Ще з античних часів виникали різноманітні підходи до консервування тіл. У деяких суспільствах використовували оцет, алкоголь або мед як природні консерванти. Наприклад, тіло британського адмірала Гораціо Нельсона було доставлено з Трафальгару в Англію в діжці бренді. За схожим принципом діяли і стародавні греки, тіло Олександра Македонського перевозили з Вавилона в Македонію, занурене в мед. Спеції та ароматизовані мазі, якими натирали тіла, стали настільки поширеним явищем, що англійське слово «embalm» («бальзамувати») первісно означало саме нанесення бальзаму на шкіру.

Проте справжнє бальзамування як глибока анатомічна процедура передбачає внутрішнє консервування тіла через вилучення органів і заміщення їх речовинами, що уповільнюють розкладання.

Бальзамування в релігійному та культурному контексті

Найдавнішим  прикладом системного бальзамування є Стародавній Єгипет. У місцевому релігійному світогляді фізичне тіло вважалося важливою складовою особистості поряд із душею, іменем, серцем та тінню. Згідно з віруванням, після смерті ці елементи могли знову поєднатися, якщо тіло зберегло свою цілісність. Таке воскресіння уподібнювалося відродженню бога Осіріса.

Муміфікація досягла найвищого рівня досконалості під час Нового царства (бл. 1550–1070 рр. до н.е.). Як писав Геродот, у найскладнішій формі бальзамування видаляли внутрішні органи, промивали їх вином, зберігали в спеціальних урнах, канопах, заповнених ароматичними речовинами. Порожнину тіла заповнювали сумішшю смол і мирри, після чого тіло висушували натроном (природною формою соди), обгортали тканиною і вкривали смолою перед похованням. Бідніші єгиптяни мали доступ до спрощених форм бальзамування шляхом внутрішнього розчинення тканин олією та часткового висушування. Найпростішим методом було покриття тіла селітрою після попереднього очищення.

Від середньовічної консервації до початків науки

У середні віки бальзамування було обмежене високою вартістю та релігійними обмеженнями. Тіла королів, таких як Генріх I, все ж обробляли, заповнюючи їхні порожнини ароматичними травами. Проте більш поширеним методом стало обгортання у воскові тканини, які щільно прилягали до тіла й перешкоджали доступу повітря.

Інтерес до анатомії в епоху Відродження стимулював експерименти з консервацією. Леонардо да Вінчі, який вивчав людське тіло на десятках розтинів, розробив техніку ін’єкції консервуючих рідин у судини. Подібні спроби мали місце в Італії у XVII столітті, коли застосовували розчини силікатів і кислот для мінералізації тканин.

Виникнення сучасного бальзамування

Сучасна практика артеріального бальзамування бере початок у роботах британського фізіолога Вільяма Гарвея, який у XVII столітті експериментував із введенням рідин в артерії. Та ключову роль у впровадженні цього методу для поховань відіграв шотландський анатом Вільям Хантер. Саме він у XVIII столітті описав повну процедуру обробки артерій і порожнин. Його брат Джон Хантер став відомим завдяки бальзамуванню тіла місіс Ван Бутчелл, яке зберігалося у скляній труні згідно з умовами спадкового заповіту.

Поширення бальзамування в США та Європі

У XIX столітті бальзамування стало частиною нової індустрії похоронної справи, особливо в Сполучених Штатах. Громадянська війна значно підвищила попит на цю процедуру, тіла солдатів потрібно було доставляти додому в прийнятному стані. Після бальзамування сина Авраама Лінкольна, а згодом і самого президента, ця практика набула широкої підтримки серед громадськості.

Сьогодні бальзамування здійснюється шляхом відкачування крові з вен і введення формалінової суміші в артерії. Порожнини тіла очищуються спеціальною голкою (троакаром) і заповнюються консервуючою рідиною. Використовуються також барвники, спирти, емульгатори, щоб тіло зберігало природний вигляд. У США ця процедура є обов’язковою в разі перевезення тіл або відстроченого поховання. У країнах Європи її практикують рідше, зважаючи на вартість і законодавчі обмеження.

Навіть добре збережені тіла, як-от мумія Леніна, потребують періодичного оновлення та догляду. Головна мета сучасного бальзамування, забезпечити естетичну цілісність тіла упродовж кількох днів, коли тривають похоронні церемонії.

Данило Ігнатенко

The post Історія бальзамування: від релігійної практики до сучасної науки first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.