Ідейні джерела та богословські засади

Формування поглядів Шукачів відбувалося під значним впливом радикальних реформаторів континентальної Європи. Серед них особливе місце посідали Каспар Швенкфельд із Нижньої Сілезії, Себастьян Франк зі Швабії, а також Дірк Курнхерт з Нідерландів. Усі вони наголошували на внутрішньому духовному досвіді людини та заперечували спасенну ефективність зовнішніх форм релігії. Таїнства, водне хрещення, церковна ієрархія і навіть буквальне розуміння Святого Письма вважалися Шукачами лише людськими засобами, що не гарантують істинного єднання з Богом.

Практика та релігійне життя

Релігійні зібрання Шукачів мали вкрай просту і нетрадиційну форму. Вони збиралися на мовчазні служби, під час яких не існувало заздалегідь підготовленої проповіді. Член громади міг заговорити лише в тому разі, якщо відчував внутрішнє натхнення Святого Духа. Така практика відображала їхнє переконання, що Боже одкровення є живим процесом і не обмежується жодними фіксованими текстами або обрядами.

Історичне значення та спадщина

Хоча сам рух Шукачів не зберігся як окрема конфесія, його вплив на подальший розвиток протестантизму був суттєвим. Саме з їхнього середовища в середині XVII століття постало Товариство друзів, відоме як квакери. Ідеї внутрішнього світла, мовчазного богослужіння та рівності всіх віруючих стали ключовими для цієї нової спільноти.

Переслідування та еміграція

Через свої радикальні переконання Шукачі зазнавали переслідувань як з боку англіканської церкви, так і з боку інших протестантських течій. Унаслідок цього багато з них емігрували до Північної Америки, зокрема до Род-Айленду. Засновник цієї колонії Роджер Вільямс поділяв ідеї Шукачів та послідовно відстоював принцип повної релігійної свободи, який згодом став однією з основ американської політичної культури.

Данило Ігнатенко

The post Шукачі: радикальний духовний рух ранньомодерної Англії first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Творчість і переслідування

Після містичного переживання Беме почав записувати власні роздуми, що поступово перетворилися на об’ємну працю під назвою «Аврора», 1612. У ній він спробував синтезувати теологію, філософію, астрологію та містицизм, шукаючи єдиний принцип буття. Текст поширювався серед його знайомих, поки не потрапив до рук Ґреґорі Ріхтера, пастора Герліца, який звинуватив Беме в теологічній самодіяльності. За його ініціативою міська рада заборонила автору займатися публічним викладом своїх поглядів.

Цей період мовчання тривав кілька років, протягом яких Беме продовжував читати твори філософів, алхіміків та містиків. Його оточення включало лікарів, дворян і освічених ремісників, які ділилися з ним книгами та ідеями. Значний вплив на нього справили праці Парацельса, зокрема, його бачення зв’язку між мікрокосмом людини та макрокосмом природи. Беме не займався практичною алхімією, однак широко використовував її термтани для опису духовних процесів, які, на його думку, мали космічне значення.

Філософський розвиток і ключові твори

Із 1619 року Беме відновив писемну діяльність. Його трактати обережно передавалися з рук у руки у вузького кола читачів. У цей період він написав низку важливих творів, в яких поступово сформував цілісне бачення світобудови. Основною ідеєю залишалася діалектична взаємодія протилежностей : світла і темряви, добра і зла, духу і матерії.

Найбільшою працею Беме стала «Велика таємниця», 1623, у якій він інтерпретував Книгу Буття з позицій містичної філософії. Тут простежується його спроба поєднати біблійний текст із ідеями природного порядку та алхімічної символіки. У цьому ж році він написав працю «Про обрання благодаті», присвячену проблемі свободи волі. У контексті поширення кальвінізму ця тема мала особливе значення, адже Беме заперечував концепцію абсолютної приреченості людини, натомість наголошуючи на ролі внутрішнього вибору і дтаї благодаті.

Світогляд і вплив

Філософія Беме не була системною у звичному розумінні. Його твори — це радше спроби описати містичний досвід за допомогою образів, символів і аналогій, притаманних алхімічній та теологічній традиціям. Він поєднував біблійні уявлення з уявленнями про енергії природи, бачачи світ як арену боротьби та єдності сил, що постійно змінюються, але зберігають внутрішню цілісність.

Данило Ігнатенко

The post Якоб Беме first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Заснування та діяльність Пітера Вальдо

Про засновника руху, Пітера Вальдо, майже не збереглося надійних історичних джерел. Відомо, що він був мирянином, який почав проповідувати близько 1170–1176 років у Ліоні, Франція. Він використовував переклади Біблії, що викликало занепокоєння церковної влади, і відвідав Третій Латеранський собор. Вальдо підкорився вимогам собору 1179 року, де Папа Олександр III схвалив його обітницю бідності. Ймовірно, тоді ж Вальдо склав власну «Сповідь віри» — документ із твердженнями ортодоксальних доктрин, якими мали засвідчувати свою невинність єретики.

Незважаючи на його спроби отримати офіційне визнання, церковна ієрархія відмовила йому, побоюючись впливу проповідей без богословської освіти. Вальдес та його послідовники, продовжували свою місіонерську діяльність, що призвело до засудження руху: архієпископ Ліона виступив проти них, а Папа Луцій III у 1184 році видав буллу «Ad abolendam», що проголосила вальденсів єретиками.

Віровчення та соціальна практика

Після розриву з католицькою церквою вальденси розробили власні догматичні позиції. Вони відкидали традиційні церковні обряди та догми, зокрема:

• Сповідь гріхів здійснювалася перед лідерами громади, без участі священиків.
• Відмовлялися від індульгенцій.
• Хрещення проводили шляхом повного занурення у воду, і не приймали хрещення немовлят.
• Євхаристію розуміли як символічний обряд, відкидаючи доктрину перетворення.
• Заперечували існування чистилища та молитов за померлих.

Ці доктрини базувалися на спрощеному біблеїзмі, моральній строгості та критиці духовних та адміністративних зловживань католицької церкви. Біблія була єдиним провідником у питаннях віри. Вони не вважали обов’язковим будівництво храмів, тому проводили богослужіння у приватних будинках або інших доступних приміщеннях.

Поширення руху і реакція церкви

Вальденський рух швидко поширився поза межі Франції — в Іспанію, Північну Францію, Фландрію, Німеччину, Південну Італію, Польщу та Угорщину. Внаслідок такої експансії Рим почав жорстко переслідувати цей рух, застосовуючи відлучення, судові переслідування, катування і страти.

Хоча вони і практикували щорічне причастя, постили та визнавали необхідність сповіді, вони заперечували культ святих, відмовлялися приймати присяги і не визнавали світські суди, що унеможливлювало їм інтеграцію в середньовічне суспільство.

Втрата позицій і виживання

На початку XIII століття частина вальденсів повернулася до римо-католицької церкви. Проте переслідування вкрай послабили рух — в деяких регіонах він практично зник, а його учасники відмовилися від характерного одягу заради безпеки. До кінця XV століття вальденси залишилися здебільшого у франко-італійських долинах Котських Альп, де згодом перейшли під вплив швейцарських протестантських реформаторів.

Данило Ігнатенко

The post Рання історія вальденсів first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Історичний контекст

Схожі ідеї були присутні ще в ранніх християнських громадах. У деяких гностичних групах свобода від закону сприймалася як дозвіл на вседозволеність, що викликало критику з боку ортодоксальної церкви. Власне ця доктрина сформувалась у період протестантської Реформації у XVI столітті внаслідок інтенсивних богословських дискусій про роль Закону та Євангелія у спасінні.

Одним із перших, кому приписують формування таких ідей, був Йоганн Агрікола, сподвижник Мартіна Лютера. Вчення Лютера підготувало ґрунт для подальшого розвитку цих ідей, хоча сам Лютер не підтримував крайні форми антиномізму. Реформатські течії також увібрали в себе елементи антиномістичного вчення, що проявлялося у підкресленні ролі благодаті і внутрішнього оновлення віруючого над дотриманням зовнішніх приписів.

Антиномізм у радикальних протестантських рухах

Серед анабаптистів, ідеї антиномізму часто сприймалися як теологічні виправдання відмови від співпраці між церквою і світською владою. Ця позиція викликала напруження з офіційними церковними та державними структурами, які вважали підтримку порядку і закону основою стабільності суспільства.

У XVII столітті в Англії до числа антиномістів зараховували фамілістів, рантерів та індепендентів — групи, які часто виступали проти державного контролю над релігією і надавали перевагу особистому релігійному досвіду. Аналогічно в колоніальній Америці Енн Гатчінсон була звинувачена в проповіді антиномістичних ідей, зокрема у критиці проповіді «завіту діл», що вважалося відходом від офіційної доктрини.

Пізніші прояви

Пізніше, особливо наприкінці XVIII століття, у межах євангельських рухів знову виникли ідеї, близькі до антиномізму. Вони акцентували увагу на внутрішньому духовному досвіді, оновленні життя і «новому народженні» як основних факторах справжньої релігійності, які не залежать від формального виконання релігійних приписів. Ці ідеї сприяли переосмисленню ролі закону і діла в християнському житті.

Значення в богослов’ї

Антиномізм кидає виклик ідеям легалізму, ставлячи у центр духовного життя внутрішню роботу Святого Духа, а не зовнішнє виконання норм. Водночас антиномісти наголошують, що моральність і праведність випливають із цієї внутрішньої духовної дії, а не з дотримання людських або божественних законів.

