Графство Едесса — найуразливіша держава хрестоносців

Після Першого хрестового походу на Близькому Сході виникло кілька держав хрестоносців, серед яких найпівнічнішою було графство Едесса. Воно розташовувалося на прикордонній території між Сирією та Месопотамією, поблизу сучасної південно-східної Туреччини. Через своє географічне положення графство постійно перебувало під загрозою нападів мусульманських правителів і було менш захищеним, ніж Єрусалимське королівство чи князівство Антіохія.

Особливістю Едесси було також її населення. Більшість мешканців становили вірмени та халдеї — східні християни, які займалися ремеслами й торгівлею. Латинських лицарів і професійних воїнів у місті було небагато. Як зазначав середньовічний хроніст Вільгельм Тирський, населення Едесси було мало знайоме з військовою справою, а латиняни становили лише незначну частину жителів. Це робило місто особливо вразливим у разі великої облоги.

Зангі та об’єднання мусульманських сил

Після перемоги мусульман у битві при Харрані серед мусульманських володарів Сирії та Месопотамії тривалий час існували внутрішні суперечності. Однак у першій половині XII століття ситуація почала змінюватися. Одним із найвидатніших мусульманських правителів цього періоду став атабек Мосула Імад ад-Дін Зангі.

У 1128 році Зангі захопив Алеппо, значно посиливши свій вплив у Сирії. Згодом він змусив сусідніх мусульманських правителів визнати його зверхність і поступово став найавторитетнішим військовим лідером регіону. На відміну від своїх попередників, які часто воювали між собою, Зангі прагнув об’єднати мусульманські сили для боротьби з державами хрестоносців.

У 1144 році він отримав надзвичайно сприятливу нагоду для нападу. Граф Жоселін II Едеський вступив у конфлікт із князем Раймундом Антіохійським і разом із більшою частиною свого війська залишив місто, вирушивши до Діярбакира. Зангі чудово розумів, що Едесса залишилася майже беззахисною, і вирішив негайно скористатися цією можливістю.

Початок облоги Едесси

28 листопада 1144 року величезна армія Зангі підійшла до міських мурів і розпочала облогу. Мусульманські війська застосували найсучаснішу на той час облогову техніку. Потужні требушети безперервно обстрілювали міські укріплення величезними кам’яними ядрами, тоді як сапери прокладали підземні ходи під фундаментами стін, намагаючись спричинити їхній обвал.

Попри значну перевагу нападників, оборонці Едесси не збиралися капітулювати. Гарнізон, основу якого становили найманці, чинив запеклий опір і відбивав численні атаки. Масивні стіни міста виявилися значно міцнішими, ніж очікував Зангі, тому облога тривала майже місяць.

Безуспішні спроби врятувати місто

Новина про облогу швидко досягла Єрусалимського королівства. Королева Мелісенда організувала військо для допомоги Едессі, однак ситуація серед самих хрестоносців була далекою від єдності. Князь Раймунд Антіохійський, який незадовго до цього конфліктував із Жоселіном, відмовився надавати військову підтримку.

Сам Жоселін II також поспішав повернутися до свого графства, однак часу вже майже не залишалося. Відсутність координації між державами хрестоносців і взаємні політичні суперечки стали одним із головних чинників майбутньої катастрофи.

Штурм і падіння Едесси

24 грудня 1144 року мусульманським саперам вдалося досягти вирішального успіху. Після підкопу одна з ділянок міського муру обвалилася, відкривши шлях до міста. Воїни Зангі негайно кинулися в пролом і після запеклих вуличних боїв захопили майже всю Едессу. Лише міська цитадель ще два дні залишалася в руках захисників.

Після захоплення міста Зангі наказав відокремити місцевих східних християн від латинян, які прибули до Святої Землі із Західної Європи. За повідомленнями середньовічних хроністів, усі іноземні християни були страчені. Гарнізон цитаделі капітулював 26 грудня після того, як оборонцям пообіцяли зберегти життя.

Жоселін II та війська, які вислала королева Мелісенда, прибули лише через кілька днів після падіння міста. Вони вже не могли повернути Едессу, але зуміли втримати частину володінь графства на захід від річки Євфрат.

Наслідки падіння Едесси

Захоплення Едесси стало першою великою втратою держав хрестоносців після їхнього утворення наприкінці XI століття. Перемога різко піднесла авторитет Зангі серед мусульманського світу. Його почали сприймати як головного захисника ісламу в боротьбі проти хрестоносців.

