демістифікації влади. Попри численних ворогів і звинувачення у зухвалості, Валла виконав ключову функцію в європейській інтелектуальній історії, довівши, що святотатство інколи є формою пізнання.

Данило Ігнатенко

The post Лоренцо Валла і деконструкція авторитету: від «Дару Костянтина» до біблійної філології first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Раціональна модель мислення має глибші корені, ніж сама епоха Просвітництва. Давньогрецькі філософи вперше систематично досліджували природу розуму та природний порядок світу. Римська культура зберегла та розвинула ці уявлення, сформувавши підґрунтя для концепцій природного права.

З утвердженням християнства центром інтелектуальних пошуків стало питання спасіння та морального вдосконалення. Проте саме християнські мислителі повернули розуму його інструментальну роль. Схоластика, що досягла кульмінації у працях Томи Аквінського, синтезувала християнське вчення з арістотелівською логікою. Аквінський наполягав, що природний закон, доступний людському розуму, не суперечить божественному, хоча й поступається вищим істинам одкровення.

Розум і релігія

Поширення нових наукових ідей неминуче поставило питання про місце релігії у раціонально впорядкованому світі. Філософи шукали “природну релігію”, зрозумілу незалежно від одкровення. У цій атмосфері виник деїзм — погляд, згідно з яким Бог створив світовий механізм, але не втручається у його перебіг.

Розвиток раціональної критики привів до появи більш радикальних позицій — скептицизму, атеїзму та філософського матеріалізму. Хоча ці погляди не стали домінуючими, вони змінили контекст інтелектуальних дискусій, стимулюючи секуляризацію європейської думки.

Психологія, мораль і нове бачення соціального порядку

Просвітництво започаткувало перші модерні концепції людської психіки. Джон Локк висунув ідею tabula rasa: розум не містить вроджених ідей, а формується досвідом. Така позиція заперечувала традиційні уявлення про природну гріховність чи вроджену моральність.

Погляди Томаса Гоббса подали іншу інтерпретацію людської природи — як прагнення уникати болю та шукати задоволення. Разом ці концепції сформували основу нової політичної теорії. Якщо раніше держава вважалася відображенням божественного порядку, то тепер її описували як результат суспільного договору. Функція держави — гарантувати природні права індивіда, а не нав’язувати сакральні норми.

Радикалізація ідей: політика, демократія та революції

Теоретичні засади Просвітництва набули практичного виміру в політичних реформах і революціях. В Англії ці ідеї впливали на ліберальні реформи XVIII століття. У Франції вони надихнули критиків абсолютизму — Вольтера, Монтеск’є, Дідро, Руссо, Кондорсе. В американських колоніях їх розвивали Томас Пейн і Томас Джефферсон.

Прагнення до свободи, рівності та раціонального устрою вилилося у дві ключові революції: Американську (1776) і Французьку (1789). Вони продемонстрували, що ідеї Просвітництва здатні змінювати політичну реальність.

Попри це, Просвітництво продовжує визначати сучасні уявлення про науку, політику, освіту й громадянські свободи.

Іван Гудзенко

The post Що таке Просвітництво? first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Походження та історія

Деякі баптисти вважають, що їхнє походження безперервно пов’язане з часами Івана Хрестителя та апостолів Ісуса Христа. Більшість істориків погоджуються, що баптизм як англомовна конфесія сформувався у XVII столітті в межах пуританського руху як відгалуження конгрегаціоналізму. Історично виділяють дві ранні течії: партикулярних баптистів, що дотримувалися доктрини конкретної спокути та кальвінізму, і генеральних баптистів, які сповідували загальну спокуту та армінізм.

Партикулярні баптисти походили з несепаратистської традиції, а генеральні баптисти — із сепаратистів, що виступали за повне розділення з Англіканською церквою. Обидві групи поділяли конгрегаціоналістські принципи: церква мала бути самоврядною та складатися лише з віруючих. Відмінності стосувалися ставлення до Англіканської церкви: сепаратисти відкидали її повністю, несепаратисти прагнули зберегти певний рівень єдності християн.

Розвиток у Англії та за кордоном

Перші загальні баптистські громади виникли у 1608 році під час релігійних переслідувань, коли англійські сепаратисти шукали притулку в Голландії. Їхній лідер Джон Сміт сформулював принцип хрещення лише віруючих, що стало фундаментом баптистського руху. Повернувшись до Англії у 1611–1612 роках, група заснувала першу баптистську церкву в Лондоні.

Партикулярна баптистська церква виникла у 1616 році в Саутерку, під керівництвом Генрі Джейкоба, а перша партикулярна церква у 1638 році була організована Джоном Спілсбері. Активний розвиток баптистського руху тривав під час пуританського правління Олівера Кромвеля (1640–1660), коли партикулярні баптисти здобули значних прихильників. Після реставрації монархії у 1660 році вони стикнулися з обмеженнями, пом’якшеними Законом про терпимість 1689 року.

Протягом XVIII століття рух відновився завдяки діяльності Ендрю Фуллера, Роберта Холла та Вільяма Кері, який започаткував Англійське баптистське місіонерське товариство у 1792 році. До кінця XIX століття баптисти досягли піку свого впливу у Великій Британії, активно залучаючи міжнародних проповідників і політичних діячів.

Розвиток у Північній Америці

Перша баптистська церква в Америці була заснована Роджером Вільямсом у 1638 році в Провіденсі, Род-Айленд, після його вигнання з колонії Массачусетської затоки. Загальні баптисти мали незначний вплив, а партикулярні баптисти формували міцніші центри в Ньюпорті, Свонсі та Чарльстоні. У 1707 році п’ять церков об’єдналися у Філадельфійську баптистську асоціацію, яка координувала місіонерську діяльність у колоніях.