Данило Ігнатенко

The post Антиномізм first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Історичний контекст та формування

Традиційно вважалося, що Нікейський символ віри був прийнятий на Першому Вселенському соборі в Нікеї (325 р.) як відповідь на аріанську єресь, яка заперечувала божественну природу Христа. Однак у XX столітті історики виявили нові документи, які вказують на складніший процес його формування. Сучасні дослідження доводять, що так званий Нікео-Константинопольський символ віри, який використовується сьогодні, не є простою модифікацією Нікейського тексту, а скоріше самостійним документом, прийнятим на Константинопольському соборі (381 р.).

Цей символ віри був створений для боротьби з новими єресями, пов’язаними з Втіленням і природою Святого Духа. На відміну від поширеної думки, він не був прямим розширенням Нікейського символу, а базувався на ранніх визнаннях віри, адаптованих до нових богословських викликів.

Текстологічні особливості та мовні версії

Оригінальний текст Нікейського символу віри був складений грецькою мовою, що відображало його зв’язок із східною богословською традицією. Однак у західній традиції згодом виникла суттєва зміна – додаток Філіокве (лат. Filioque – “і Сина”), який змінив формулу походження Святого Духа: “що від Отця і Сина походить”. Ця зміна, спочатку прийнята в VI–VII століттях у франкських церквах, згодом була офіційно закріплена Римом у XI столітті.

Східні церкви категорично відкинули це доповнення, вважаючи його порушенням авторитету Вселенських соборів і богословською помилкою. Ця суперечка стала однією з ключових причин Великої схизми 1054 року, що остаточно розділила християнський світ на східний і західний.

Літургійне використання та сучасне значення

У східній традиції Нікео-Константинопольський символ віри використовується як під час хрещення, так і в Євхаристії, тоді як на Заході його основним контекстом залишається меса. Незважаючи на доктринальні розбіжності, цей текст залишається спільним для більшості християнських конфесій, що підкреслює його значення як фундаментального визнання віри.

Сучасні дослідження продовжують вивчати його історичну еволюцію, вплив на богослов’я та екуменічний потенціал. Питання автентичності, інтерпретації ключових термінів і можливості подолання історичних розбіжностей залишаються актуальними для міжконфесійного діалогу.

Данило Ігнатенко

The post Нікейський символ віри: історія, значення та сучасні інтерпретації в християнстві first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Християнство в Англії до Реформації

Коріння християнства на Британських островах сягають римської епохи. Уже в III–IV століттях тут існували єпископські кафедри, а місіонери, такі як св. Августин Кентерберійський (VI ст.), поширювали християнство серед англосаксів. Протягом середньовіччя Церква Англії була тісно пов’язана з Римом, однак уже тоді виникали конфлікти між королівською владою та папством, зокрема у справі Томаса Бекета (XII ст.).

Розрив з Римом і заснування англіканської церкви

Безпосереднім поштовхом до створення англіканства став конфлікт Генріха VIII із папою Климентом VII через відмову останнього анулювати шлюб короля з Катериною Арагонською. У 1534 році парламент ухвалив “Акт про верховенство”, який проголосив монарха головою Церкви Англії. Незважаючи на політичні мотиви цього кроку, подальші реформи Томаса Кранмера (архієпископа Кентерберійського) заклали основи англіканської теології та богослужіння.

Основи англіканського вчення та практики

Тридцять дев’ять статей і Книга загальних молитов

Англіканська доктрина сформульована у Тридцяти дев’яти статтях (1563), які поєднують протестантські ідеї з консервативними католицькими елементами. Однак англіканство дозволяє значну свободу інтерпретації, що робить його досить різноманітним.

Книга загальних молитов (1549), створена Кранмером, стала ключовим літургійним текстом, який відокремив англіканське богослужіння від римської меси. Вона сприяла розвитку національної релігійної ідентичності та залишається символом англіканства.

Структура та організація

Англіканська церква зберігає єпископальну систему, успадковану від католицизму, але діє децентралізовано. Головою спільноти вважається архієпископ Кентерберійський, однак кожна національна церква (наприклад, Єпископальна церква США) має автономію.

Розповсюдження англіканства у світі

Колоніалізм і місіонерська діяльність

З розширенням Британської імперії англіканство поширилося в Північній Америці, Африці, Австралії та Азії. Місіонерські товариства, такі як Церковне місіонерське товариство (1799), сприяли створенню нових парафій серед корінних народів.

Сьогодні англіканство об’єднує понад 85 мільйонів вірян у 165 країнах. Ламбетська конференція, яка збирається раз на 10 років, є важливим форумом для обговорення спільних питань, таких як соціальна справедливість, екуменізм та гендерна рівність.

Внутрішні суперечності

У XX–XXI століттях англіканство стикається з розколами через питання жіночого священства, ЛГБТ+ та інтерпретації Біблії. Консервативні церкви, особливо в Африці, виступають проти ліберальних тенденцій у Європі та Північній Америці.

Соціальна роль

Англіканська церква продовжує грати активну роль у благодійності, освіті та боротьбі за права людини. Прикладами є діяльність архієпископа Десмонда Туту (ПАР) та участь у міжнародних екуменічних ініціативах.

Данило Ігнатенко

The post Англіканство: історичний розвиток, вчення та сучасний вплив у християнському світі first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Історичне коріння

Хрещення як ритуал має свої корені ще в юдаїзмі, де вода використовувалася для символічного очищення. У юдейській традиції ритуальне занурення у воду (міква) мало значення для освячення та підготовки до важливих подій. Ця практика була особливо важливою для есеїв, які використовували обряди очищення для духовного піднесення.

У християнстві хрещення набуло нового значення. Його започаткував Іван Хреститель, який хрестив людей у водах ріки Йордан, закликаючи до покаяння та підготовки до приходу Месії. Сам Ісус Христос прийняв хрещення від Івана, тим самим освятивши цей обряд.

Форми та ритуали хрещення

Хоча форми хрещення різняться між християнськими конфесіями, суть залишається незмінною. Хрещення завжди передбачає використання води та звернення до Трійці. Вода може використовуватися по-різному: повне занурення, обливання або нанесення крапель на голову. У ранній Церкві переважало повне занурення, яке символізувало смерть для гріха та воскресіння для нового життя.

Хрещення немовлят чи дорослих?

У ранньому християнстві хрещення приймали переважно дорослі, які свідомо обирали віру. Однак уже до II століття з’явилася практика хрещення немовлят, що викликало суперечки. Тертуліан, один із ранніх християнських богословів, виступав проти цієї практики, вважаючи, що хрещення має бути свідомим вибором. Проте згодом хрещення немовлят стало нормою в Східній і Західній Церквах.

Під час Реформації ставлення до хрещення немовлят залишилося незмінним у лютеран, реформованих і англікан. Однак радикальні реформатори, такі як анабаптисти, наполягали на тому, що хрещення має бути свідомим актом віри, і тому практикували хрещення лише дорослих. Сьогодні баптисти та інші протестантські групи продовжують цю традицію.

Таїнство символізує очищення від гріхів, примирення з Богом і вступ у нове життя. У хрещенні людина отримує благодать Святого Духа, яка допомагає їй у духовному зростанні. Це таїнство також підкреслює єдність з іншими віруючими, роблячи людину частиною церкви.

Данило Ігнатенко

The post Таїнство хрещення: вхід у християнську віру first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Початки кальвінізму: теологія Жана Кальвіна 

Жан Кальвін, народився у Франції в 1509 році, спочатку вивчав право, але під впливом ідей Реформації звернувся до богослов’я. У 27 років він опублікував свою найвідомішу працю — «Інститути християнської релігії», яка стала фундаментом кальвіністської теології. Ця книга, яка неодноразово перевидавалася та доповнювалася, систематизувала основні принципи протестантської віри, зокрема виправдання вірою та авторитет Святого Письма.

Кальвін погоджувався з Мартіном Лютером у багатьох аспектах, але його теологія мала свої унікальні риси. Наприклад, у питанні таїнства Стрітення Господнього Кальвін зайняв проміжну позицію між радикальними швейцарськими реформаторами та лютеранами. Він вірив, що тіло Христа не є фізично присутнім під час таїнства, але Його дух залишається універсальним, що дозволяє віруючим справді спілкуватися з воскреслим Господом.

Основні принципи кальвінізму 

Однією з ключових ідей кальвінізму є вчення про напередвизначення. Кальвін вважав, що Бог заздалегідь визначив долю кожної людини — одних до спасіння, інших до засудження. На відміну від Лютера, який акцентував увагу на внутрішньому досвіді віри, Кальвін запропонував три критерії, за якими можна припустити своє обрання: визнання віри, дисциплінована християнська поведінка та любов до таїнств, зокрема Вечері Господньої. Ці принципи стали основою для духовного життя кальвіністів.

Кальвінізм також відомий своїм ставленням до мистецтва та музики. Кальвін дозволяв спільний спів псалмів під час богослужінь, що стало характерною рисою гугенотів у Франції та пресвітеріан у Шотландії. Однак він відкидав зображення святих і розп’яття, вважаючи їх проявами ідолопоклонства. Це призвело до того, що кальвіністські церкви відрізнялися простотою та аскетизмом у своєму оформленні.

Розвиток кальвінізму та його вплив 

Після смерті Кальвіна в 1564 році його ідеї продовжили розвиватися завдяки його послідовникам. Кальвінізм став основою для реформаторських церков у Швейцарії, Нідерландах, Шотландії, Англії та інших країнах. У Франції послідовники Кальвіна, відомі як гугеноти, стали важливою релігійною та політичною силою, що призвело до серйозних конфліктів, зокрема Варфоломіївської ночі 1572 року.

У Шотландії кальвінізм набув форми пресвітеріанства завдяки діяльності Джона Нокса. У Новому Світі, зокрема в Північній Америці, кальвіністські ідеї вплинули на формування пуританських громад, які стали основою для розвитку демократичних інститутів.