Після смерті Зангі його політику продовжив син Нур ад-Дін, який ще більше зміцнив мусульманські володіння в Сирії. Саме Нур ад-Дін створив політичні та військові передумови для піднесення свого найвидатнішого наступника — Саладіна. Таким чином, падіння Едесси стало початком процесу об’єднання мусульманських держав, який у майбутньому призвів до повернення Єрусалима під мусульманський контроль.

Для хрестоносців ця поразка мала не лише військове, а й психологічне значення. Вперше стало очевидно, що держави, створені після Першого хрестового походу, не є непереможними й можуть втрачати свої території.

Другий хрестовий похід

Звістка про падіння Едесси швидко досягла Західної Європи. Подія викликала величезний резонанс серед духовенства та світських правителів. Папа Римський Євгеній III закликав європейських монархів організувати новий хрестовий похід для захисту Святої Землі.

Так розпочалася підготовка до Другого хрестового походу, у якому взяли участь французький король Людовік VII та німецький король Конрад III. Основною метою кампанії було зміцнення держав хрестоносців і повернення втрачених територій. Проте, незважаючи на масштабну підтримку з боку європейських держав, похід завершився невдачею. Едессу так і не вдалося відвоювати, а військовий баланс сил на Близькому Сході остаточно почав схилятися на користь мусульманських правителів.

Іван Гудзенко

The post Падіння Едесси (1144) first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Саладін, або Салах ад-Дін Юсуф ібн Айюб (1137/1138–1193), належить до числа найвидатніших державних діячів і полководців середньовічного світу. Його ім’я нерозривно пов’язане з боротьбою проти хрестоносців, об’єднанням мусульманських земель Близького Сходу та поверненням Єрусалима під владу ісламу після майже дев’яти десятиліть перебування міста під контролем християнських держав.

На Заході Саладіна пам’ятають як гідного суперника Річарда Левового Серця, а в мусульманському світі він став символом справедливого правителя, захисника віри та одного з найвидатніших героїв ісламської історії.

Походження та дитинство

Саладін народився приблизно у 1137 або 1138 році в місті Тікріт у Месопотамії (сучасний Ірак) в авторитетній курдській родині. Саме в ніч його народження сім’я була змушена залишити місто й переїхати до Алеппо, де його батько Наджм ад-Дін Айюб вступив на службу до впливового правителя Імада ад-Діна Зангі.

Дитинство майбутнього султана минуло в Бальбеку та Дамаску — важливих культурних центрах мусульманського світу. На відміну від багатьох майбутніх полководців, юний Саладін більше цікавився релігійними науками, богослов’ям і вивченням ісламу, ніж військовими вправами.

Саме ця духовна освіта значною мірою сформувала його світогляд і вплинула на майбутній стиль правління.

Початок військової кар’єри

Перший важливий етап його життя розпочався після вступу до війська свого дядька Асад ад-Діна Ширкуха — одного з найталановитіших воєначальників еміра Нур ад-Діна.

У середині XII століття Єгипет переживав гостру політичну кризу. За контроль над країною одночасно боролися:

Фатімідський халіфат;

Єрусалимське королівство хрестоносців;

Сирійські війська Нур ад-Діна.

Під час трьох військових походів до Єгипту молодий Саладін здобув перший бойовий досвід і поступово проявив себе як здібний організатор та дипломат.

Призначення візиром Єгипту

Після смерті Ширкуха у 1169 році тридцятиоднорічний Саладін несподівано отримав одразу дві надзвичайно важливі посади спочатку головнокомандувача сирійських військ у Єгипті, пізніше великого візира Фатімідського халіфа.

Багато сучасників були здивовані таким стрімким кар’єрним зростанням. Проте його пояснювали не лише підтримкою впливової родини, а й особистими здібностями Саладіна — розсудливістю, дисциплінованістю, політичним талантом та вмінням швидко приймати рішення.

Саме в цей період він отримав титул «аль-Малік» («цар»), хоча в історії залишився насамперед як султан.

Ліквідація Фатімідського халіфату

У 1171 році Саладін здійснив одну з найважливіших політичних реформ своєї епохи.

Він ліквідував шиїтський Фатімідський халіфат, який дедалі більше втрачав авторитет і політичний вплив, та відновив у Єгипті сунітський іслам.

Це рішення мало величезні наслідки:

Єгипет повернувся до сунітської традиції;

країна стала основною військовою та фінансовою опорою майбутньої держави Айюбідів;

мусульманський світ отримав нового потужного лідера.