Велике Пробудження XVIII століття сприяло активному зростанню чисельності баптистів, формуванню руху «окремих баптистів» та зміцненню церков на Півдні. Баптисти часто стикалися з переслідуваннями та обмеженнями, включно з арештами, штрафами та забороною на богослужіння у массачусетських колоніях.

XIX століття та місіонерська діяльність

До 1800 року існувало понад 48 місцевих асоціацій баптистських церков. Значний поштовх розвитку отримала діяльність у сфері закордонних місій, започаткована Адонірамом Джадсоном та Лютером Райсом. У 1814 році була створена Генеральна конвенція баптистської деномінації, що пізніше трансформувалася у Американське баптистське товариство закордонних місій.

Розділення через питання рабства призвело до утворення Південної баптистської конвенції у 1845 році, а північні баптисти сформували Американську баптистську конвенцію у 1907 році.

Роль чорних церков

Чорні баптистські церкви відігравали важливу роль у житті афроамериканських громад, особливо після Прокламації про емансипацію 1863 року. Національна баптистська конвенція, заснована у 1880 році, об’єднала афроамериканські громади. Під час руху за громадянські права 1960-х років лідери, як Мартін Лютер Кінг-молодший, виходили саме з чорних баптистських церков, що підкреслює їхнє соціальне та політичне значення.

Баптизм як протестантська традиція поєднує принципи віровчення більшості протестантів із специфічним підходом до хрещення та церковного управління. Його історія включає складний розвиток у Європі та Північній Америці, вплив на місіонерську діяльність та громадянську активність. Різноманіття баптистських груп, від партикулярних до генеральних, а також внесок афроамериканських громад, демонструють багатогранність та стійкість цього руху протягом століть.

Данило Ігнатенко

The post Баптизм: історія та особливості first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Середньовічне походження

Первісно замок був збудований у 1270 році як оборонна споруда з фортечними стінами та обнесеним муром. Типова для свого часу структура виконувала функції укриття та контролю за прилеглими територіями. Архітектурно це був класичний середньовічний замок із ровом, брамою та захисною огорожею, що відображає оборонні тенденції епохи.

Родовий маєток Болейнів

У 1462 році замок придбав Джеффрі Болейн, який походив із впливової, хоча й неаристократичної, родини. Він реконструював замок, створивши всередині укріплень житлову частину в дусі стилю Тюдорів — із вишуканими дерев’яними інтер’єрами та зручностями, притаманними аристократичним маєткам XVI століття.

Сер Томас Болейн, онук Джеффрі, став головою родини за правління Генріха VIII. Саме в цей період замок увійшов до політичного та культурного контексту Тюдорів, оскільки в ньому зростала Анна Болейн. Хоча її точне місце народження невідоме, саме Хевер став фоном для раннього формування її особистості, освіти й подальшого піднесення при дворі.

Історики відзначають, що саме в стінах Хевера Генріх VIII почав активно залицятися до Анни, що пізніше стало початком ланцюга подій, які радикально змінили релігійний і політичний ландшафт Англії — від розриву з Римом до створення Англіканської церкви.

Після Болейнів

Після страти Анни Болейн у 1536 році та смерті її батька в 1539-му, замок перейшов у королівське володіння. Генріх VIII пізніше подарував його своїй четвертій дружині — Анні Клевській — як частину врегулювання після анулювання їхнього короткочасного шлюбу.

Протягом наступних століть замок змінив кількох власників, серед яких родини Волдегрейвів, Хамфрісів, Волдо та Мід-Волдо. У XVIII–XIX століттях стан замку поступово погіршувався, що відповідало загальному занепаду старих феодальних маєтків у добу індустріалізації.

Реставрація

Нову епоху для Хевера відкрив Вільям Вальдорф Астор — американський мультимільйонер, який придбав маєток у 1903 році. Захоплений англійською історією, Астор здійснив масштабну реставрацію замку, витративши колосальні суми на повернення йому тюдорівської величі. Він зберіг оригінальні елементи інтер’єру, додав розкішні деталі в едвардіанському стилі та створив вражаючі сади з великим озером — шедевр садово-паркового мистецтва початку XX століття.

З метою розширення простору для гостей, він збудував через рів село в стилі Тюдорів, яке стало прикладом історичної реконструкції з функціональним призначенням. Завдяки цим зусиллям, замок перетворився на резиденцію з унікальним поєднанням історичної автентичності та модерного комфорту.

XX століття і сучасність

Після смерті Астора у 1919 році замок успадкував його син Джон Джейкоб Астор, видавець газети The Times, згодом лорд Астор з Хевера. У 1963 році його син Гевін відкрив замок для публічного відвідування, перетворивши його на музей. У 1983 році замок був проданий приватній компанії, яка керує ним як історико-культурним об’єктом, місцем проведення заходів і готельним комплексом.

Данило Ігнатенко

The post Замок Хевер first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Християнство в Англії до Реформації

Коріння християнства на Британських островах сягають римської епохи. Уже в III–IV століттях тут існували єпископські кафедри, а місіонери, такі як св. Августин Кентерберійський (VI ст.), поширювали християнство серед англосаксів. Протягом середньовіччя Церква Англії була тісно пов’язана з Римом, однак уже тоді виникали конфлікти між королівською владою та папством, зокрема у справі Томаса Бекета (XII ст.).

Розрив з Римом і заснування англіканської церкви

Безпосереднім поштовхом до створення англіканства став конфлікт Генріха VIII із папою Климентом VII через відмову останнього анулювати шлюб короля з Катериною Арагонською. У 1534 році парламент ухвалив “Акт про верховенство”, який проголосив монарха головою Церкви Англії. Незважаючи на політичні мотиви цього кроку, подальші реформи Томаса Кранмера (архієпископа Кентерберійського) заклали основи англіканської теології та богослужіння.