Макс Вебер у своїй праці «Протестантська етика та дух капіталізму» доводив, що кальвіністська етика, з її акцентом на працьовитості, дисципліні та економії, сприяла становленню капіталізму. Крім того, кальвінізм підтримував ідеї освіти та громадянської відповідальності, що стало важливим чинником у формуванні сучасних демократій.

Данило Ігнатенко

The post Коротка історія кальвінізму first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Основні напрями християнства

Християнство поділяється на кілька основних гілок:

Римо-католицька церква: найбільша християнська деномінація, яка підпорядковується Папі Римському. Католицька церква має розгалужену систему богослужінь, традицій та інституцій.

Східні православні церкви: одна з найдавніших гілок християнства, яка зберегла багато ранніх традицій і обрядів. Відокремлення від західного християнства сталося через суперечки щодо христології (вчення про природу Ісуса Христа) у V столітті.

Протестантські церкви: виникли в результаті Реформації в XVI столітті. Включають різні течії, такі як лютеранство, кальвінізм, баптизм, пресвітеріанство та багато інших. Протестантизм відзначається акцентом на особистій вірі та вивченні Біблії.

Релігійні рухи

Окрім основних гілок, у християнстві існують численні рухи, які часто виходять за межі конфесійних поділів:

П’ятидесятництво: рух, що акцентує увагу на духовних дарах Святого Духа, таких як зцілення та говоріння мовами.

Харизматичне християнство: поширений напрямок, який також надає великого значення діям Святого Духа.

Євангелізм: орієнтується на проповідь Євангелія та поширення християнських цінностей.

Фундаменталізм: рух, що наголошує на буквальному розумінні Біблії та збереженні традиційних християнських догматів.

Інтелектуальні прояви християнства

Християнство має багату інтелектуальну спадщину, яка охоплює філософські, богословські та етичні питання. Впродовж століть християнські мислителі розробляли вчення про Бога, природу Ісуса Христа, роль Святого Духа та відносини між вірою і розумом. Ці питання стали основою для багатьох інституцій та університетів, які продовжують розвивати релігійну думку.

Християнство у світі

Християнство є однією з найвпливовіших релігій у світі. Його поширення охоплює всі континенти, і воно має великий вплив на культуру, мистецтво, політику та суспільне життя. Місіонерська діяльність сприяла розповсюдженню християнських цінностей серед багатьох народів.

Попри історичні суперечки, сучасні християнські церкви все більше прагнуть до діалогу та співпраці. Екуменічний рух спрямований на подолання розбіжностей між конфесіями та створення умов для єдності християн. Християнство також розвиває діалог з іншими світовими релігіями, такими як іслам, буддизм та юдаїзм, з метою сприяння миру та взаєморозумінню.

Данило Ігнатенко

The post Коротко про християнство first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Символізм

У ранньому християнстві, особливо після імператора Костянтина Великого, хрест сприймався як символ перемоги. Християнські мислителі, такі як Отці Церкви, розглядали його як космічний знак, що охоплює чотири сторони світу: ширину, довжину, висоту і глибину (Ефесянам 3:18). Він символізував царське панування Христа над усім творінням.

Спочатку зображення розп’яття уникали, зосереджуючись на життєствердному образі Воскреслого Христа. Реалістичні сцени страждань та смерті з’явилися пізніше, поступово набуваючи центрального місця в іконографії.

Типи зображень розп’яття

У мистецтві християнських церков сформувались два основні типи зображень розп’ятого Христа:

Східний тип — Христос зображений живим, з відкритими очима, одягнений у довгу туніку (колобій). Його Божественна природа підкреслюється навіть у момент страждань.

Західний тип — Христос оголений, за винятком набедреної пов’язки. Цей підхід акцентує увагу на Його людських стражданнях та смертній природі.

Приклади східного типу можна знайти в мініатюрах Євангелія Рабули (VI століття) та фресках у Санта-Марія Антиква (Рим). Західний тип представлений такими пам’ятками, як слонова шкатулка з Британського музею та дерев’яні панелі Санта-Сабіни.

Розвиток іконографії розп’яття в мистецтві

До IX століття художники почали підкреслювати реалістичні аспекти страждань Ісуса. На Сході боротьба з іконоборством призвела до прийняття образів мертвого Христа, що стало противагою надмірному акцентуванню на Його Божественності. Водночас Східна Церква зберегла сильну огиду до скульптур у круглій формі, тоді як Західна Церква охоче використовувала об’ємні зображення.

Західні митці поступово акцентували увагу на агонії Христа. Наприклад, романські розп’яття часто зображували Христа в короні, але в готичному мистецтві це місце зайняв терновий вінець. Вершиною драматичних зображень є розп’яття на Ізенгаймському вівтарі Матіаса Грюневальда (1512–1515 рр.), яке вражає жахливою деталізацією страждань Спасителя.

Новітні образи Христа на хресті

У XX і XXI століттях з’явилися нові підходи до зображення розп’яття. Одним із них є образ Christus Rex (Христос Цар), де Христос зображений коронованим і одягненим як цар та священик. Такий підхід підкреслює Його перемогу над смертю та стражданнями, мінімізуючи їх зображення.

Західний підхід, зокрема з періоду св. Августина, зосереджувався на суб’єктивному та особистісному сприйнятті хреста. Він символізує не тільки страждання Спасителя, але й розраду для людей, що шукають спокуту своїх гріхів та втіху в труднощах життя. Хрест залишається могутнім знаком божественного милосердя, любові та надії.

Данило Ігнатенко

The post Значення хреста у християнстві first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Історичні витоки 

Лютеранство зародилося в епоху Реформації, коли Мартін Лютер, німецький чернець і богослов, виступив проти індульгенцій та інших практик католицької церкви, які, на його думку, суперечили Біблії. У 1517 році Лютер опублікував свої знамениті «95 тез», що стало початком реформаційного руху. Термін «лютеранин» з’явився в 1519 році, введений противниками Лютера, але самі послідовники реформатора називали себе «євангельськими», підкреслюючи свою орієнтацію на Євангеліє.

Після сейму 1529 року, де прихильники Лютера висловили протест проти католицької більшості, вони отримали назву «протестанти». Згодом, щоб відрізнити себе від інших реформаторських течій, лютерани стали використовувати назву «євангельсько-лютеранські церкви». Важливим етапом стало представлення Аугсбурзького віросповідання в 1530 році, яке сформулювало основні доктрини лютеранства.

Організація та поширення 

На відміну від централізованої структури Римо-католицької церкви, лютеранство організоване в автономні регіональні або національні церкви. Наприклад, Церква Швеції або Євангелічно-лютеранська церква Німеччини діють незалежно, але об’єднані спільними доктринальними принципами. У світі існує близько 150 лютеранських церковних організацій, 148 з яких входять до Всесвітньої лютеранської федерації, заснованої в 1947 році.

Лютеранство швидко поширилося в Німеччині, Скандинавії та інших європейських регіонах. У XVI столітті воно стало офіційною релігією в багатьох німецьких князівствах, а згодом і в Швеції, Данії, Норвегії та Фінляндії. У XVII столітті релігія потрапила до Північної Америки, де закріпилося в районах сучасного Делавера та Пенсільванії. У XVIII–XIX століттях європейські та американські лютерани активно займалися місіонерською діяльністю, що призвело до створення лютеранських громад у Африці, Азії та Латинській Америці.

Теологічні основи 

Лютеранство ґрунтується на п’яти основних принципах Реформації:

– Біблія є єдиним джерелом божественного одкровення;

– спасіння досягається виключно через віру в Ісуса Христа;

– спасіння є даром Божої благодаті, а не результатом людських зусиль;

– Ісус Христос є єдиним посередником між Богом і людиною;

– вся слава належить Богу.

Лютерани відкидають владу Папи Римського та зберігають лише два таїнства — хрещення та причастя (Євхаристію), які вважаються встановленими самим Христом.

У XX–XXI століттях лютеранство активно бере участь в екуменічному русі, спрямованому на зближення християнських конфесій. Лютеранські церкви ведуть діалог з католиками, православними та іншими протестантами, прагнучи знайти спільну основу для єдності.

Данило Ігнатенко

The post Коротко про лютеранство first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Цього ж разу, Галекі з усмішкою на обличчі та з Біблією в руках і вірою в серці  розпочне проповідувати християнські чесноти з легкістю та невимушеністю. Герої гумористичного серіалу потрапляють у чисельні нестандартні життєві ситуації, що викликатимуть усмішку у глядачів; а впродовж усієї сюжетної лінії супроводжуватиме героїв віра і низка християнських чеснот, які варто втілювати в життєве русло.

Ініціатор проекту, зірка телесеріалу «Теорія великого вибуху» виступить в ролі виконавчого продюсера і  покладе щирі сподівання на те, що прем’єра нового шоу за назвою Living Biblically ( укр.«Життя по-біблійному»)  допоможе вести в повсякденному житті розмову на біблійну тематику неупереджено.

У центрі сюжету головний герой Чіп Каррі (Джей Фергюсон) ставить перед собою мету кардинально змінити спосіб власного життя і скрупульозно з усією педантичністю слідувати біблійним принципам.

Як повідомляє інформагентство «The Christian Post» в інтерв’ю «Асоціації телевізійних критиків», продюсер зазначив, що нині спілкування на тему релігії стає рідкісним явищем.

«Коли я почав працювати в якості продюсера, в першу чергу я хотів спробувати зробити комедію про релігію, –  стверджує Галекі з посиланням на «The Christian Post». На щире переконання актора, на рівні буденної свідомості, багатьох людей охоплює страх і невпевненість, як тільки предметом дискусії постає релігійна віра. Гумор – ось формат та підхід, який з нової позиції повинен виправити дану прогалину.