Об’єднання мусульманського світу

Після смерті Нур ад-Діна у 1174 році Саладін фактично став незалежним правителем.

Протягом наступних дванадцяти років він методично об’єднував під своєю владою мусульманські території: Єгипет, Сирію, Палестину, Північну Месопотамію, Ємен.

Для цього він використовував поєднання дипломатії, політичних союзів і військової сили.

На відміну від багатьох своїх сучасників, Саладін намагався уникати зайвого кровопролиття. Якщо проблему можна було вирішити переговорами — він обирав саме цей шлях.

Саме завдяки цьому йому вдалося подолати численні міжусобні конфлікти, які десятиліттями послаблювали мусульманський світ.

Джихад як державна політика

Основою світогляду Саладіна була ідея джихаду — боротьби за захист ісламу.

Однак для нього джихад означав не лише військові кампанії.

Він активно підтримував будівництво мечетей, заснування медресе, розвиток мусульманської освіти, діяльність богословів, написання релігійних праць.

Султан був переконаний, що перемогти хрестоносців можна лише після морального відродження мусульманського суспільства.

Саме тому він приділяв величезну увагу розвитку науки, освіти та релігійного життя.

Битва при Хаттіні — перелом у Хрестових походах

Найвидатнішою військовою його перемогою стала битва при Хаттіні, яка відбулася 4 липня 1187 року.

Армія хрестоносців опинилася у надзвичайно невигідному становищі: нестача води, виснаження, помилки командування, відсутність можливості відступити.

Саладін майстерно використав усі ці фактори.

У результаті майже вся армія Єрусалимського королівства була знищена або потрапила в полон.

Ця перемога повністю змінила співвідношення сил на Близькому Сході.

Завоювання Єрусалима

Після перемоги при Хаттіні війська Саладіна швидко захопили більшість міст хрестоносців: Акру, Бейрут, Сидон, Назарет, Кесарію, Наблус, Яффу, Аскалон.

Кульмінацією кампанії стало повернення Єрусалима.

2 жовтня 1187 року місто капітулювало після 88 років перебування під владою хрестоносців.

Ця подія стала однією з найважливіших в історії Середньовіччя.

Попри те, що багато мусульман очікували жорстокої помсти за різанину 1099 року, Саладін відмовився від масового винищення населення.

Християнам дозволили викупити свою свободу та залишити місто, тоді як більшість мирних мешканців уникла насильства.

Саме цей вчинок значною мірою сформував його репутацію благородного правителя навіть серед ворогів.

Початок Третього хрестового походу

Падіння Єрусалима викликало величезний резонанс у Європі.

Папство закликало до нового Хрестового походу.

У ньому взяли участь три наймогутніші монархи того часу:

Річард I Левове Серце (Англія);

Філіп II Август (Франція);

Фрідріх I Барбаросса (Священна Римська імперія).

Саме в цей період постать Саладіна стала широко відомою всій Європі.

Протистояння з Річардом Левовим Серцем

Найвідомішою сторінкою Третього хрестового походу стало протистояння між Саладіном і англійським королем Річардом Левовим Серцем.

Попри численні битви, жодна зі сторін не змогла здобути вирішальної перемоги.

Річард продемонстрував визначний військовий талант, однак Саладін виявив не меншу наполегливість.

Попри втому власної армії та складне становище держави, він не дозволив хрестоносцям повернути Єрусалим.

У 1192 році було укладено мир, згідно з яким:

• Єрусалим залишався під владою мусульман;
• християнські паломники отримували право відвідувати святі місця;
• хрестоносці зберігали лише вузьку прибережну смугу.

Останні роки життя

Після завершення війни Саладін повернувся до Дамаска.

Багаторічні військові кампанії, постійні походи та виснаження серйозно підірвали його здоров’я.

4 березня 1193 року султан помер у Дамаску.

Існує відомий переказ, що після його смерті виявилося: один із наймогутніших правителів свого часу не залишив особистих багатств навіть для оплати власного поховання. Значну частину своїх доходів він роздав на благодійність, допомогу бідним і утримання держави.

Династія Айюбідів

Після смерті Саладіна його володіння успадкували численні родичі.

Хоча єдина держава поступово розпалася на окремі володіння, династія Айюбідів ще кілька десятиліть залишалася однією з провідних сил Близького Сходу.

Лише у 1250 році владу в Єгипті перебрали мамлюки, завершивши епоху Айюбідів.

Данило Ігнатенко 

The post Саладін: біографія великого султана, завоювання Єрусалима та роль у Хрестових походах first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.