Основи англіканського вчення та практики

Тридцять дев’ять статей і Книга загальних молитов

Англіканська доктрина сформульована у Тридцяти дев’яти статтях (1563), які поєднують протестантські ідеї з консервативними католицькими елементами. Однак англіканство дозволяє значну свободу інтерпретації, що робить його досить різноманітним.

Книга загальних молитов (1549), створена Кранмером, стала ключовим літургійним текстом, який відокремив англіканське богослужіння від римської меси. Вона сприяла розвитку національної релігійної ідентичності та залишається символом англіканства.

Структура та організація

Англіканська церква зберігає єпископальну систему, успадковану від католицизму, але діє децентралізовано. Головою спільноти вважається архієпископ Кентерберійський, однак кожна національна церква (наприклад, Єпископальна церква США) має автономію.

Розповсюдження англіканства у світі

Колоніалізм і місіонерська діяльність

З розширенням Британської імперії англіканство поширилося в Північній Америці, Африці, Австралії та Азії. Місіонерські товариства, такі як Церковне місіонерське товариство (1799), сприяли створенню нових парафій серед корінних народів.

Сьогодні англіканство об’єднує понад 85 мільйонів вірян у 165 країнах. Ламбетська конференція, яка збирається раз на 10 років, є важливим форумом для обговорення спільних питань, таких як соціальна справедливість, екуменізм та гендерна рівність.

Внутрішні суперечності

У XX–XXI століттях англіканство стикається з розколами через питання жіночого священства, ЛГБТ+ та інтерпретації Біблії. Консервативні церкви, особливо в Африці, виступають проти ліберальних тенденцій у Європі та Північній Америці.

Соціальна роль

Англіканська церква продовжує грати активну роль у благодійності, освіті та боротьбі за права людини. Прикладами є діяльність архієпископа Десмонда Туту (ПАР) та участь у міжнародних екуменічних ініціативах.

Данило Ігнатенко

The post Англіканство: історичний розвиток, вчення та сучасний вплив у християнському світі first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Початки ордену та його ідеали 

Цистерціанці відкинули феодальні привілеї та матеріальні блага, зосередившись на духовному самовдосконаленні та праці. Їхні монастирі будувалися в віддалених місцевостях, де ченці могли жити в усамітненні, займаючись сільським господарством. Це не лише забезпечувало їхні потреби, але й сприяло економічному розвитку регіонів.

Орден швидко розвивався завдяки чіткій організаційній структурі. Три основні принципи цистерціанського правління — одноманітність, генеральні збори капітулу та візитація — забезпечували єдність і дисципліну серед монастирів. Кожен монастир зберігав автономію, але підпорядковувався загальним правилам, що дозволяло ордену ефективно розширюватися.

Св. Бернард Клервоський

Найважливішою постаттю в історії цистерціанців став св. Бернард Клервоський. Приєднавшись до ордену у 1112–1113 роках, він зробив його одним із найвпливовіших релігійних інститутів Європи. Завдяки його харизмі та організаційним здібностям до моменту його смерті у 1153 році кількість цистерціанських абатств зросла до 338.

Св. Бернард також відіграв ключову роль у політичних та релігійних процесах свого часу. Його вплив поширювався від підтримки хрестових походів до богословських дебатів. Він став символом духовного відродження та суворості, які характеризували цистерціанців.

Економічний та культурний вплив 

Орден не лише збагачував духовне життя Європи, але й внесли значний внесок у її економіку. Використовуючи великі земельні маєтки та дисципліновану працю ченців, вони розвивали сільське господарство, особливо в галузі виробництва вовни. Їхні монастирі стали центрами інновацій у землеробстві та маркетингу, що сприяло економічному прогресу XII століття.

Занепад та реформація 

Золотим віком цистерціанців стало XII століття, проте вже до кінця середньовіччя орден почав занепадати. Багатство, яке накопичували монастирі, призвело до порушення аскетичних ідеалів. Реформація та секуляризація ще більше послабили позиції ордену в Північній Європі.

Проте в XVI–XVII століттях у Франції відбулися реформаторські рухи, які призвели до появи трапістів — цистерціанців суворого дотримання. Завдяки зусиллям Армана-Жана де Рансе, абата монастиря Ла Трапп, орден відродився, знову зосередившись на молитві, мовчанні та фізичній праці.

Сучасність

Сьогодні цистерціанці поділяються на дві основні гілки: Орден цистерціанців суворого дотримання (трапісти) та Цистерціанський орден загального обряду. Обидві гілки продовжують спадщину своїх предків, адаптуючись до сучасних умов. Після Другого Ватиканського Собору трапісти дещо пом’якшили свої правила, що дозволило їм зберегти актуальність у сучасному світі.

Данило Ігнатенко

The post Цистерціанці: історія та духовність чернечого ордену first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Початки кальвінізму: теологія Жана Кальвіна 

Жан Кальвін, народився у Франції в 1509 році, спочатку вивчав право, але під впливом ідей Реформації звернувся до богослов’я. У 27 років він опублікував свою найвідомішу працю — «Інститути християнської релігії», яка стала фундаментом кальвіністської теології. Ця книга, яка неодноразово перевидавалася та доповнювалася, систематизувала основні принципи протестантської віри, зокрема виправдання вірою та авторитет Святого Письма.

Кальвін погоджувався з Мартіном Лютером у багатьох аспектах, але його теологія мала свої унікальні риси. Наприклад, у питанні таїнства Стрітення Господнього Кальвін зайняв проміжну позицію між радикальними швейцарськими реформаторами та лютеранами. Він вірив, що тіло Христа не є фізично присутнім під час таїнства, але Його дух залишається універсальним, що дозволяє віруючим справді спілкуватися з воскреслим Господом.