Продюсер запевнив, що результатом такої телевізійної концепції став чималий вплив католицького виховання минулого. Його дитяче виховання принципам католицького світогляду накладалось подібно як і героям серіалу – невимушено, з легкістю, без фанатизму, насилля та апарату примусу.  Всі його релігійні практики полягали в тому, щоб сидіти на підлозі, схрестивши ноги, наспівуючи пісні про Бога на гітарі. Він розповів про те, що його мати провела «багато років» в монастирі, перш ніж вийти заміж за його батька.

«Жити по-біблійному» жодним чином не ставить перед собою завдання розповсюдження релігійної за ангажованості, пропаганді міжконфесійної ворожнечі, релігійного фанатизму.  Поява телешоу на екранах  стане концепцією розглянути біблійні цінності в складних і суперечливих умовах сучасності.

Нагадаємо, прем’єра  телевізійного шоу «Жити по-біблійному» стартуватиме 26 лютого 2018 року в ефірі телеканалу «CBS» . Висловлюємо щирі сподівання, що серіал матимуть змогу проглянути в синхронному перекладі і українські глядачі.

The post На американському телеканалі стартує біблійна програма в форматі камеді-шоу first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Проповіднику та автору численних книг-бестселлерів з питань віри було 99 років. Проживши насичене, нетипове, і сповнене віри життя, Біллі Грем залишив помітний слід в історії розвитку світового євангелизму, концептуальних богословських підходів на ліберальні суспільні виклики сучасності, а також давав цінні поради збереження віри у нестійких для неї умовах.

Як зазначає інформаційне агентство «InVictory», за усю свою громадську та проповідницьку діяльність, Біллі Грем активно служив у більш ніж 185 країнах. За 30 років активної пастирської роботи, під час крузейдів його почули більш ніж 215 мільйонів людей. Американська соціологічна дослідницька група «Gallup» неодноразово називала його одним з «Десяти найбільш значущих людей у світі».

А усе почалось зі звичайних палаткових євангелізаційних крузейдів, у 30-х рр XX ст. велику роль на проповідника вплинув Мордехай Хем,  який проводив євангелізації поблизу місця проживання проповідника. Ще будучи юнаком, працюючи в батька на фермі, майбутній євангеліст неодноразово задумувався про зміст свого життя.

Під час одного із таких  служінь відбувся особисте переживання Бога через усвідомлення того, що усі люди потребують Спасителя Христа Ісуса. Та зустріч цілком змінила життя Біллі Грема, і як вважається, відтоді його діяльністю була присвячена служінню та проповідництву.

Власне  служіння євангеліст розпочав у  1939 році, в якості помісного пастор сільської Церкви в Вестерн Спрінгс, штат Іллінойс, США. Через 10 років після цього він запланував серію євангелізаційних кампаній у Лос-Анджелесі. Для цього він встановив великий намет на території парку. Ці табірні зібрання  мали такий успіх, що тривали впродовж восьми тижнів замість запланованих трьох.

У 1954 році в Лондоні на стадіоні Херрінга за усіма поворотами подій, історія повторилась аналогічно. Зібрання з його участю тривали три місяці. Так євангеліст Біллі Грем отримав світову популярність.

Біллі Грем, духовний радник президентів США, став цілою віхою, дороговказним світло для поколінь євангелистів і проповідником міжнародного рівня.

У 2005 році Біллі Грем провів останній свій крузейд у віці 87 років. Решту свого життя займався написанням книг, виступав на американському телебаченні, формулював конструктивне бачення з проблем актуальних на сьогоденні. Писав, проповідував, навчав та допомагав Біллі Грем до останнього.

Джеремі Блюм, один із секретарів служителя, повідомляв неодноразово, що євангеліст страждав від багатьох захворювань.   Відсвяткувавши своє 99-ти річчя, Біллі Грем провів його у родинному колі. Франклін Грем, його син, тішився, зважаючи на досить поважний вік батька.

Біллі Грем любив Україну. Його асоціація у 2015 році у Львові провела міжконфесійний євангелізаційний «Фестиваль надії» під проводом сина Франкліна Грема.

The post Помер всесвітньовідомий євангелист, радник президентів США Біллі Грем first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

За його словами, церковна організація вже не в силах «зводити кінці з кінцями», повідомляє інформаційне агентство «InVictory». Як заначає велика кількість шведських джерел, що соціологія церкви досягає критичного стану. Усе менше шведів відвідують богослужіння, беруть участь у таїнствах, і проявляють відкриті форми релігійності. Звідси – щороку збільшене число пустіючи храмів, які з кожним роком підтримувати і зберігати стає дедалі важче.

Ситуація повторно озвучена під трансляції шведської телемережі «Breitbart News». У ній повідомлялося, що державна Лютеранська церква Швеції, до якої нині належить близько шести мільйонів хрещених жителів країни, в найближче десятиліття втратить до мільйона прихожан, і тому буде змушена виставити на продаж багато об’єктів своєї нерухомості.

«Коли з кожним роком храми порожніють, і все менше людей приходять на богослужіння, витрати на утримання храмів стають для нас непосильними, – зазначає Холгерсон. – Це ставить нас перед важким вибором, оскільки духовне служіння – це не комерційний бізнес, в якому можна наростити виробництво продукції і прибуток».

Свою левову частку у становленні даної проблеми, винен і курс лібералізації церкви. У листопаді 2017 року, клірики ввело нові канони богослужіння, згідно з якими пастирям, предикатам та лекторам належить використовувати безстатеву термінологію під час служб.

Архієпископ Антьє Джекел заначила підставу для такого священного «ноу-хау»: Божество вище наших гендерних понять і визначень, оскільки Бог не є людиною.

До цього раніше, церква не може оговтатись після обрання єпископом Стокгольмської єпархії першу жінку-лесбійку Єву Брунне. Не менш радикальнішим стали її реформи у церкві: встановлення кібли у парафіях та відсутність хрестів на багатьох культових спорудах заради доручення до церкви мусульман.

Змінились і окремі форми проведення богослужінь для привертання уваги молоді. Так, з 2011 року, пастир Стокгольмської парафії Олле Індестрьом провів першу «техно-месу», що поєднує молитву в форматі танцювальної музики та таїнство святого причастя.

Однак, як показують статистичні дані, подібні реформи жодним чином не змінили кількісного складу вірян, а відсоток тих, хто долучився – невисокий.

У лютому 2018 року опубліковано внутрішній церковний звіт за назвою «Рух прихожан», згідно з яким в 2016 році церкву покинуло 85,848 прихожан, а у 2017 році вже 93,093, тим самим припинивши сплачувати членські внески.

Мартін Ларсон (Martin Larsson), прес-секретар Лютеранської церкви Швеції, вважає, що відтік парафіян пояснюється зростаючим безвір’ям, причому найбільше воно вражає тих, хто народився в 1990 роки, повідомляє «InVictory».

The post Церква Швеції втратить рекордне число своїх парафіян first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Дані «Faith Cultural Society»  стверджують, що у період за 2017 рік, на території КНР охрещено 48 556 осіб, які долучились до різних християнських церков, про щр «свідчить динамізм і успішності місіонерської діяльності в місцевих громадах».

Слід зауважити, що вищезгадані дані є неповними, і остаточна цифра складатиме набагато вищі показники. Інформацію, яку наразі важко опрацювати, оскільки надходить із затримкою, очікується від дальніх сільських місцевостей, де набуває активності католицький і протестантський рух. До того ж, специфіка поширення християнства в Китаї – збереження традиційний національних соціокультурних цінностей та спадщини, повідомляє «Fides».

Згідно зі статистичними даними, отриманими з католицького агентства «Fides», провінція Хебей постає лідером з хрещень за останні кілька років. Як демонструє статистика, минулого року кількість охрещених досягла позначки 11899 осіб.

Досягла успіху в місіонерській діяльності навіть крихітна католицька громада в Тибеті, де практично безроздільно панує тибетський буддизм: вона відзвітувала про хрещення 11 чоловік в 2017 році. При цьому в столичній єпархії Пекіна було хрещені 1 099 осіб.

«Не дивлячись на надихаючі цифри зростання віри в країні і найвищу місіонерську активність в місцевих громадах по всьому Китаю, ми не повинні зупинятися на досягнутому і постійно шукати шляхи до оновлення нашого місіонерського служіння, – підкреслюють автори звіту Faith Cultural Society. –

Процес навернення до християнства населення Китаю –  скрупульозний і довгий шлях, зауважує «Faith Cultural Society».

The post Усе більше китайців на батьківщині приймають християнство first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Для католицької держави, як стверджує християнський портал «InVictory», роль євангельського віруючого за переконанням не стане завадою, а лише доповненням та підтримкою традиційних форм суспільного розвитку держави. І хоча Альварадо отримав перемогу, відсоток голосів виявився недостатнім для того, щоб виявити справжнього переможця латиноамериканського політикуму. Нині йому належить пройти усі випробовування  другого туру з проурядовим кандидатом Карлосом Альварадо. Як наголошує «InVictory», «вперше в історії цієї країни євангельський християнин наблизився до того, щоб зайняти пост президента республіки».

До часу передвиборчої кампанії, Альварадо працював журналістом, редактором новин іспаномовної програми «Mundo Christiano» з березня 2009 року по вересень 2013 . В якості проповідника займав активну позицію щодо протидії абортам, захисту традиційних форм сім’ї. така позиція вилилась і у чітку політичну стратегію, про що свідчить його чотирирічний термін депутатського мандату Законодавчих зборів держави.

