Ідея Планети X набула широкої популярності завдяки американському астроному Персівалю Лоуеллу, який присвятив останні роки свого життя її пошукам. Він організував спостереження з обсерваторії в Аризоні, створеної на власні кошти. Однак до своєї смерті у 1915 році Лоуелл так і не зміг виявити гіпотетичну планету.

Перегляд даних завдяки Voyager 2

Ситуація змінилася після запуску космічного зонда Voyager 2, який у 1980-х роках здійснив прольоти повз гігантські планети. Завдяки його вимірюванням астрономи змогли з набагато більшою точністю визначити масу Нептуна. З’ясувалося, що раніше виявлені збурення орбіт зовнішніх планет були спричинені похибками у розрахунках, а не впливом невидимої планети. Ці результати суттєво знизили інтерес до ідеї Планети X як масивного тіла.

Дані зондових місій Pioneer і Voyager

Космічні апарати Pioneer і Voyager, що покинули межі Сонячної системи, не зафіксували жодних свідчень про масивні об’єкти на своєму шляху. Це стало додатковим аргументом на користь того, що великих, невидимих планет у зовнішніх областях Сонячної системи, ймовірно, не існує. Будь-яке тіло розміром з Юпітер або навіть менше мало б гравітаційно впливати на траєкторії зондів, але цього не виявлено.

Інфрачервоний огляд WISE

Додаткові підтвердження надали дані з космічного телескопа WISE (Wide-field Infrared Survey Explorer), який здійснив детальний огляд усього неба в інфрачервоному спектрі. Завдяки цьому вчені встановили, що у межах до 26 000 астрономічних одиниць (а.о.) немає планетарних тіл розміром з Юпітер. Для порівняння, одна а.о. дорівнює середній відстані від Землі до Сонця  близько 150 мільйонів кілометрів.

Сучасні гіпотези: транснептунові об’єкти

Хоч імовірність існування масивної Планети X зменшилася, деякі астрономи продовжують вивчати незвичні орбіти транснептунових об’єктів (ТНО) малих тіл, що обертаються за межами орбіти Нептуна. Аналіз їхніх орбіт вказує на можливу присутність однієї або двох планет розміром приблизно з Землю на відстані близько 200 а.о. від Сонця. Такі тіла могли б пояснити спостережувану когорту ТНО з орбітами, що мають подібні параметри.

Ці гіпотетичні планети могли би бути залишками первинного диска Сонячної системи або викинутими з внутрішніх областей на ранніх етапах її формування. Їхнє відкриття наразі залишається лише справою майбутнього, однак розвиток нових інструментів і телескопів дає шанс остаточно з’ясувати це питання.

Данило Ігнатенко

The post Планета X: історія пошуків та сучасні уявлення про приховані світи Сонячної системи first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Сітчин також стверджував, що приблизно 300 000 років тому мешканці Нібіру  так звані Аннунакі прибули на Землю з метою видобутку золота для відновлення атмосфери своєї рідної планети. За легендою, після повстання первісних нібіруанських робітників Аннунакі створили людину Homo sapiens, як біологічного гібрида Аннунаків і земного Homo erectus, призначеного для праці в золотодобувних шахтах.

Ці твердження базуються не на достовірних археологічних джерелах, а на довільних інтерпретаціях шумерських міфів та спекулятивних перекладах, що викликали хвилю наукової критики з боку лінгвістів, істориків та астрономів.

Спекуляції та містифікації довкола Нібіру

У 1990-х роках концепція Нібіру отримала нове дихання завдяки Ненсі Лідер, американській містикині, яка заявила, що перебуває в ментальному контакті з інопланетною расою з зоряної системи Зета Сітті. За її словами, ці істоти попередили її про неминуче зіткнення Землі з невидимою планетою  «Планетою X», яку згодом почали ідентифікувати як Нібіру.

Вона пророкувала, що катастрофа станеться у 2003 році, однак після того, як цього не відбулося, новою датою «апокаліпсису» став 21 грудня 2012 року  останній день календаря майя. Ці передбачення були поширені через форуми, сайти та YouTube, що сприяло поширенню міфу про Нібіру як реальну загрозу людству.

При цьому сам Сітчин дистанціювався від подібних передбачень. Він стверджував, що останній прохід Нібіру через внутрішню Сонячну систему стався у 556 році до н.е., а отже наступне наближення варто очікувати не раніше 2900 року нашої ери.

Критика з боку наукової спільноти

Професійні астрономи однозначно спростували існування Нібіру як фізичного об’єкта. Планета з такою масою, орбітою та частотою появ не могла б залишатися непоміченою: її легко виявити за гравітаційним впливом на інші небесні тіла, особливо в зовнішній частині Сонячної системи. Проте жоден телескоп або автоматична місія не зафіксувала об’єкт, який відповідав би опису Нібіру.

Крім того, за законами небесної механіки, тіло з настільки витягнутою орбітою навряд чи змогло б залишитися стабільною частиною Сонячної системи воно або впало б на Сонце, або було б викинуто у міжзоряний простір через гравітаційні взаємодії з планетами-гігантами.

Науковці NASA неодноразово публічно заявляли, що ідея про Нібіру  це вигадка, яка не має жодного підґрунтя в астрономічних даних. Попри це, теорія Нібіру залишається однією з найпопулярніших тем псевдонауки в інтернеті, де підозрілі фотографії, затемнення або оптичні артефакти камери тлумачаться як «докази приховування правди».

Данило Ігнатенко

The post Таємниця Нібіру: наукова критика популярної псевдотеорії first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.