Основні принципи кальвінізму 

Однією з ключових ідей кальвінізму є вчення про напередвизначення. Кальвін вважав, що Бог заздалегідь визначив долю кожної людини — одних до спасіння, інших до засудження. На відміну від Лютера, який акцентував увагу на внутрішньому досвіді віри, Кальвін запропонував три критерії, за якими можна припустити своє обрання: визнання віри, дисциплінована християнська поведінка та любов до таїнств, зокрема Вечері Господньої. Ці принципи стали основою для духовного життя кальвіністів.

Кальвінізм також відомий своїм ставленням до мистецтва та музики. Кальвін дозволяв спільний спів псалмів під час богослужінь, що стало характерною рисою гугенотів у Франції та пресвітеріан у Шотландії. Однак він відкидав зображення святих і розп’яття, вважаючи їх проявами ідолопоклонства. Це призвело до того, що кальвіністські церкви відрізнялися простотою та аскетизмом у своєму оформленні.

Розвиток кальвінізму та його вплив 

Після смерті Кальвіна в 1564 році його ідеї продовжили розвиватися завдяки його послідовникам. Кальвінізм став основою для реформаторських церков у Швейцарії, Нідерландах, Шотландії, Англії та інших країнах. У Франції послідовники Кальвіна, відомі як гугеноти, стали важливою релігійною та політичною силою, що призвело до серйозних конфліктів, зокрема Варфоломіївської ночі 1572 року.

У Шотландії кальвінізм набув форми пресвітеріанства завдяки діяльності Джона Нокса. У Новому Світі, зокрема в Північній Америці, кальвіністські ідеї вплинули на формування пуританських громад, які стали основою для розвитку демократичних інститутів.

Макс Вебер у своїй праці «Протестантська етика та дух капіталізму» доводив, що кальвіністська етика, з її акцентом на працьовитості, дисципліні та економії, сприяла становленню капіталізму. Крім того, кальвінізм підтримував ідеї освіти та громадянської відповідальності, що стало важливим чинником у формуванні сучасних демократій.

Данило Ігнатенко

The post Коротка історія кальвінізму first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Історичні витоки 

Лютеранство зародилося в епоху Реформації, коли Мартін Лютер, німецький чернець і богослов, виступив проти індульгенцій та інших практик католицької церкви, які, на його думку, суперечили Біблії. У 1517 році Лютер опублікував свої знамениті «95 тез», що стало початком реформаційного руху. Термін «лютеранин» з’явився в 1519 році, введений противниками Лютера, але самі послідовники реформатора називали себе «євангельськими», підкреслюючи свою орієнтацію на Євангеліє.

Після сейму 1529 року, де прихильники Лютера висловили протест проти католицької більшості, вони отримали назву «протестанти». Згодом, щоб відрізнити себе від інших реформаторських течій, лютерани стали використовувати назву «євангельсько-лютеранські церкви». Важливим етапом стало представлення Аугсбурзького віросповідання в 1530 році, яке сформулювало основні доктрини лютеранства.

Організація та поширення 

На відміну від централізованої структури Римо-католицької церкви, лютеранство організоване в автономні регіональні або національні церкви. Наприклад, Церква Швеції або Євангелічно-лютеранська церква Німеччини діють незалежно, але об’єднані спільними доктринальними принципами. У світі існує близько 150 лютеранських церковних організацій, 148 з яких входять до Всесвітньої лютеранської федерації, заснованої в 1947 році.

Лютеранство швидко поширилося в Німеччині, Скандинавії та інших європейських регіонах. У XVI столітті воно стало офіційною релігією в багатьох німецьких князівствах, а згодом і в Швеції, Данії, Норвегії та Фінляндії. У XVII столітті релігія потрапила до Північної Америки, де закріпилося в районах сучасного Делавера та Пенсільванії. У XVIII–XIX століттях європейські та американські лютерани активно займалися місіонерською діяльністю, що призвело до створення лютеранських громад у Африці, Азії та Латинській Америці.

Теологічні основи 

Лютеранство ґрунтується на п’яти основних принципах Реформації:

– Біблія є єдиним джерелом божественного одкровення;

– спасіння досягається виключно через віру в Ісуса Христа;

– спасіння є даром Божої благодаті, а не результатом людських зусиль;

– Ісус Христос є єдиним посередником між Богом і людиною;

– вся слава належить Богу.

Лютерани відкидають владу Папи Римського та зберігають лише два таїнства — хрещення та причастя (Євхаристію), які вважаються встановленими самим Христом.

У XX–XXI століттях лютеранство активно бере участь в екуменічному русі, спрямованому на зближення християнських конфесій. Лютеранські церкви ведуть діалог з католиками, православними та іншими протестантами, прагнучи знайти спільну основу для єдності.

Данило Ігнатенко

The post Коротко про лютеранство first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

За його словами, церковна організація вже не в силах «зводити кінці з кінцями», повідомляє інформаційне агентство «InVictory». Як заначає велика кількість шведських джерел, що соціологія церкви досягає критичного стану. Усе менше шведів відвідують богослужіння, беруть участь у таїнствах, і проявляють відкриті форми релігійності. Звідси – щороку збільшене число пустіючи храмів, які з кожним роком підтримувати і зберігати стає дедалі важче.

Ситуація повторно озвучена під трансляції шведської телемережі «Breitbart News». У ній повідомлялося, що державна Лютеранська церква Швеції, до якої нині належить близько шести мільйонів хрещених жителів країни, в найближче десятиліття втратить до мільйона прихожан, і тому буде змушена виставити на продаж багато об’єктів своєї нерухомості.