Одна з основних проблем, що на порядку денному висвітлюється в президентській програмі Альварадо – захист традиційних сімейних цінностей Коста-Ріки. На його тверде переконання, «сім’я в Коста-Ріці знаходиться на роздоріжжі. Нинішній уряд зрадило цінності своїх виборців. Він хоче нав’язати нам керівництво зі статевого виховання, яке пропагує гомосексуалізм і пробуджує інтерес до сексу серед наших дітей». Моделюючи конструктивну критику провладного курсу держави, на думку Альварадо, «нині діюча влада прагне змінити інститут сім’ї ..», стверджує кандидат у президенти Коста-Ріки з посиланням на інформаційний ресурс «Focus on the Family».
Нагадаємо, що другий тур виборів президента Коста-Ріки пройде в неділю, 1 квітня 2018 року.

The post Євангелист Фабрісіо Альварадо може стати президентом Коста-Ріки first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Автори рекламного сюжету, щоб привернути увагу для збуту своєї продукції, обрали релігійну тематику в усій конфесійній строкатості поєднавши це зі спортивною тематикою. Нагадаємо, що Toyota є партнером олімпійських та параолімпійських ігор у США.

Як повідомляє медіа портал «Іслам в Україні», початок відео сюжету презентований іудейським рабином, котрий нашвидкуруч поспішає до керма автомобіля забираючи протестантського пастора, який спостерігаючи за годинником завершує службу і сідає в салон. Двоє, запізнюючись на футбольний матч, забирають по дорозі мусульманського імама, який також провів богослужіння у мечеті. Вже втрьох разом поспішають забрати буддійського ламу. Прийшовши на стадіон із запізненням, католицькі черниці обвинувачують усіх в не пунктуальності і роблять зауваження «вболівальникам». Кожен з представників конфесії робить зауваження один одному посилаючись на недолугість. Однак усі четверо вболівають за одну футбольну команду і цим разом пізнають свою близькість та єдність.

Екуменічне «ми всі – одна команда» звучала як кульмінаційна квінт есенція усього рекламного ролику. Як стверджує віце-президент компанії Toyota Marketing Ед Лаукс, така нова рекламна ідея у популяризації до того ж відомого бренду «безпрецедентна можливість для нашої команди…ділитись посланнями про єдність, дружбу, різноманітність та наполегливість».

Як зауважує маркетологічна група з питань ринку збуту, концепція рекламного відео, в якому «вирішились» усі питання міжконфесійної конфліктності презентує чергову тезу для самоусвідомлення значущості стати ближче один до одного. У концепції відео переплились тісно людська недосконалість, разом з релігійною палітрою, в якій не зважаючи на різноманітність, можна побачити єдину мету, ентузіазм, дружбу та спільні подолання труднощів.

Як повідомляє інформаційний ресурс «AdAge», хвилинний рекламний ролик оприлюднено 4 лютого 2018 року.

The post Автоконцерн Toyota об’єднав світові релігії first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

За даними Інституту, старше духовенство Англіканської церкви Британії, окреслює душевне здоров’я священиків в числі головних проблем, які за ступенем  серйозності поступаються лише проблемам самотності. При цьому понад 60 відсотків респондентів з числа кліриків називають цю проблему «ключовою» або «серйозною» в переліку усіх девіацій.

Як зазначено в інформаційному порталі «Christian Today», в обстановці нинішніх скорочень фінансування медичних послуг в державі, англіканські клірики нині змушені ледь не самотужки самостійно долати душевну кризу пов’язану із соматичним здоров’я. До того ж, слід підкреслити, що за останні два роки, проблема психічного здоров’я британських кліриків  зросла на 20 відсотків.

У чому ж причина таких девіацій? Дослідженням, проведеному у вересні-жовтні 2017 року, було охоплено понад тисячу представників старшого духовенства Англіканської церкви в країні. Дані звіту свідчать, що самотність і відчуження священиків стало предметом особливої ​​стурбованості серед духовенства, оскільки 76 відсотків респондентів назвали цю проблему «головною» або «серйозною» в переліку своїх тривог, що на 18 відсотків вище, ніж згідно з даними опитування 2011 року.

Слід зауважити, що наслідки таких явищ породжує комплекс меншовартості серед кліриків. В суспільстві, де релігія відіграє все меншу роль, а процеси секуляризації набирають обертів, – ставлять священику не лише нові виклики часу, але способи до нового осмислення свого служіння. До того ж – зростання меркантильних інтересів і зацікавленість багатьох в комерції, на відмінну від духовного церковного осередку змушує священиків почувати себе ніяково.

Існує також і зворотня сторона медалі: чимало священиків виконують душеопікунську функцію. Єпископ Ламбетський Тім Торнтон зазначає, що дані цього соціологічного дослідження підтверджують високу чуйність Англіканської церкви в відповідь на потреби громад і парафій.

Дослідження спектру різних форм і видів допомоги, наданої різними храмами по країні, показало, що 94 відсотки парафій надають підтримку самотнім людям, 86 відсотків допомагають розведеним, і 83 відсотки допомагають людям, що страждають від порушень душевного здоров’я.

Статистичні дані вказують, що майже п’ята частина храмів (19 відсотків) надають допомогу бідним і нужденним через парафіяльні «банки продуктів харчування». При цьому майже всі парафії (93 відсотки) тим чи іншим способом допомагають  в свою чергу продуктовим банкам, надаючи в користування приміщення, залучаючи значну частку волонтерів.

Проблеми, які стоять на повістці дня серед служителів церкви Англії вказує, що дедалі більше священиків потребує моральної підтримки від місцевих парафіян та громадськості.

The post Чому усе більше англіканських священиків страждає від депресії? first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Рівненське п’ятидесятництво є своєрідним феноменом серед усієї цієї конфесії в Україні, адже навіть зовнішній вигляд представників рівненських п’ятидесятників нагадує православних: і ті, й інші дотримуються такого ж дрес-коду. Також у деяких п’ятидесятницьких громадах на Рівненщині простежуються елементи закритості та ворожості до засобів масової комунікації.

Актуальність дослідження полягає у розгляді культової та організаційної відмінності п’ятидесятницьких напрямків на Рівненщині. Рівненське п’ятидесятництво складається з усіх ранніх п’ятидесятницьких напрямків: смордвинців, воронаєвців, шмідтовців, і кожен із них має свою історію, власне доктринальне тлумачення церкви. Є необхідність простежити уніфікацію рівненського п’ятидесятництва, адже тут локалізовано практично 80% громад, які входять у союз ЦХВЄ, ще 15% належать союзу ОЦ ХВЄ, а решта діють самостійно та підпільно. Також важливо дослідити причини відмови рівненських п’ятидесятників від засобів масової комунікації та закритості від зовнішнього світу окремих п’ятидесятницьких громад на Рівненщині.

Аналіз досліджень цієї проблеми викладено у статтях таких сучасних вітчизняних науковців: Михайла Мокієнка, Людмили Загребельної, Вікторії Любащенко, Олени Підлужної, а також конфесійних представників суспільно-теологічної думки п’ятидесятників: Ростилава Радчука, Віктора Боришкевича, Василя Боєчка.

 Метою статті є аналіз відмінностей культово-організаційної діяльності п’ятидесятницьких напрямків на Рівненщині.

    Результати дослідження. Після отримання незалежності Україна стала осередком масової євангелізації з боку різноманітних протестантських організацій та неорелігійних течій.

Незважаючи на те, що сюди проникли нові релігійні та деякі протестантські течії, більшість із них існувало ще за часів радянської влади. Західна Україна стала досить привабливим регіоном для протестантського місіонерства. Одним із найбільших тамтешніх пізньопротестантських напрямків на початку ХХ століття стало п’ятидесятництво. Його осередком на Західній Україні була Рівненщина.

Сьогодні ситуація з п’ятидесятництвом на Рівненщині кардинально відмінна, тому що ледь не більшість п’ятидесятницьких громад Рівненщини є членами союзу Церкви християн віри євангельської. Хоча і сьогодні є церкви, які входять у союз ОЦ ХВЄ, а також декілька маргінальних груп п’ятидесятників області. Більшість таких груп сектантського світогляду зосереджені у північній частині Рівненської  області [2].

Незважаючи на організаційну єдність більшості п’ятидесятників області,  культова, організаційна, ідеологічна специфіка може кардинально відрізнятися у громадах і залежати від історичного минулого тієї чи іншої групи та їхнього напрямку. Наприклад, сьогодні у культово-обрядовій діяльності громад Рівненщини існують три напрямки – воронаєвці, смордвинці, шмідтовці. Нам потрібно розглянути специфіку культової практики кожного із напрямків. Як було раніше зазначено, рівненські п’ятидесятники здебільшого входять у ЦХВЄ і мають головного єпископа області. На цей момент єпископом рівненських п’ятидесятників є Віктор Боришкевич.

Незважаючи на те, що п’ятидесятники мають організаційну єдність, у більшості громад залишилися свої культово-обрядові особливості, які залежать від історії громади та їхнього напрямку. Наприклад, шмідтовці, які беруть свою назву від прізвища німецького місіонера Шмідта, характеризуються особливою консервативністю і нагадують у своїй обрядовості православних християн. Зокрема, це простежується  у носінні жінками довгих спідниць та хусток [2].

Також у деяких громадах шмідтівського напрямку на Рівненщині, зокрема у Березнянському, Зарічанському районах,  у церкві чоловіки та жінки можуть сидіти по різні боки: жінки з жінками, а чоловіки з чоловіками, тобто такий собі дисонанс. Окрім шмідтівського напрямку, на Рівненщині вагоме місце посідає воронаєвський. Цей напрямок заснував американський місіонер із українським корінням Іван Воронаєв [4].

