Закон Канзасу і Небраски: початок конфлікту

Причиною майбутнього протистояння стало ухвалення Закону Канзасу і Небраски 30 травня 1854 року. Документ запроваджував принцип народного суверенітету, згідно з яким мешканці нових територій мали самостійно вирішити, чи дозволяти існування рабства після набуття статусу штату.

Автори закону сподівалися, що такий підхід зніме політичну напругу, адже рішення мали ухвалювати не федеральні органи влади, а самі поселенці. Насправді сталося протилежне. Канзас миттєво перетворився на поле боротьби двох ідеологій, оскільки результат голосування міг змінити політичну рівновагу між вільними та рабовласницькими штатами.

На Півночі швидко виникли товариства, які організовано переселяли до Канзасу противників рабства. Водночас із сусіднього Міссурі масово прибували прихильники рабовласницької системи, прагнучи забезпечити перевагу своєму табору. Обидві сторони формували озброєні загони, створювали місцеві організації самооборони та дедалі частіше вдавалися до сили.

Від політичної боротьби до збройного протистояння

Перші серйозні сутички почалися вже наприкінці 1855 року. Безпосереднім приводом стала загибель поселенця, який підтримував рух за вільний Канзас. Після цього розпочалася так звана Війна на річці Вакаруса. Хоча масштабних бойових дій вдалося уникнути завдяки втручанню губернатора території, стало очевидно, що політичний конфлікт більше неможливо розв’язати лише переговорами.

Обидві сторони дедалі активніше створювали партизанські загони. Вони нападали на поселення супротивників, перехоплювали каравани, захоплювали зброю та залякували населення. Влада дедалі більше втрачала контроль над ситуацією, а територія Канзасу поступово занурювалася в атмосферу страху та взаємної ненависті.

Пограбування Лоуренса та вибух насильства

Переломним моментом став напад на місто Лоуренс 21 травня 1856 року. Це місто було одним із головних центрів руху противників рабства, тому прихильники рабовласницької системи вирішили завдати йому показового удару.

Озброєний натовп увірвався до Лоуренса, розгромив друкарні місцевих газет, знищив готель і спалив кілька будівель. Нападники прагнули ліквідувати політичний осередок аболіціоністів та залякати інших переселенців, які підтримували ідею створення вільного штату.

Звістка про розграбування Лоуренса швидко поширилася країною, ще більше загостривши політичне протистояння між Північчю та Півднем.

Насильство переходить до Конгресу США

Наступного дня після подій у Лоуренсі конфлікт несподівано продовжився вже у Вашингтоні. Сенатор від Массачусетсу Чарльз Самнер, який відкрито виступав проти рабства, кількома днями раніше виголосив емоційну промову, засудивши насильство в Канзасі та політику прихильників рабства.

У відповідь конгресмен від Південної Кароліни Престон Брукс прямо в залі Сенату жорстоко побив Самнера важкою тростиною. Напад викликав величезний суспільний резонанс. На Півночі Брукса сприйняли як символ політичного насильства рабовласницького Півдня, тоді як багато жителів південних штатів, навпаки, вітали його вчинок.

Інцидент остаточно продемонстрував, що суперечка про рабство вже давно вийшла за межі звичайної політичної дискусії.

Джон Браун і різанина в Поттаватомі

Через три дні після пограбування Лоуренса відомий аболіціоніст Джон Браун вирішив помститися прихильникам рабства. У ніч на 24 травня 1856 року його невеликий загін здійснив напад на поселення біля струмка Поттаватомі, де було вбито кількох прихильників рабовласницької системи.

Подія, що увійшла в історію як різанина в Поттаватомі, стала одним із найкривавіших епізодів конфлікту. Для противників рабства Джон Браун дедалі більше перетворювався на символ боротьби за свободу, тоді як його опоненти вважали його небезпечним фанатиком і терористом.

Після цього насильство на території Канзасу набуло характеру партизанської війни. Обидві сторони здійснювали рейди, захоплювали населені пункти, брали полонених і відповідали на кожен напад новими актами помсти.

Політична боротьба за майбутнє Канзасу

Паралельно зі збройним протистоянням тривала боротьба за політичне майбутнє території. Найбільше суперечок викликала Конституція Лекомптона, запропонована 1857 року. Вона передбачала легалізацію рабства й мала забезпечити вступ Канзасу до Союзу як рабовласницького штату.