«Коли з кожним роком храми порожніють, і все менше людей приходять на богослужіння, витрати на утримання храмів стають для нас непосильними, – зазначає Холгерсон. – Це ставить нас перед важким вибором, оскільки духовне служіння – це не комерційний бізнес, в якому можна наростити виробництво продукції і прибуток».

Свою левову частку у становленні даної проблеми, винен і курс лібералізації церкви. У листопаді 2017 року, клірики ввело нові канони богослужіння, згідно з якими пастирям, предикатам та лекторам належить використовувати безстатеву термінологію під час служб.

Архієпископ Антьє Джекел заначила підставу для такого священного «ноу-хау»: Божество вище наших гендерних понять і визначень, оскільки Бог не є людиною.

До цього раніше, церква не може оговтатись після обрання єпископом Стокгольмської єпархії першу жінку-лесбійку Єву Брунне. Не менш радикальнішим стали її реформи у церкві: встановлення кібли у парафіях та відсутність хрестів на багатьох культових спорудах заради доручення до церкви мусульман.

Змінились і окремі форми проведення богослужінь для привертання уваги молоді. Так, з 2011 року, пастир Стокгольмської парафії Олле Індестрьом провів першу «техно-месу», що поєднує молитву в форматі танцювальної музики та таїнство святого причастя.

Однак, як показують статистичні дані, подібні реформи жодним чином не змінили кількісного складу вірян, а відсоток тих, хто долучився – невисокий.

У лютому 2018 року опубліковано внутрішній церковний звіт за назвою «Рух прихожан», згідно з яким в 2016 році церкву покинуло 85,848 прихожан, а у 2017 році вже 93,093, тим самим припинивши сплачувати членські внески.

Мартін Ларсон (Martin Larsson), прес-секретар Лютеранської церкви Швеції, вважає, що відтік парафіян пояснюється зростаючим безвір’ям, причому найбільше воно вражає тих, хто народився в 1990 роки, повідомляє «InVictory».

The post Церква Швеції втратить рекордне число своїх парафіян first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Реформаційні та постреформаційні релігійні течії на теренах України

Згідно з указом президента України Петра Порошенка, наша країна разом із іншими державами відзначає у 2017 р. 500-річчя Реформації. Більшість дослідників погодяться з тим, що Реформація не тільки змінила релігійний світ, але й суттєво вплинула на розвиток суспільства, економіки, культури, науки в багатьох країнах світу. Внаслідок реформаційного процесу з’явилися такі напрямки, як кальвінізм, лютеранство, англіканство, анабаптизм, цвінгліанство та інші.

Проте згодом із цих реформаційних напрямків сформувалися постреформаційні релігійні течії — адвентизм, баптизм, методизм п’ятдесятництво, харизматизм та багато інших. Протестантські конфесії ще з часів М. Лютера поширювалися на теренах України, займаючи і в наш час важливе місце в релігійному житті українського народу, впливаючи на формування духовних і культурних цінностей українців та розвиток освітнього та наукового процесів українського суспільства.

Вплив реформаційних ідей на освітній процес українського народу

Мета даної роботи полягає в дослідженні впливу реформаційних ідей на освітній процес на території України та охоплює хронологічні межі від середини XIV ст. до XVIII ст.

Дослідженням поширення реформаційних ідей на території України займалися чимало відомих істориків, зокрема О. Левицький, Н. Любович І. Огієнко, М. Грушевський, В. Нічик, В. Литвинова, Я. Стратій, С. Падокшина, І. Малишевський, О. Драгоманов та інші.

На думку Івана Огієнка, передвісниками Реформації в Україні були зжидовілі: «Безумовно, ці наші жидівствуючі були в Україні провісниками Реформації, і це вони підготували ґрунт для поширення гуситства й реформаційних ідей, що скоро прийшли сюди» [1]. Вони успішно підготували ґрунт для релігійної течії соцініан, котрі особливу увагу приділяли освіті українського населення. «Ще на початку ХІХ ст.

Н. Руднєв, з’ясовуючи питання про зміст цієї єресі, зазначав переплетення у ній вчення євреїв та раціоналізму, наголошуючи на домінуванні раціонального елементу. Під раціоналізмом жидовілих автор розуміє «вольномислія»: «Отвержение таїнства Троицы, Божества Іисуса Христа, необходимости воплощенія, иконопочитанія, неправильный взор на книги Св. Писанія Новаго Завета и писанія Отеческія» [2, 146-147].

Більшість дослідників схиляються до думки, що саме зжидовілі є попередниками сучасних протестантських течій. Наприклад, Любомир Андрюсів у своїй роботі відмічає: «Вже на початку ХVІ ст. відомості про єресь жидовілих губляться. Деякі дослідники вважають, що вона асимілюється з іншими протестантськими течіями, які на той час активно поширюються на наших теренах, — антитринітаризмом, кальвінізмом, соціанством, елементами аріанства» [2, 149].

Михайло Грушевський про «зжидовілих»

Михайло Грушевський, досліджуючи реформаційні рухи в Україні, зазначив, що зжидовілі ще в XV ст. у своїх освітніх закладах використовували підручники по логіці, Біблійні книги, Псалтир та багато інших на білорусько-українській мові. В розділі про так званих «зжидовілих» він пише: «…переклади біблійних книг, заховані в однім збірнику віленської бібліотеки, білорусько-українського письма XVI в. Вони не всі обслідувані докладно, але зроблені пробні досліди показують, що ці книги почасти виправлені згідно із староєврейськими текстами, почасти наново з них перекладеш. Вони заховують і у своїй перекладеній формі синагогальний поділ на читання, багато задержали з єврейської термінології і транскрипції імен, яка дуже відбиває від грецько-слов’янської транскрипції православних церковних текстів» [3]. Отже, зжидовілі не тільки є попередниками протестантських рухів, котрі згодом виникли і поширилися на українських землях, але й релігійною спільнотою, яка на думку Грушевського розвивала та поширювала українську мову в XV-XVI ст. [2].