Доцільно було б відмітити, що воронаєвський напрямок з самого початку  виникнення був ліберальним. Тобто воронаєвські п’ятидесятники практикували гучні богослужіння, що абсолютно відрізнялися від шмідтівських. Сьогодні обидва  напрямки на Рівненщині існують у мирі та єдиному союзі, проте богослужіння воронаєвців набувають форми  харизматичних  служінь.

Третім напрямком п’ятидесятників Рівненщини є cмордвинці. У своїй культовій практиці вони відрізняються від інших п’ятидесятників обрядом миття ніг. Інколи цей п’ятидесятницький напрямок радянські вчені плутали із суботниками (адвентистами сьомого дня) саме через цю практику. Смордвинці, також як і шмідтовці,  практикують спокійні та консервативні богослужіння. Сьогодні близько десяти громад смордвинців існують поза союзом ЦХВЄ [5].

Варто зауважити, що більшість п’ятидесятників союзу ЦХВЄ в Україні не визнають теологію процвітання, а ось рівненські п’ятидесятники поклали її в основу  своєї доктрини. Формування та розвиток сучасного вчення рівненських п’ятидесятників сформувалося під впливом неоп’ятидесятницького місіонера  Славіка  Радчука .

За посередництва пастора Славіка Радчука у місті Рівному було створено  місію церкви «Добрий самарянин». Своєю чергою, в останньому номері журналу «Благовісник» містилася стаття про відзначення важливої ювілейної дати – 20 років  від часу заснування місії «Добрий самарянин» у Рівному. Дату заснування 24-26 квітня 1990 року можна вважати швидше умовною, оскільки налагоджена  місіонерська діяльність у п’ятидесятницьких церквах міста Рівного відбувалася  значно раніше [9].

Місією «Добрий самарянин» з самого початку своєї діяльності було орендовано приміщення, а з 1991 року – розпочато будівництво офісу, Дому молитви по вулиці Уласа Самчука, 32. Посаду директора місії очолив Славік Радчук. У відповідно зазначеній місіонерській організації працювало кілька відділів: відділ тюремного братства, милосердя, недільних шкіл, євангелізаційний, місіонерський, інформаційний відділи. Після того, як Радчука обрали відповідальним за євангелізаційну діяльність, значні обов’язки за місію були покладені на його братів. Павло Радчук був призначений на посаду директора «Доброго самарянина», а його заступником обрано Петра Радчука [7].

Петро Радчук виявив бажання проводити місіонерську працю серед  народів Крайньої Півночі, особливо на Чукотці, повністю віддаючи себе служінню  людям, але під час невдалого випробувального проекту трагічно загинув. Засновані  місіонерами на Чукотці церкви ХВЄ є самодостатніми. Після прийняття водного хрещення місцеве корінне населення цього краю поступово стає п’ятидесятниками, займаючись євангелізацією. У 2005 році у місто Рівне прибуло 30 студентів із Крайньої Півночі для проходження навчальних курсів у місіонерській  школі. З ними мав зустріч заступник директора місії «Добрий самарянин» Павло Радчук. Між іншим, новим директором організації було призначено Ростислава Боришкевича (на посаді з 2003 року) [8].

Сама ж місія у Рівному налагоджує тісну співпрацю з місією ЦХВЄ у США, а точніше в місті Федерал-Вей, штат Вашингтон, де на цей час оселилися Славік та Павло Радчуки. Ними втілилося в життя багато проектів у тісній взаємодії з іншими місіями. Залучаючись підтримкою американських партнерів, місія «Добрий самарянин» активно почала працювати в таких країнах, як Аргентина, Індія, Китай, Туреччина. Великий акцент в Україні зміщується на посилену масову євангелізацію ЦХВЄ у населених пунктах, де вона ніколи не проводилася.  Відбуваються зустрічі з євангелізаційними гуртами, місіонерами на місці проводиться досить чітка  пропагандистська робота з жителями населених пунктів.

Місія «Добрий самарянин» стала наріжним каменем трансформації рівненського п’ятидесятництва у неоп’ятидесятницьке вчення [8].

Крім вищезазначених п’ятидесятницьких напрямків, у Рівненській області наявна одна із найбільших конгломерацій п’ятидесятників – Об’єднана Церква християн віри євангельської. Це друга за чисельністю п’ятидесятницька церква України, утворена у 1992 році, історія діяльності якої веде свій початок від  Воронаєва та Бідаша.

Під час християнської конференції у Москві за сприяння керівника  Церкви Бога Карла Річардсона з 13 по 14 травня того ж року було проголошено єдність незареєстрованого братства ХВЄ у колишніх державах СРСР. До нього приєдналися інші групи та національні союзи п’ятидесятників. У 2003 році до ОЦ ХВЄ увійшла ще одна група п’ятидесятників, очолена єпископом Казахстану Павлом Єгоренковим. На сьогодні вищим органом Об’єднаної Церкви християн віри євангельської залишається з’їзд єпископів ОЦ ХВЄ. Він проводиться раз у 2-3 роки. Керівний орган ОЦ ХВЄ займається обранням Управління ради єпископів,  керівного єпископа, відповідно його замісника [6].

На першому з’їзді п’ятидесятників у серпні 1992 року в Москві керівним єпископом обрали В. Білих, а заступником – І. Федотова. У 2005 та 2008 роках у Вінниці відбувся п’ятий і шостий з’їзди ОЦ ХВЄ. У 2011 році – після смерті  керівника з’їзду ОЦ ХВЄ Федотова – єпископом став Георгій Бабій. Як вже було зазначено нами спочатку, чисельність віруючих ОЦ ХВЄ складає близько двох тисяч громад. Найбільшим національним союзом, який увійшов до Об’єднаної Церкви християн віри євангельської, вважається ОЦ ХВЄ України. Наші наукові дослідження доводять, що кількість віруючих ОЦ ХВЄ в Україні поступово збільшується, про що свідчать цифри динаміки росту її членів церкви.

Наприклад, у 1996 році чисельність членів церкви становила 40 000, у 2000 – 50 000, у 2006 – 70 000, у 2010 – 80 000 осіб стали повноцінними членами громади ОЦХВЄ після хрещення у 800 церквах. На цей час в ОЦ ХВЄ України діє 300 недільних шкіл [7].

Не виключено варіанту поступової освітньої інституалізації ОЦХВЄ. Так, наприклад, у 2005 році у Вінниці було відкрито Українську теологічну семінарію – один із перших ВНЗ ОЦ ХВЄ в Україні. У Кривому Розі, на базі новоутвореного біблійного коледжу відкрито Біблійний інститут. Ціла низка коледжів діє в інших містах України, Білорусії, Росії. Спостерігаємо також особливості у християнському житті та віровченні. Члени громади ОЦ ХВЄ дотримуються встановлених приписами біблійних поглядів на повсякденне християнське життя. Їхня позиція є досить принциповою і стосується таких речей: прагнення до ведення святого праведного життя, відмова від носіння та використання зброї, прийняття військової клятви.

Людина, її зовнішній вигляд розглядається ними як відображення  духовного стану. Простежується деяка консервативність в носінні жінками головних покривал і довгих спідниць на богослужіннях, як у православній церкві. ОЦ ХВЄ займається проповіддю Євангелія, проводиться благодійна діяльність у дитячих будинках, школах-інтернатах, в’язницях. Вони не визнають засобів контрацепції, оскільки вважають, що дітонародження повинно відбуватися постійно, бо це природно. Багатодітність сімей вважається справжнім благословенням Бога [3].

Богослужіння ОЦ ХВЄ супроводжуються спокійною духовною музикою у  супроводі хорового співу, який виконується усіма присутніми членами п’ятидесятницької громади. Зауважмо, що в деяких громадах використання ударних музичних інструментів є неприпустимим. Збереглася практика давнього християнського звичаю цілування – прояву любові, поваги, довіри один одному. Практика отримала назву «вітання цілуванням святих», тобто у знак миру і взаємної  християнської любові і є запозиченою з Нового Завіту. У такий спосіб проходило привітання чоловіків з чоловіками і жінок з жінками [5].

Таким чином, в основу доктрини ОЦ ХВЄ було покладено вчення Ісуса Христа, ґрунтоване на Біблії. Представники ОЦ ХВЄ стверджують, що достатнім підґрунтям віри та спасіння людини є канонічні книги Старого та Нового Завіту, до яких нічого не можна додати або ж відняти. В ОЦ ХВЄ існує практика омовіння ніг один одному під час Євхаристії, що нагадує їм приклад Ісуса Христа на Таємній вечері. Тому культово-обрядова практика омовіння ніг чоловіками чоловіків, жінками жінок в ОЦХВЄ є важливим моментом у їхньому віросповіданні. Через те це церковне об’єднання п’ятидесятників отримало назву «омовінців» [6].

Окрім п’ятидесятницьких союзів ОЦ ХВЄ та ЦХВЄ, на Рівненщині існують п’ятидесятницькі громади, що поєднують п’ятидесятницьке та баптистське віровчення та обрядовість, а головне – своєрідний релігійний світогляд. Такі церкви, як правило, виникали внаслідок союзу баптистів та п’ятидесятників у 1945 році, коли радянська влада силоміць змусила увійти п’ятидесятників в союз ВС ЄХБ, однак після виходу п’ятидесятників із цього союзу у 1990 році, деякі громади не вийшли звідти і почали діяти самостійно, не вступаючи у нові союзи ЄХБ, ЦХВЄ та ОЦ ХВЄ [2].

Висновки й перспективи подальших досліджень

Потрібно зауважити, що рівненські п’ятидесятники входять у два великих українських п’ятидесятницьких союзи: ЦХВЄ та ОЦ ХВЄ. Домінуюча кількість рівненських п’ятидесятників входить у союз ЦХВЄ, меншість входить у союз ОЦ ХВЄ, а також є невелика кількість дрібних п’ятидесятницьких громад, які діють самостійно від цих п’ятидесятницьких союзів. Незважаючи на те, що більшість рівненських п’ятидесятників входять в централізовані союзи, вони мають свою власну інтерпретацію обрядовості та віровчення п’ятидесятництва, залежно від якого його напрямку виникла та чи інша громада.