Проти цього виступила більшість прихильників вільного Канзасу, що спричинило нову хвилю політичної боротьби. Федеральна влада тривалий час не могла знайти компромісного рішення, а ситуація залишалася напруженою аж до початку Громадянської війни.

Остаточну крапку було поставлено лише в січні 1861 року, коли Канзас офіційно став вільним штатом, а рабство на його території було заборонене.

Данило Ігнатенко

The post «Кривавий Канзас» (1854–1859): прикордонна війна, що стала прологом Громадянської війни у США first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Філлмор народився у бідній родині в дерев’яній хатині в сільській місцевості штату Нью-Йорк. У 15 років він був відданий у підмайстерство до чесальника вовни, що визначило його юність як період важкої фізичної праці. Формальної освіти майже не отримував, проте у вісімнадцятирічному віці йому вдалося пройти піврічне навчання. Це стало переломним моментом: Філлмор розпочав самостійну підготовку, здобув юридичні знання і вже у 1823 році був прийнятий до адвокатської колегії.

У 1826 році він одружився з Абігейл Пауерс, яка мала значний вплив на його інтелектуальний розвиток і стала першою леді США під час його президентства.

Початок політичної кар’єри

У політику Філлмор прийшов у 1828 році як представник антимасонського руху, що виступав проти впливу таємних товариств на суспільство. Згодом він приєднався до партії вігів, де швидко зарекомендував себе як один із провідних діячів північного крила. У 1829–1832 роках він працював у зборах штату Нью-Йорк, а пізніше здобув місце у Конгресі (1833–1835, 1837–1843).

У парламентській діяльності він проявив себе як прибічник сенатора Генрі Клея та його ідеї компромісу між різними політичними таборами. Хоча у 1844 році Філлмор зазнав поразки на виборах губернатора Нью-Йорка, у 1847 році він став першим державним контролером, що підвищило його авторитет у фінансовій та політичній сферах.

На з’їзді вігів 1848 року він отримав висунення кандидатом у віцепрезиденти разом із генералом Закарі Тейлором, героєм Мексиканської війни. Перемога цієї пари принесла Філлмору посаду другого керівника держави.

Президентство

Смерть президента Тейлора у липні 1850 року зробила Філлмора 13-м президентом США. Його політика була спрямована на підтримку національної єдності та уникнення конфлікту між Північчю і Півднем.

Він активно підтримав Компроміс 1850 року, розроблений Генрі Клеєм, який включав пакет заходів щодо врегулювання проблеми рабства на нових територіях. Найбільш суперечливим пунктом став Закон про рабів-втікачів, що зобов’язував федеральну владу сприяти поверненню утікачів їхнім власникам. Хоча цей крок заспокоїв Південь і відтермінував початок Громадянської війни, він різко знизив популярність Філлмора на Півночі. Саме ця політика зруйнувала базу підтримки партії вігів і сприяла її занепаду.

У зовнішній політиці Філлмор проявив далекоглядність. Він одним із перших почав просувати ідею американської присутності у Тихоокеанському регіоні. У 1853 році за його дорученням комодор Метью Перрі вирушив до Японії, що призвело до підписання Канагавського договору (1854). Ця подія стала початком модернізації Японії та її відкриття для світової торгівлі.

Подальша діяльність

На виборах 1852 року партія вігів висунула кількох кандидатів, серед яких був і Філлмор, але поразка стала остаточним крахом цієї політичної сили. У 1856 році він ще раз спробував повернутися у велику політику як кандидат від Американської партії («Нічого не знаючи»), проте посів лише третє місце.

Після цього він остаточно відійшов від національної політики та оселився у Буффало, де відігравав активну роль у культурному та громадському житті міста. Після смерті першої дружини у 1853 році Філлмор у 1858 році одружився вдруге з Керолайн Кармайкл Макінтош.

Міллард Філлмор залишив по собі суперечливу спадщину. Його зусилля з врегулювання секційної напруги тимчасово відклали розпад Союзу, але водночас його політика посилила розкол у суспільстві. Хоча він не був видатним реформатором чи стратегом, Філлмор виявився політиком, який прагнув стабільності та збереження єдності в критичний для США період.

Данило Ігнатенко

The post Міллард Філлмор: коротка біографія first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.