Причини поширення гуситських ідей на території України

Згодом до України докотилася хвиля гуситських ідей, носіями котрих були українські студенти, що навчалися у Празькому університеті. Повертаючись на батьківщину, вони пропагували нові релігійні погляди: «…багато українських студентів їздило навчатися до Чехії. Коли вони поверталися на терена України, то привозили з собою духовну літературу і Святе Письмо на чеській мові, таке як «Новий Заповіт» В. Негалевського (1581), Євангеліє В. Тяпинського» [4, с. 25].

Такої ж думки І. Огієнко, котрий у «Нарисах історії Української православної церкви» в розділі «Реформація в Україні» зазначає: «Що ідеї гуситства справді сильно поширилися серед українського народу, про це красномовно свідчить лист короля Ягайла 1423 р. до львівської шляхти й усього Руського воєводства. В листі цьому Ягайло скаржився, що коли треба було йти на поміч гуситам, то галичани охоче пішли (з Сигізмундом Корибутовичем), навіть не сподіваючись на платню; коли ж тепер він кликав їх проти гуситів на поміч королю та папі, то ніхто не пішов, хоч король пропонував платню, а папа давав відпущення гріхів» [1].

Освітня діяльність Яна Амоса Коменського на Закарпатті

Розвиток освіти на українських землях в часи Реформації тісно пов’язаний із діяльністю Яна Амоса Коменського — видатного чеського педагога й мислителя, котрий неодноразово відвідував Україну: «Він неодноразово відвідував українські землі, 1628-1641, 1648-1650, 1654-1656 рр. працював у Лешні. Тут були написані відомі твори Я. А. Коменського «Велика дидактика», більшість розділів «Пансофії», збірка проповідей «Лабіринт душі і рай серця», ряд посібників для шкіл. Під його керівництвом у Влодаві 1638 р. проходив між протестантський з’їзд, де було вирішено питання про об’єднання «чеських братів» із кальвіністами» [5, 18].

Праці Я. Коменського мали поширення в Україні. Більшість його творів знаходилися в бібліотеках, а також у Київському колегіумі. Праці відомого реформатора та педагога високо цінували не лише протестантські освітні заклади, але й широко використовували у православних навчальних закладах. «Твори Коменського знаходились у багатьох приватних бібліотеках, православних навчальних закладах, зокрема Києво-Могилянському колеґіумі. Їх високо цінували просвітителі Симеон Полоцький, Кирило Ставровецький, Єпіфаній Славинецький, Григорій Сковорода; погляди мислителя покладені в основу твору Іннокентія Гізеля «Мир з Богом чоловіку» [6].

Також однією з найголовніших умов шкільної освіти для Я. Коменського було «оволодіння рідною мовою і культурою, що допоможе людині найуспішніше втілити набуті знання у культурному і суспільному житті, у майбутньому служінні Батьківщині» [6]. Коменський зумів за час свого перебування в Україні «налагодити у Шарош-Потоцi друкарню при кальвiнiстськiй школi та опублiкувати тут бiльшiсть праць, написаних на Закарпатті.

Також Я. Коменьський підготував до друку на Закарпатті «перший iлюстрований пiдручник «Свiт в малюнках», але, на жаль, педагогу не вдалося знайти здібних ілюстраторів, щоб надрукувати працю. У 1657 р. згодом вона була видрукувана у Нюрнберзi, а через декiлька рокiв була передрукована у багатьох країнах Європи.

Більшість дослідників протестантизму в Україні відмічають, що на розвиток освіти суттєво вплинула соцініанська релігійна течія. Як зазначає в своїй роботі Ольга Тимощук, «Социніани звертали багато уваги на поширення просвіти і піклувалися про влаштування шкіл…із 150 социніанських польсько-руських громад рідко яка не мала своєї школи і рідко яка не була керована освіченішими пасторами, котрі пройшли закордонні університети» [7].

Є згадки про те, що Лжедмитрій мав дружні стосунки з соцініанами, осередок яких був у м. Гоща на Волині: «..коли Отреп’єв (Лжедмитрій) съехал в Гощею в город к пану Госкому, да в Гоще иначеское платие с себя скинул и учинился миранином и учал в Гоще учитися в школе по-латински, и по-польски и лютеранской грамоте. Про перебування Лжедмитрія в Гощі писав Януш Острозький в листі до короля: «Я знаю Димитрія вже декілька років, так як він жив досить довго в монастирі мого батька в Дермані, потім він пішов звідти і схилився до анабаптистів, виконуючи їх обряд» [7].

Але переконливих доказів того, що він прийняв соцініанське вчення, немає, оскільки: «З одного боку, про Лжедмитрія говорять як про «ставленика Польщі», «клеврата єзуїтів», «маріонетку короля», авантюриста, що прагнув покатоличити Росію, з іншого — на матеріалах головним чином спогадів сучасників-іноземців — Самозванець характеризувався як людина європейської культури, сміливий реформатор, попередник Петра І. 1602 р. в оточенні К. Острозького Лжедмитрій познайомився з аріанами: при дворі князя служив маршалком аріанин Гаврило Гойський» [7].

Серед социніанських вихованців були українці, вихідці з українських земель, особи, життя яких безпосередньо пов’язане з Україною. Це, передусім, волинський шляхтич Євстахій Кисіль, автор грецьких перекладів книги Фоми Кемпійського «Про наслідування Христа» (Франкфурт-на-Одері, 1626) та підручника Я. А. Коменського (Амстердам, 1642 і 1649 роки).