Простежуючи основні риси культово-організаційної діяльності рівненських п’ятидесятників, помічаємо той факт, що більшість громад області залишаються вірні своєму традиційному тлумаченню п’ятидесятницької обрядовості. Останніми роками спостерігається своєрідне поєднання неоп’ятидесятницького вчення теології процвітання з консервативною обрядовістю п’ятидесятників області.

Тому незважаючи на суттєву відмінність у культово-обрядовій діяльності рівненських п’ятидесятників, відбувається своєрідна трансформація та переосмислення основних постулатів світового п’ятидесятництва.

У подальшому автор буде продовжувати в інших наукових дослідженнях висвітлювати проблеми та основи віровчення та соціальної роботи рівненських п’ятидесятників.

Дмитрук Ігор

Список використаної літератури

1. Віровчення, обряди, історія і сьогодення п’ятидесятників // Релігійна панорама. – 2001. – №7. – С.57-75.
2. Добродетель [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://dobrodetel.org.ua/index.php/istoriya-otskhve.
3. Журнал «Благовісник» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.blag.org.ua/2zitya_tserkvi/dobryj_samaryanyn.html
4. Лебедюк Є. Н. Зародження п’ятидесятницького руху в Західній Україні [Електронний ресурс] / Є. Н. Лебедюк – Режим доступу до ресурсу: http://vuzlib.com/content/view/1601/52/.
5. Мельник В. И. Эволюция современного пятидесятничества. – Львов: издательство при Львовском университете издательского объединения «Вища школа», 1985. – 160 с.
6. Мельник В. І. Новий тип віруючого у п’ятидесятництві [Текст] / В. І. Мельник – К.: Видавництво Т–во Знання України. – 1991. – 48 с.
7. Свистунов. С. Новітні трансформації процесу процесу релігійних комунікацій в українському суспільстві [Текст] / Свистунов. С. // Українське Релігієзнавство № 51 К.: – 2009. 220 с.
8. Християнська місія милосердя «Добрий самарянин» [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://gsmrivne.org/page/item/18.
9. Франчук В. Просила Россия дождя у Господа. – К.: Світанкова Зоря, 2001. – 648 с. Т.1.
10. Франчук В. ОЦХВЕ и другие пятидесятники в 1990-ые годы [Електронний ресурс] / В. Франчук – Режим доступу до ресурсу: http://perchatkin.com/perchatkin/archives/3768.
11. VII съезд священнослужителей ОЦХВЕ Украины собрал тысячу епископов, пасторов, проповедников, евангелистов [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://prochurch.info/index.php/news/more/17115.

The post Культово-організаційна відмінність п’ятидесятницьких напрямків на Рівненщині first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Актуальність дослідження: Полягає у детальній оцінці п’ятидесятницького віровчення. Його трансформаційних змінах за останні сто років. Незважаючи на велику кількість радянських та вітчизняних науковців, які досліджували релігійний феномен п’ятидесятництва на території Україні не було зроблено порівняної оцінки діяльності п’ятидесятницях громад в різних регіонах України і чим ця діяльність відрізнялася. Тому, ми спробували дати оцінку соціокультурній ідентичності п’ятидесятників з різних регіонів України, починаючи від перших локацій звідки відбувалося поширення нового протестантського руху.

Джерельну базу дослідження: становлять опубліковані монографії та статті сучасних вітчизняних науковців: Віктора Єленського, Вікторії Мельник, Михайла Мокієнка, Петро Яроцького, а також ряду радянських науковців: Валерія Граждана, Федора Гаркавенко, Івана Москвитіна, Віктора Гараджи, і конфесійних представників суспільно–теологічної думки п’ятидесятників: Тетяни  Жижкової, Михайла Паночка, Юрія Веремія.

Основний зміст статті: Українська релігійна ментальність є дуже своєрідною та специфічною. Ця специфічність проявляється у консервативній релігійній ментальності. Після хрещення Київської Русі Володимиром Великим утвердилася православна християнська деномінація в консервативному ключі.  Окрім того сама православна віра увібрала велику кількість консервативних словяно – язичницьких поглядів.

З приходом на українські терени першої хвилі протестантизму,  місіонери зіткнулися з проблемою православної консервативності та ментальності. Люди, які приймали протестантизм не могли відмовитися від традицій і звичай своїх православних предків і, тому, часто раньо–протестантські течії не могли підлаштуватися під українську релігійну ментальність. Саме через це не змогли адаптація під релігійність українців раньо–протестантські течії (Лютеранство, Соцініанство, Чеські брати), припинивши своє існування не встигши вкорінити [4, 198 с ].

Друга хвиля протестантизму змогла пройти цей шлях адаптації. Найкраще асимілювалися з українською релігійністю баптизм та п’ятидесятництво, що увібрали  в себе український консерватизм та внесли європейський лібералізм, чим зацікавило значну кількість українського населення.

П’ятидесятництво до України потрапило у 20–роках ХХ ст,. Першим п’ятидесятницьким місіонером став І.Воронаєв, який за походженням був росіянином. Саме Воронаєв заснував на півдні України найбільшу кількість п’ятидесятницьких громад, які пізніше у радянській літературі отримали назву воронаївці. Окрім воронаївського вчення на території України у радянський період виникли інші течії п’ятидесятництва, зокрема смординці, шмітовці, адвентисти, сіоністи. Кожна із цих протестантських течій України по–різному інтерпретувала п’ятидесятницьке віровчення [5, с. 10].

Після масових погромів храмів різних релігійних конфесій зі сторони радянської влади, п’ятидесятники як і інші християнські конфесії опинилися у ізоляції та підтримки західного світу. П’ятидесятникам комуністична влада заборонила створити свій власний централізований союз, тому у 1945 році значна кількість п’ятидесятницьких громад, Одещини, Рівненщини, Київщини, Чернігівщини, Буковини, Донеччини, та інших вступили у Союз Євангельських Християн Баптистів, хоча значна кількість п’ятидесятників України залишила свою самостійність та діяла підпільно. Відразу після входження п’ятидесятників у структури союзу ЄХБ відбулися трансформаційні зміни у віровченні п’ятидесятницьких громад. Вони практично відмовилися від ліберальних служб у своїх храмах і розпочали трансформацію своїх догматів під впливом баптизму. Єдиним не змінним положенням п’ятидесятників залишалося вчення про хрещення Святим Духом та гомілії. П’ятидесятники змогли незважаючи на об’єднання з баптистами зберегти свою ідентичність.  Входження у союз ЄХБ не завдало шкоди значній кількості п’ятидестяницьких громад, залишилася велика кількість п’ятидесятників, які зберігали свою ідентичність та  культово–обрядову практику, при цьому діяли підпільно [9, 34 с].

Важливим моментом діяльності п’ятидесятництва та його трансформаційних змін ми можемо знайти у радянській літературі. Саме радянські науковці першими спробували дати оцінку феномену п’ятидесятницького руху: змін, трансформацій та віровченню. Хоч і великою проблемою об’єктивності радянських науковців до п’ятидесятництва був атеїстичний підтекст. Незважаючи на атеїстичний погляд у багатьох радянських науковців відрізнялося бачення п’ятидестяництва.

В. Єленський у своїй праці «Сучасний протестантизм: динаміка та тенденції» за 1989 рік, досить цікаво характеризує п’ятидесятників радянської епохи. «Як відомо п’ятидесятники в нашій країні не являють собою єдину конфесію, а розпадаються на ряд течій. Найбільш впливові з них – християни віри  євангельської (так звані «воронаївці») і Християни Віри Євангельської, яких називають шмідтовцями». Також В. Єленський описує особливості віровчення та культової специфіки діяльності п’ятидесятників з точки зору атеїстичних науковців радянської епохи. «Екстатичний стан, який виникає у п’ятидесятників у ході богослужіння, стає джерелом формування у щоденній свідомості досить негативного стереотипу цієї конфесії. Важко знайти у нас ще один релігійний напрям , про діяльність якого у свій час було стільки різних, найчастіше безглуздих, суджень. Їм нерідко ставили в провину практику людських жертвоприношень, бузувірські обряди» [3, с. 27].

В. Єленський у своїй праці «Сучасний протестантизм: динаміка та тенденції» проводить своєрідний аналіз атеїстичної літератури, яка була написана про п’ятидесятників України та їхнє вчення. Зокрема Віктор Єленський описує безглузді атеїстичні назви статей про п’ятидесятників. «Достатньо послатися на статті про п’ятидесятників, опубліковані у республіканських та обласних газетах України протягом 1977–1987 рр. (а писали про них досить часто). Найбільш типові заголовки «Лжепророки у масках», «Під виглядом святості», «Перевертні», «Лицеміри», «Фарисеї», і т.д., і т.п. Всіма цими назвами – ярликами користувався не один десяток журналістів» [3, с. 28].

Радянський науковець В. Граждан у своїй праці «Віровчення та мораль п’ятидесятників». Описує п’ятидесятницьке вчення, як нову американізовану християнську секту. На думку Граждана основними постулатами п’ятидесятництва є вчення про кінець світу та сходження Святого Духа. Саме постулат про сходження Святого Духу проявляв основну відмінність світового п’ятидесятництва від інших пізньо–протестанських течій. Досить цікаво В. Граждан описує з точки зору атеїзму концепцію вчення про сходження Святого Духу. «Вчення про сходження Святого Духу у п’ятидесятництві нібито навчає людей любити ближніх. Хоча на практиці п’ятидесятники не люблять нікого навіть своїх адептів. Окрім того плоди Святого Духа можуть отримати лише обранні люди так звані апостоли та пророки» [2, с. 22].

