Окінава стала не просто черговим островом, який потрібно було захопити. Для американського командування вона була плацдармом для майбутнього вторгнення на головні Японські острови. Саме тому боротьба за неї набула виняткового стратегічного значення.

Чому Окінава була такою важливою?

Окінава є найбільшим островом архіпелагу Рюкю, що простягається між Тайванем та Японією. Від південного острова Кюсю її відділяло приблизно 560 кілометрів. Для американців захоплення Окінави означало можливість створення потужних авіаційних і морських баз безпосередньо біля японських берегів.

Восени 1944 року американське командування вже готувалося до потенційного вторгнення в саму Японію. Окінава мала стати останнім великим кроком на цьому шляху. Саме тому з жовтня 1944 року острів почав піддаватися систематичним повітряним ударам. Особливо інтенсивними вони стали в березні 1945 року, коли американська авіація знищила сотні японських літаків. Попри це, на острові залишалося близько 75 тисяч японських військовослужбовців під командуванням генерал-лейтенанта Ушідзіма Міцуру.

Підготовка до вторгнення

Загальне керівництво операцією здійснював Честер Німіц, який командував силами США на Тихому океані. Безпосереднє керівництво морськими силами було покладене на Реймонд Спруенс, а сухопутними військами командував Саймон Болівар Бакнер-молодший.

Першим етапом операції стало захоплення островів Керама 26 березня 1945 року. Вони розташовувалися приблизно за 24 кілометри від Окінави і могли використовуватися як якірна стоянка для американського флоту.

Через кілька днів американці висадилися на острові Кейсе-Дзіма, де розмістили важку артилерію для обстрілу головного острова.

День висадки: 1 квітня 1945 року

1 квітня 1945 року розпочався головний етап операції. Близько 60 тисяч американських солдатів висадилися на західному узбережжі Окінави.

На відміну від багатьох попередніх десантних операцій, американські війська майже не зустріли опору на пляжах. Японський командувач Ушідзіма свідомо відмовився від оборони берегової лінії. Замість цього він наказав своїм військам зайняти укріплені позиції в гірських районах півдня острова. Ця стратегія дозволяла уникнути нищівного вогню американських кораблів і змушувала противника вести важкі наземні бої. Після висадки американці швидко захопили два важливі аеродроми та розділили острів на частини, просуваючись углиб території.

Камікадзе та останній похід лінкора «Ямато»

6 квітня японське командування розпочало масштабну контратаку. Головною зброєю стали масовані удари камікадзе.

Протягом першої хвилі атак було здійснено понад 350 самогубних вильотів. Японські льотчики навмисно спрямовували свої літаки на кораблі союзників, завдаючи значних втрат флоту.

Того ж дня в море вийшов легендарний японський лінкор Ямато — найбільший бойовий корабель свого часу. Його водотоннажність перевищувала 72 тисячі тонн, а головний калібр складався з дев’яти 460-міліметрових гармат.

Місія «Ямато» фактично була самогубною. Корабель отримав пального лише для рейсу в один бік. План передбачав прорив до району висадки союзників і завдання максимальної шкоди американському флоту.

Проте вже 7 квітня американська палубна авіація атакувала корабель. Після численних влучань бомб і торпед «Ямато» затонув разом із більшістю екіпажу. Загибель цього гіганта стала символом занепаду японської морської могутності.

Зброя відчаю: ракета-пілот «Бака»

У боротьбі за Окінаву японці використовували й новітні засоби ведення війни. Одним із них стала керована людиною ракета-планер «Бака» («дурень» — так її називали американці).

Цей апарат перевозився бомбардувальником поблизу цілі, після чого від’єднувався. Пілот мав лише одне завдання — спрямувати ракету в корабель противника.

12 квітня 1945 року така зброя потопила американський есмінець Abele. Проте загалом її бойова ефективність виявилася обмеженою.

Запеклі бої на півдні острова

Найважчі бої розгорнулися в південній частині Окінави. Тут японці створили складну систему оборонних позицій, тунелів, печер і укріплень.

Американським військам доводилося буквально метр за метром проривати оборону противника. Кожен пагорб, кожна висота та кожна печера перетворювалися на окремий вузол опору.