Є. Кисіль був ректором соцініанської школи у Киселині, а перед тим — учителем у Ракові, знав кілька європейських мов, греку та латину, разом із П. Стоїнським та І. Шліхтингом входив до редакційної колегії польськомовного видання Нового Заповіту. В останні роки життя (сер. 50-х рр. XVII ст.), перебуваючи на посаді вихователя у маєтку Мартіна Любенецького на Волині, працював над перекладом «Християнської конфесії» І. Шліхтинга українською мовою (твір не зберігся).

Протестантські школи в Україні в першій половині XVII ст.

Як зазначає А. Венгерський, в Україні в першій половині XVII ст. існували протестантські початкові та середні школи в котрих вивчали «риторику, діалектику, арифметику, геометрію, астрономію, музику, граматику — так звані сім вільних наук», а також школи вищого ступеню з п’ятирічною програмою навчання, в котрих, крім семи основних предметів, вивчали теологію, філософію, право та етику.

Також відомо, що «у другій половині XVI — першій половині XVII ст. Реформація набула значного поширення й на території Речі Посполитої, до складу якої входили українські землі. Однією з головних причин швидкого поширення реформаційних ідей в Україні було переслідування реформаторів e інших державах, яке викликало їхню еміграцію до Речі Посполитої, де був відносно високий рівень віротерпимості, що давало їм змогу без перешкод проповідувати свої ідеї» [6]. Наслідком міграції протестантів до Речі Посполитої стало поширення не лише ідей Реформації, але й бурхливий розвиток освітнього процесу в XVI — на початку XVII ст., котрий переважно був зосереджений на Волині та Київщині.

Як зазначено в праці Д. Тазбора, «Найміцніші позиції тут утримувала социніанська течія протестантизму, яка надавала особливого значення освіті як засобу розумового і морального самовдосконалення — головного в очах социніан, або польських братів, шляху до подолання гріховності людської натури. Відтак скрізь, де виникали социніанські громади, створювалися й школи, загальне число яких, імовірно, перевищувало кілька десятків» [8, с. 494].

В Березьку «село в Рожищенському районі Волинської області» в (1638-1644 рр.) існує соцініанська школа, котра є філією Киселинської академії під керівництвом Луки Рупневського. Також відомо, що під кінець XVI ст. під протекцією старости Луцького Олександра Пронського, католицький монастир перетворили на школу. Також діяли школи у Крилові (на межі Белзького воєводства і Холмської землі)» (1593-1612 рр.), Бабині (1633-1649 рр.), на Волині, в Ляхівцях (Білогіря) та на Поділлі (в Хмільнику).

Матеріальна підтримка протестантських шкіл панівною верствою українського населення

Варто відзначити, що матеріально підтримували та делегували вище згадані освітні закладати заможні покровителі-магнати, котрі не лише власним коштом оплачували роботу викладачів, але й інші покривали витрати «шкіл та учнівських конвіктів. Наприклад: «Про роль Стадницьких і Потоцьких у функціонуванні Дубецької та Панівецької шкіл; Крилівський освітній заклад існував завдяки Остророгам; школу в Берестечку утримували власники цього містечка князі Пронські, а волинськими та київськими соцініанськими училищами опікувалася пов’язана між собою родинними стосунками група впливового українського панства — Чапличі, Сенюти-Ляховецькі, Гойські, Немиричі. Під протекцією цих же людей знаходили притулок на віддалених «українних» землях переслідувані теологи і проповідники антитринітаріїв, як, наприклад, брати Стоїнські — у маєтках Юрія Немирича, одного з найвпливовіших покровителів української Реформації» [8].

Таким чином, розвитку освіти протестанти надавали першочергового значення. Освітніми закладами опікувалася панівна верства українського суспільства, а їхні нащадки навчалися в протестантських українських та закордонних школах.

Соцініанський вищій навчальний заклад у м. Раків

Центром соцініанського руху на початку XVII ст. було містечко Раків неподалік від Сандомира. Тут також функціонувала школа, яку називали Раковецька академія. Після закриття Раківського осередку у 1638 р. школу перенесли у Киселин. Завдяки соцініанським педагогам Матвію Твердохлібу, Яну Трембіцьком, Луці Рупневському вона перетворилась у вищий навчальний заклад, що зберігав раківський академічний рівень.

Н. М. Яковенко, досліджуючи протестантські та католицькі школи, зауважив: «у Ракові панувала атмосфера пожвавленого інтелектуального життя, діяла одна з перших на теренах Речі Посполитої публічних бібліотек, а з 1600 p. і друкарня, яка за недовгий час свого існування (її було закрито 1638 р.) видала понад 200 позицій полемічної й теологічної літератури» [8].

Кальвіністські освітні заклади

Також міцні позиції серед українських освітніх закладів мали кальвіністи, котрі були поширені в Україні у XVII-XVII ст. у воєводствах Подільському: с. Панівці, та Волинському: Ляхівці, Берестечко, Корець, Лабунь, Мартинівці і тощо. Кальвінізм мав поширення в усіх регіонах України, проте збори, школи і друкарні були зосереджені переважно на теренах Західної України. Існували від 100 до 300 реформатських громад.

Скласти реєстр кальвіністських громад в Україні того часу досить складно, оскільки вітчизняні науковці беруть за основу підрахунки М. Грушевського, а вони, як відомо, є незавершеними. Проте збереглися згадки в історичних джерелах про розташування та роки діяльності кальвіністських шкіл на території України, наприклад у Крилові фіксується між 1593-1612 рр.) і Берестечку (між 1585 і початком 1640-х рр.).

