Кіото був центром уряду, який складався з імператора, його вищих міністрів, державної ради та восьми міністерств, які за допомогою великої бюрократії керували приблизно 7 000 000 людьми, розкиданими по 68 провінціях. Переважна більшість населення Японії працювала на землі або для себе, або для інших маєтків. Обтяжені бандитизмом і надмірними податками, повстання не були рідкістю. До 12 століття нашої ери 50% землі перебувало в приватних маєтках (шоен), і багато з них, отримавши особливий дозвіл через послуги або через релігійні причини, були звільнені від сплати податків, що завдало серйозної шкоди державним фінансам.

При дворі імператор, хоча й досі вважався божественним, був відсторонений могутніми бюрократами, які походили з однієї родини: клану Фудзівара. Подальшим послабленням королівської позиції був той факт, що багато імператорів займали престол ще дітьми, і тому ними керував регент зазвичай представник родини Фудзівара. Коли імператор досяг повноліття, він все ще отримував нову посаду, Кампаку, що забезпечувало Фудзівара, як і раніше, тягнув за політичні ниточки при дворі. Імператор Сіракава (правління 1073-1087 рр. н. е.) намагався відстояти свою незалежність від Фудзівара, зрікшись престолу в 1087 р. н. е. і дозволивши своєму синові Хорікава правити під своїм наглядом. Ця стратегія «відставних» імператорів, які все ще, по суті, керували, стала відомою як «замкнутий уряд», оскільки імператор зазвичай залишався за зачиненими дверима в монастирі. Це додало ще одне колесо до і без того складної машини уряду.

Буддизм продовжував панувати, чому сприяли такі відомі вчені-ченці, як Кукай (774-835 рр. н. е.) і Сайчо (767-822 рр. н. е.), які обидва принесли ідеї та тексти з Китаю та заснували відповідно буддистські секти Сингон і Тендай. У той же час конфуціанські та даоські принципи продовжували впливати на уряд, а старі синтоїстські та анімістичні вірування продовжували впливати на широке населення.

У зовнішніх справах після 838 р. н. е. Японія стала певною мірою ізоляціоністською, не маючи жодної необхідності захищати свої кордони чи розпочинати територіальні завоювання. Проте спорадична торгівля та культурні обміни з Китаєм тривали, як і раніше. Товари, імпортовані з Китаю, включали ліки, оброблені шовкові тканини, книги, кераміку, зброю та музичні інструменти, тоді як Японія повертала перли, золотий пил, бурштин, шовк і позолочені лакові вироби. Монахи, вчені, студенти, музиканти та художники були відправлені, щоб побачити, чого вони можуть навчитися в ще більш розвиненої культури Китаю.

Цей період відомий своїми культурними досягненнями, які включали створення японської писемності з використанням китайських ієрогліфів, переважно фонетичних, що дозволило випустити перший у світі роман «Повість про Гендзі» Мурасакі Сікібу (бл. 1020 р. н. е.) , а також кілька відомих щоденників (ніккі), числі «Книга-подушка» Сей Шонаґон написаних придворними дамами (бл. 1002 р. н. е.). Іншою важливою роботою була антологія віршів Кокік вака-сю 905 року.

Образотворче мистецтво було представлене трафаретним живописом, ручним сувоєм малюнків і тексту (е-макі), тонкою каліграфією. Художники та скульптори продовжували використовувати буддизм як своє натхнення, але поступово більш повністю японський підхід розширив коло предметів мистецтва до звичайних людей і місць. У живописі особливо розвинувся японський стиль Ямато-е, який відрізняв його від китайських творів. Він характеризується більш незграбними лініями, використанням яскравіших кольорів і більшою кількістю декоративних деталей.

Весь цей художній продукт у столиці був дуже гарним, але в провінції з’являлися нові можновладці. Залишені напризволяще та підживлені кров’ю дрібної знаті, виникли дві важливі групи: клани Мінамото та Тайра. Маючи власні приватні армії самураїв, вони стали важливим інструментом у руках ворогуючих членів внутрішньої боротьби за владу клану Фудзівара, яка спалахнула під час заворушень Хогена 1156 р. н. е. та Хейдзі 1160 р. н.

Зрештою Тайра знищила Фудзівару та всіх суперників, але у війні Генпей (1180-1185 рр. н. е.) Мінамото повернувся переможцем, а в фіналі війни, у битві при Данноурі, лідер Тайра но Тадаморі та молоді імператор Антоку покінчив життя самогубством. Невдовзі лідер клану Мінамото-но Йорітомо отримав титул сьогуна від імператора, і його правління відкрило середньовічну главу історії Японії з періодом Камакура (1185-1333 н. е.).

Альона Дмитрук

The post Період Хейан first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.