Особливо жорстокими стали бої за лінію Сюрі — головний оборонний рубіж японців. Тут обидві сторони зазнавали величезних втрат.

На відміну від попередніх кампаній, японські війська майже не здавалися в полон. Більшість гарнізонів воювала до останнього.

Загибель Ушідзіми та завершення битви

До червня 1945 року організований японський опір почав руйнуватися. 21 червня американські війська остаточно придушили основні осередки оборони.

22 червня генерал Ушідзіма Міцуру та начальник його штабу здійснили ритуальне самогубство, дотримуючись традицій самурайської честі.

Офіційно кампанія завершилася 2 липня 1945 року.

Ціна перемоги

Битва за Окінаву стала найдовшою та найкривавішою кампанією США на Тихому океані після боїв за Гуадалканал у 1942 році.

Американські втрати склали приблизно:

• понад 12 000 загиблих;
• близько 36 000 поранених;
• 34 потоплені кораблі;
• 368 пошкоджених кораблів.

Втрати Японії були ще страшнішими. Загинуло понад 100 000 військовослужбовців. Десятки тисяч мирних жителів також стали жертвами бойових дій.

Масштаби втрат справили величезне враження на американське керівництво. Саме досвід Окінави переконав багатьох політичних і військових лідерів США, що вторгнення на головні Японські острови може коштувати сотень тисяч життів.

Окінава стала останньою великою сухопутною битвою Тихоокеанської війни. Вона продемонструвала готовність Японії чинити опір до кінця та показала, якою кривавою могла б стати операція із захоплення власне японської території.

Захоплення острова забезпечило союзникам стратегічну базу для подальших повітряних ударів по Японії та підготовки до можливого вторгнення. Однак уже через кілька тижнів світ вступив у нову епоху: атомні бомбардування Хіросіми та Нагасакі, а також вступ СРСР у війну проти Японії змусили Токіо капітулювати.

Данило Ігнатенко  

The post Окінава 1945: найкривавіша битва Тихоокеанської війни та останній крок до Японії first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

В основному шаманами були жінки цього острова, дуже рідко ними виступали чоловіки. Це скоріше за своєю суттю були «чоловіки-жінки», але зовсім не через свою сексуальну орієнтацію.

Чоловіки шамани були, як правило з фізичними вадами, наприклад важка хвороба, втрата якихось кінцівок, могли бути сліпі. Через цей  фізичних недуг справлятися з суто чоловічими справами їм було не під силу, а виконували роботу, яка асоціюється з жінками, тому їх називали «чоловіки-жінки» .

Для шаманів Окінави можна застосувати назву «юта», воно швидше походить від слова «ююнг », яке означає трястися або тремтіти. Оскільки шамани при виконанні танців саме трясуться і тремтять. Ті, хто робить це недостатньо добре просто вважаються слабкими. Шамани Окінави більш схильні до терміну «камінтю» – це означає «людина божество». Шаманки мають різні, як вони вважають, здібності, такі як вміння спілкуватися з мертвими протягом поминального періоду після смерті, деякі є медіумами та інші. Але все-таки, найголовнішим терміном позначення шаманок, є «юта».

Вважається що майбутні шаманки вже народжуються з «саадака Умарі» – поява на світ людини з високою духовною силою. Їх наділяють нею боги японців – ками. В основному розуміння свого божественного народження приходить на пізніх стадіях юнацтва, воно асоціюється з втратою апетиту у шаманки, появою галюциногенних снів. Після цих симптомів молоді дівчата звертаються до дорослого шаманки, яка повинна визначити чи є у неї «саадака Умарі». У більшості випадків ці здібності намагаються приховати або відтягнути посвята в шаманки якомога довше.

Уміння шаманок різноманітні, від тлумачення снів і допомоги в правильній орієнтації свого будинку на місцевості, до спілкування з душами померлих на прохання залишилися родичів і лікування хвороб. Шаманок в свої будинки запрошують в наступив новий рік, для того що б сім’ю чекала удача в наступному році.

DODIK

The post Острови Окінави і традиції, що породили шаманів. first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.