Внаслідок поширення кальвінізму з’явилася низка освітніх закладів, у котрих здобули освіту відомі діячі української освіти та культури. Найвідомішою із них була «добре відома кальвіністська громада в Дубецьку, утворена в 1546 р. при підтримці могутнього землевласника Станіслава Стадницького. Проповідником у ній був Альберт із Ілжі. При цій громаді відкрили школу, яка в 1559-1562 роках стала одним із найзначніших освітніх центрів у західній частині тодішнього Руського воєводства. У цьому навчальному закладі здобували освіту близько 300 юнаків. Керували школою Григорій Оршак та добре відомий серед кальвіністів теолог-реформатор Франческо Станкаро» [9].

Ще однією, не менш популярною протестантською школою, котра почала свою діяльність на 26 років раніше, ніж Острозька академія, а саме в 1550 р. Цей освітній заклад був розташований у містечку Ланцут. Його заснував «Христофор Пілецький, який належав до піонерів протестантського руху на Галичині. Спочатку заклад був двокласний, та з 1578 р., при синові володаря Станіславі, набув вищого рівня. Заклад діяв до 1629 р., коли містечко перейшло у володіння католика С. Любомирецького.

Внаслідок гонінь, котрі влаштувала традиційна Католицька церква проти кальвіністів у другій половині XVII ст. в Західній Європі в с Панівці виник протестантський освітній осередок, який «з дозволу Яна Потоцького (в селі Панівці) облаштували кальвіністи, збудувавши між двома південними баштами замку двоповерховий колегіум (вищу школу), нижчу школу і кірху. Збережений до нашого часу двоповерховий будинок по обидва боки надбрамної башти і є колишнім кальвіністським колегіумом» [10, с. 127].

Зазначимо, що в Панівцях для потреб кальвіністів та академії Зигрович було засновано першу на Поділлі друкарню. Управителем її запросили друкаря з Вільно Вавжинця (Лавріна) Малаховича. Скільки було видрукувано книг у Панівцях — сказати важко. Сучасним науковцям відомо лише сім видань 1608-1611 рр.: дві книги латиною та п’ять — польською мовою, переважно це твори самого Яна Зигровича. Крім однієї, всі книги релігійного полемічного змісту. Серед них виокремимо «Рароротре Зиґровіуса — чи не найгостріший протипанський памфлет з виданих в Речі Посполитій. Цей трактат (лютий 1611 р.) став не лише останнім панівецьким виданням, але й останнім протестантським твором, надрукованим в Україні в XVII ст.» [11, с. 93].

Якщо для задоволення потреб кальвіністської академії та інших шкіл необхідно було збудувати друкарню, можна зробити висновок що учнівсько-студентський склад зазначених навчальних закладів був чисельний. На жаль, після смерті Яна Потоцького у 1611 р. його дружину змусили вигнати більшість кальвіністів із Панівців. Панівські єзуїти закрили кірху, колегіум і друкарню, експропріювали все майно, а всі видання друкарні спалили. Ось такими недемократичними заходами була припинена діяльність більшості кальвіністських освітніх закладів.

Висновки

Реформація та протестантизм вагомо вплинули на становлення та розвиток освітніх закладів на території України. В наш час в Україні існує свобода слова та релігійного сповідання в результаті цього український протестантизм зумів подолати радикальне упередження не тільки з боку державної влади, але й з боку традиційних релігій, зайнявши при цьому не останню нішу в розвитку культурних та духовних цінностей українського народу.

Валентина Куриляк, Фелікс Понятовський

Список використаних джерел

1. Огієнко І. Нариси з історії Української Православної Церкви [Електронний ресурс] / Іван Огієнко // Реформація в Україні. — 1993. — Режим доступу до ресурсу: http://litopys.org.ua/ohienko/oh05.htm.
2. Андрусів Л. Раціоналістичні тенденції в єресі жидовілих ХV — першої половини ХVІІ ст. / Любомир Андрусів. // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наук. праць. — 2011. — С. 146-150.
3. Грушевський М. Історія української літератури [Електронний ресурс] / Михайло Грушевський // Раціоналістичні течії XV в. (так зване «жидівство»). — 1995. — Режим доступу до ресурсу: http://litopys.org.ua/hrushukr/hrush506.htm.
4. Куриляк В. В. Внесок Яна Амоса Коменського в розвиток реформації на слов’янських землях / В. В. Куриляк. — Матеріали Міжнародної наукової конференції «Актуальні проблеми соціальних та економічних процесів в умовах трансформації українського суспільства». — К.: «Міленіум», 2016. — С. 22-23.
5. Протестантизм в Україні. За редакцією професора П. Яроцького. — Київ: Світ знань, 2002. — 420 с.
6. Любащенко В. Історія протестантизму в Україні [Електронний ресурс] / В. Любащенко. — 1995. — Режим доступу до ресурсу: http://anabaptist.ru/obmen/hystory/ist1/files/books/book_005/0100_t.html.
7. Тимощук О. Социніани на Волині [Електронний ресурс] / Ольга Тимощук // Історична Волинь — Режим доступу до ресурсу: http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&view=article&id.
8. Яковенко Н. М. Історія української культури / Н. М. Яковенко // Протестантські і католицькі школи. Замойська академія / Н. М. Яковенко. — Київ, 2001. — С. 494-510.
9. Колодний А. М. Історія релігії в Україні (Ранній і пізній протестантизм в Україні, реформатське християнство) [Електронний ресурс] / А. М. Колодний. — 2011. — Режим доступу до ресурсу: http://libfree.com/182228775_religiyeznavstvoiv_ranniy_pizniy_protestantizm_ukrayini.html#926.
10. Коваль Л. М. Сакрально-релігійний туризм на Хмельниччини: надбання історико-архітектурної спадщини / Л. М. Коваль, В. С. Церклевич, М. В. Горун. // Географія та туризм. — 2014. — №27. — С. 119-129.
11. Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми / Ярослав Ісаєвич. — Львів, 2002. — 274 с.

The post Вплив реформаційних течій на розвиток освіти в Україні first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.