У 1992 році, коли армійський офіцер Уго Чавес зазнав поразки у спробі державного перевороту та був ув’язнений, Мадуро та його майбутня дружина, юристка Сілія Флорес, активно брали участь у кампанії за його звільнення. У 1994 році Чавеса було помилувано, і цей етап став початком тісного політичного союзу між ними.

Політичний злет у часи Чавеса

Після приходу Чавеса до влади Мадуро швидко просувався у політичній ієрархії. У 1999 році він увійшов до складу Національних установчих зборів, які розробили нову конституцію країни. Того ж року він став депутатом Палати, а після її ліквідації у 2000 році — членом Національної асамблеї, де обіймав посаду голови з 2005 по 2006 рік.

У 2006 році Мадуро призначили міністром закордонних справ. На цій посаді він активно просував інтеграційні проєкти Боліваріанського альянсу народів нашої Америки (ALBA), спрямовані на політичне та економічне зближення країн Латинської Америки і зменшення впливу США. Він підтримував контакти з лідерами Лівії, Зімбабве та Ірану, що підкреслювало його антизахідну зовнішньополітичну орієнтацію.

Після погіршення стану здоров’я Чавеса у 2011 році вплив Мадуро зріс. У жовтні 2012 року він став віцепрезидентом Венесуели, а його дружина отримала посаду генерального прокурора. У грудні того ж року Чавес, вирушаючи на операцію на Кубу, назвав Мадуро своїм наступником.

Прихід до влади та перші виклики

Після смерті Уго Чавеса 5 березня 2013 року Мадуро, як тимчасовий президент, оголосив про трагедію. Він звинуватив «імперіалістичних» ворогів у причетності до смерті лідера. На позачергових виборах 14 квітня 2013 року Мадуро здобув перемогу над кандидатом опозиції Енріке Капрілесом, набравши близько 51% голосів. Результати викликали звинувачення в порушеннях та вимоги перерахунку, однак Національна виборча рада підтвердила його обрання, і 19 квітня Мадуро склав присягу.

Перші роки його президентства супроводжувалися протестами середнього класу, тоді як мешканці бідних районів і силові структури залишалися його опорою. У 2014 році уряд придушив акції, арештувавши опозиційних лідерів, серед яких був Леопольдо Лопес.

Економічна криза та політична напруга

На момент правління Мадуро економіка Венесуели значною мірою залежала від експорту нафти. Падіння світових цін на енергоносії, висока частка важкої нафти у видобутку, зниження промислового виробництва та невдала політика націоналізації призвели до глибокої фінансової кризи. Інфляція досягла одних з найвищих показників у світі, імпорт зменшився, а дефіцит базових товарів від харчів до ліків  став масовим явищем.

Усередині правлячого табору чавістів розгорнулася боротьба між трьома впливовими групами: лівими цивільними з тісними кубинськими зв’язками, колишніми військовими учасниками перевороту 1992 року та регіональними політичними лідерами. Мадуро став на бік першої групи, що посилило його залежність від підтримки Гавани.

Подальший розвиток подій

У 2018 році Мадуро був переобраний на новий термін, що викликало критику з боку міжнародної спільноти та звинувачення у фальсифікаціях. Його правління дедалі більше набувало авторитарних рис, а опозиція неодноразово намагалася усунути його з посади, використовуючи як політичні, так і юридичні механізми.

Данило Ігнатенко

The post Ніколас Мадуро: політична біографія та шлях до влади first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.