Також В. Граждан доволі емоційно описує відмову п’ятидесятників займатися пропагандою комуністичної партії та пропагувати соціально–моральну діяльність. «Соціально–етичний нігілізм п’ятидесятників призводить до серйозних деформацій бачення реального світу. П’ятидесятницькі лідери забороняють своїм адептам займатися пропагандою перебудови Радянського союзу. Метою ж п’ятидесятницьких пророків є сфокусувати людей суто на релігійних проблемах і ніякому разі не брати активної діяльності у житті держави. Такі гасла зі сторони п’ятидесятницьких лідерів є небезпечними для пропаганди комуністичної перебудови». Тому на думку Граждана п’ятидесятницькі громади України не змогли під лаштуватися під українську релігійну ідентичність і несли небезпеку для діяльності атеїстичних пропагандистів [2, с. 26].

Іншу точку зору має ще один радянський науковець цього ж періоду, щодо релігійної ідентичності та позиції п’ятидесятників до комуністичної перебудови. В. Мельник (В. Любащенко) у своїй праці «Новий тип віруючого у п’ятидесятництві» описує п’ятидесятників у Радянському союзі в період комуністичної перебудови. «Наприклад Богдан О., 25 років робітник зі Львова вважає, що завдяки своїй сумлінній праці він приносить користь бригаді і відчуває поважливе ставлення з боку колег; хороші ж стосунки з товаришами по роботі, почуття трудового колективізму приносить йому самовдоволення» [6, с. 41].

Окрім цього В. Мельник (В. Любащенко) у свої праці описує важливість діяльності п’ятидесятників у соціальній сфері Радянського союзу. «Характерною рисою соціального обличчя сучасного п’ятидесятництва є його переорієнтація на велике промислове виробництво. Сьогодні більшість молодих віруючих у місті є робітниками великих підприємств, виробничих об’єднань. У сільській місцевості вони також прагнуть оволодівати провідними професіями – трактористів, комбайнерів, будівельників; дівчата працюють і на фермі і на полі». [2, с. 44]. Отже бачимо з тексту В.Мельник (В. Любащенко), яка описує зовсім іншу картину діяльності п’ятидесятників України у добу перебудови, ніж це описує В. Граждан.

З вище згаданого тексту ми можемо простежити, що велика кількість радянських атеїстичних науковців вважали п’ятидесятницьке вчення дуже небезпечним для свідомості людей і часто називали його «мракобісною» сектою. Причина таких різких заяв та вигуків від радянських науковців була всім зрозуміла. Оскільки комуністична влада міркувала, що титули пророків та апостолів, які були присутні в українському п’ятидесятництві були дуже небезпечними для червоної диктатури. Тому, часто п’ятидесятницькі керівники підпадали під жорстоку руку КДБ та відправлялися у заслання до Сибіру за свої релігійні переконання, а у гіршому випадку були розстріляні і названими ворогами народу, окрім того їхні сім’ї після їхніх розстрілів відправлялися у концтабори та були названі ненависниками Радянського союзу. Варто також зазначити, що під термін «мракобісна секта» підпадали не лише п’ятидесятники, але і інші протестанти, зокрема адвентисти сьомого дня, та баптисти, які так само як і п’ятидесятники були небезпечними для комуністичного режиму, сектами, що підтримувалися американським капіталізмом [1, с. 10].

Також важливим моментом формування особливостей українського п’ятидесятницького віровчення відіграла розгалуженість п’ятидесятників на різні дрібні течії. Окрім того, п’ятидесятники у радянський період намагалися всіляко підлаштовуватися під регіональну специфіку регіону у якому проживали. Тому часто п’ятидесятники Рівненщини кардинально у своїй інтерпретації п’ятидесятницького вчення  відрізнялися від п’ятидесятників Одещини. Хоча у загальному всі українські п’ятидесятники у радянський період повністю порвали із американським п’ятидесятницьким вченням.

Велику роль на формування єдиного союзу п’ятидесятників відіграв вихід п’ятидесятницьких громад з союзу ЄХБ у 1988 році. Цього ж року було об’єднано 100 громад у єдиний союз. Хоча офіційно ці сто громад не були зареєстровані у справах релігії КДБ. Починаючі з 1988 року п’ятидесятницькі лідери розпочали довгий процес створення та об’єднання всіх українських п’ятидесятників країни у єдиний союз. Також важливим моментом можна відзначити те, що саме світове п’ятидесятництво на цей період було досить багатогране, на відміно від баптистів, які мали свій світовий центр у Бостоні США, п’ятидесятники не мали цього світового центру. Хоча надалі у США залишалися штаб квартира найбільшої гілки п’ятидесятництва Асамблея Божа, саме воронаївські п’ятидесятники належать до цього п’ятидесятницького відгалуження, яке є досить впливовим та великим у сучасному світі [8, с. 38].

Таким чином українські п’ятидесятники опинилися не лише у ізоляції комуністичного режиму, але і світового, оскільки п’ятидесятництво у всьому світі втрачало свою єдину соціокультурну ідентичність. На 1990 рік практично всі п’ятидесятницькі громади США перетворилися у харизматичні. У США розпочалася своєрідна реформація п’ятидесятництва у неоп’ятидесятництво (харизматію). Тому українське п’ятидесятництво постало перед дилемою чи потрібно їм ставати неоп’ятидесятниками і втрачати свою ідентичність [4].

З проголошенням незалежності України, яка принесла масовий релігійний бум, п’ятидесятницькі громади розпочали активно займатися місіонерською діяльністю. Релігійний вибух в Україні породив велику кількість конкурентів для п’ятидесятництва. Найбільшим конкурентами п’ятидесятників стали харизмати, які практично дотримувалися п’ятидесятницького вчення про духа святості та гомілії, лише особливістю було те, що харизмати були дуже ліберальними, їхні богослужіння нагадують масові стадіоні зібрання та театри. Тому 90–рокох значна кількість п’ятидесятників стала харизматами та втратила свою історичну ідентичність. Хоча значна кількість п’ятидесятницьких громад змогла створити власний Всеукраїнський Союз Церков Християн Віри Євангельської. [8, с. 220].

Висновки. Сьогодні ж в Україні існує ціла низка п’ятидесятницьких громад, які не входять у жодний релігійних союз і не мають свого єдиного центру. Важливим моментом є те, що релігійна та соціокультурна ідентичність п’ятидесятників України є дуже багатогранною та різноманітною. Оскільки п’ятидесятництво у кожному українському регіоні по різному інтерпретує своє вчення. Окрім цього п’ятидесятники відрізняються один від одного своєю зовнішньою атрибутикою. Наприклад п’ятидесятники Рівненщини ж є чи не єдиними в Україні, які підтримуються консервативності у вбранні та соціальних положень своєї конфесії. Рівненські п’ятидесятник повністю під лаштувалися під регіональну православну специфіку. Тому своїй повсякденності п’ятидесятники на Рівненщині є досить консервативними та закритими від інших релігійних течій регіону. На відміну від рівненських п’ятидесятників київські п’ятидесятники є досить ліберальним та сучасними, подекуди деякі п’ятидесятницькі церкви Київщини, Житомирщини, Одещини, нагадують харизматів у своїх ліберальних службах та релігійних положеннях . Тому, можна зробити такий висновок, що соціокультурна ідентичність п’ятидесятництва в Україні протягом ста років була багатогранною. Не зважаючи на єдине для всіх віровчення, у кожному українському регіоні по іншому його інтерпретують. Тому для вивчення віровчення п’ятидесятників кожного регіону вимагає особливого наукового підходу. Зокрема для дослідження п’ятидесятницьких громад Рівненщини потрібно виокремлювати їх консервативну само ідентичність, яка тісно пов’язана з культурною спадщиною регіону.

Дмитрук Ігор

Список використаних джерел:

1. Гараджа, Виктор Иванович. Протестантизм [Текст] / В.И. Гараджа. – М.: Политиздат, 1971. – 199 с.
2. Граждан Валерий Дмитриевич. Вероучение и мораль пятидесятников [Текст] / В. Д. Граждан. – М. : Знание, 1989. – 63 с.
3. Єленський В.Є. Сучасний протестантизм: динаміка, процеси, тенденції.[Текст] / В.Є. Єленський – К.: Т–во Знання УРСР, 1989. – 48 с.
4. Єленський В. Протестантизм у ХХ столітті: тенденції змін. // Екуменізм і проблеми міжконфесійних відносин в Україні. [Текст] / В.Є. Єленський – К; Гносис, 2001 – С. 196–202.
5. Заватский В. Евангелическое движение в СССР после Второй мировой войны. [Текст] / В. Заватский – М., 1995. С. 37
6. Мельник В. І. Новий тип віруючого у п’ятидесятництві [Текст] / В. І. Мельник – К.: Видавництво Т–во Знання України. – 1991. – 48 с.
7. Мельник В. Концепція соціального Євангелія у контексті суспільної активізації протестантизму. // Церква і соціальні проблеми. [Текст] / В.  Мельник – Львів, поліграф технікуму 1994 . С 246 – 255.
8. Слободяник В.А. Очерки по истории пятидесятничества (с комментариями). [Текст] / В.А. Слободяник – Ирпенская Библейская Семинария ВСО ЕХБ, 2000. –– 320 с.
9. Яроцький П.Л. Український протестантизм учора і сьогодні // Віче.[Текст] / П.Л. Яроцький К. –1994. – № 11 – С. 33 – 38

The post Соціокультурна ідентичність українського п’ятидесятництва first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.