Сміт походив із малозаможної родини Нової Англії. Через економічні труднощі та неврожаї сім’я часто змінювала місце проживання, остаточно оселившись у Пальмірі, штат Нью-Йорк. Його мати Люсі Мак Сміт належала до релігійного середовища, відкритого до ідей особистого одкровення, тоді як батько дистанціювався від організованих церков. Родинне життя поєднувало побутову побожність, інтерес до біблійних текстів і поширені в тогочасній Америці практики пошуку скарбів та народної містики.

Перше видіння та постать Моронія

На тлі релігійних відроджень у регіоні Сміт у 14-річному віці, за власними свідченнями, пережив видіння Бога і Ісуса Христа, які повідомили йому, що жодна з наявних церков не володіє повнотою істини. У 1823 році він заявив про нове одкровення — появу ангела Моронія, який розповів про золоті пластини з літописом давніх мешканців Америки.

Переклад і публікація Книги Мормона

За твердженням Сміта, у 1827 році йому було дозволено отримати пластини та перекласти їх за допомогою спеціальних «тлумачів». Переклад, здійснений менш ніж за три місяці, було опубліковано у 1830 році під назвою Книга Мормона. Текст подає сакральну історію ізраїльських народів у Західній півкулі, їхніх пророків, воєн і явлення воскреслого Христа. Книга стала основою нового релігійного канону та ідентичності руху.

Данило Ігнатенко

The post Джозеф Сміт: пророк і засновник Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Історичні витоки

Ідеологія ордену починається від відродження Ордену тамплієрів — військово-релігійного ордену XII століття, який був розпущений папським указом у 1312 році. У XIX столітті Бернар-Раймон Фабре-Палапра спробував відновити Тамплієрів, створивши групу, що пізніше розкололася на численні фракції, частина з яких сповідувала віру у невідворотний кінець світу. Люк Журе перед заснуванням Сонячного Храму належав до однієї з цих фракцій.

Доктрина та апокаліптичні вірування

Сонячний Храм відзначався яскраво вираженим апокаліптичним світоглядом. Центральним елементом його вчення було переконання, що середина 1990-х років ознаменується глобальною катастрофою. У підготовці до цього «кінця світу» члени руху вірили, що шлях до порятунку можливий лише через самогубство.

Ця віра мала жахливі наслідки. 4–5 жовтня 1994 року у Канаді та Швейцарії 53 члени Ордену вчинили масове самогубства, а приміщення, в яких вони перебували, були підпалені. У наступні роки відбулися ще дві не менш трагічні події: у 1995 році 16 людей покінчили життя самогубством, а у березні 1997 року загинуло ще п’ять.

Орден Сонячного Храму став одним із багатьох рухів, кінець яких обернувся самогубством 77 людей. Незважаючи на трагедії 1990-х, група продовжувала існувати на початку XXI століття, нараховуючи, за оцінками, від 140 до 500 членів. Орден Сонячного Храму наразі вивчають багато соціологів, релігієзнавців та психологів, що досліджують динаміку нових релігійних рухів та механізми радикалізації релігійних спільнот.

Данило Ігнатенко

The post Орден Сонячного Храму: апокаліптична містика та трагедія first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.