Оригінальні тексти Гіпатії не збереглися, однак збережені свідчення засвідчують її високий рівень знань і вплив на пізнішу науку.
Окрім наукових праць, Гіпатія викладала філософію та спеціалізовану математику. Вона була послідовницею неоплатонізму — філософського напряму, який трактував реальність як ієрархію, що сходить від Єдиного (вищої реальності) через абстрактні форми до матеріального світу. Її заняття філософією приваблювали широку аудиторію, зокрема таких учнів, як Сінесій із Кірени, пізніше — єпископ.
На початку V століття н. е. в Александрії відбувся релігійний розкол, проявом якого стало руйнування храму бога Серапіса єпископом Феофілом у 412 році. Ця подія, ймовірно, спричинила остаточний занепад Александрійської бібліотеки, адже в Серапеумі могли зберігатися її книги. Хоча Феофіл був знайомий із Сінесієм, учнем і шанувальником Гіпатії, сама Гіпатія не постраждала і могла продовжувати наукову діяльність.
Однак після смерті Феофіла і Сінесія, із приходом до влади єпископа Кирила, толерантність зникла. Гіпатія стала жертвою жорстокого вбивства, здійсненого християнськими фанатиками. Роль Кирила в цьому злочині залишається дискусійною, але сама трагедія зробила Гіпатію символом боротьби за інтелект і права жінок перед лицем забобонів і нетерпимості.

Данило Ігнатенко

The post Коротка біографія Гіпатії Александрійської first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Походження терміну та історичний контекст

Термін «агностицизм» уперше був публічно використаний британським біологом Томасом Генрі Хакслі в 1869 році на зустрічі Метафізичного товариства в Лондоні. Хакслі, відомий своєю підтримкою дарвінівської теорії еволюції, створив цей термін як протиставлення «гностикам» церковної історії, які стверджували, що знають істини про Бога та Всесвіт.

Сам Хакслі пояснював свою позицію так: «Це прийшло мені в голову як суперечливе «гностику», який стверджував, що знає так багато про те, про що я не знав». Його твердження відображає головний принцип агностицизму — визнання меж людського знання, особливо у питаннях, що стосуються метафізичних та релігійних тем.

Сутність агностицизму

Доктрина наголошує на невизначеності та непізнаваності певних аспектів реальності. Згідно з цим, людина не має достатньо об’єктивної інформації, щоб зробити остаточні висновки про існування Бога, душі чи інших метафізичних сутностей.

Варто зазначити, що агностицизм не є тотожним атеїзму. Якщо атеїсти заперечують існування Бога, агностики лише стверджують, що це питання залишається поза межами пізнання. Водночас його можна застосовувати не лише до релігійних, але й до наукових та філософських питань.

Види агностицизму

Агностицизм має декілька форм, залежно від акценту на різних аспектах пізнання:

Релігійний: визнання того, що питання існування Бога є принципово непізнаваним.

Філософський: зосереджується на обмеженості людського розуму щодо пізнання об’єктивної реальності.

Науковий: відмова робити висновки про явища чи концепти, які не можуть бути підтверджені науковими методами.

Видатні представники

Джордж Берклі, видатний ідеаліст XVIII століття, також зробив значний внесок у філософію, хоча його погляди були радше протилежними агностицизму. Він стверджував, що існування речей залежить від їхнього сприйняття.

Шотландський філософ Девід Юм був одним із ранніх мислителів, які висловлювали скептицизм щодо можливості пізнання об’єктивної реальності. Його роботи підкреслювали невизначеність людського знання та обмеженість емпіричного пізнання.

Кант розвивав ідею про непізнаваність «речей у собі» — реальності, яка залишається прихованою від нашого досвіду. Це положення стало ключовим у філософії агностицизму.

Під впливом сучасної науки агностицизм залишається актуальним. З розвитком квантової фізики, космології та нейронаук багато філософів і вчених визнають межі людського пізнання. Він стає важливим підходом для збереження відкритості до нових знань і відмови від догматизму.

Данило Ігнатенко

The post Агностицизм: суть, історія та видатні представники first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Агностицизм Хакслі та його релігійний потенціал

Томас Генрі Хакслі, британський науковець і філософ, який ввів термін «агностицизм», розглядав його як підхід, що базується на науковому методі. Він вважав, що людина повинна уникати тверджень, які не можуть бути підтверджені емпірично. Однак сам він допускав, що агностицизм може бути релігійним, навіть християнським. У своєму есе «Агностицизм і християнство» (1889) Хакслі розрізняв «наукову теологію», яку він вважав сумісною з агностицизмом, і «церковність» або «клерикалізм», який, на його думку, нав’язував догматичні істини без підтвердження. Він критикував не самі релігійні ідеї, а те, як вони часто використовуються для морального тиску на людей.

Релігійний агностицизм, таким чином, можна розглядати як спробу знайти баланс між науковим підходом до пізнання світу і духовними потребами людини. Він не заперечує існування Бога або божественного, але вимагає критичного осмислення релігійних тверджень.

Релігійний агностицизм у буддизмі

Одним із найяскравіших прикладів релігійного агностицизму є буддизм. Будда уникав відповідей на метафізичні питання, такі як існування Бога або природа Всесвіту, вважаючи їх несуттєвими для досягнення просвітлення. Натомість він акцентував увагу на практичних аспектах духовного шляху, таких як етика, медитація і усвідомленість. Такий підхід дозволяє буддизму залишатися релігією, яка не вимагає від своїх послідовників сліпої віри в догматичні істини.

Ця риса буддизму робить його близьким до ідей релігійного агностицизму. На відміну від традиційних християнських доктрин, які часто наполягають на необхідності віри в певні догми для спасіння, буддизм пропонує шлях, що базується на особистому досвіді та практиці, а не на сліпій вірі.

У сучасному світі релігійний агностицизм набуває все більшої популярності, особливо серед людей, які прагнуть поєднати науковий світогляд із духовними пошуками. Багато хто з них відкидають догматичні підходи традиційних релігій, але залишаються відкритими до ідей, які можуть допомогти їм знайти сенс життя та внутрішній спокій.

Данило Ігнатенко

The post Релігійний агностицизм first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Визначення атеїзму

Атеїзм часто визначають як «віру в відсутність Бога», але таке формулювання може бути оманливим. Насправді це не просто віра, а скоріше відсутність віри в божественне. Він може бути як активним (свідоме заперечення існування Бога), так і пасивним (відсутність віри через недостатність доказів). Активний атеїзм часто ґрунтується на критичному аналізі релігійних доктрин, тоді як пасивний атеїзм ближчий до агностицизму, але все ж відрізняється від нього своєю чіткістю.

Аргументи

Атеїзм спирається на низку аргументів, які підкріплюють його позицію. Один із найпоширеніших — це «науковий аргумент». Наука пояснює природні явища без необхідності звертатися до божественного втручання. Еволюційна теорія, наприклад, дає відповіді на питання про походження життя, які раніше вважалися виключно релігійними.

Інший важливий аргумент — «проблема зла». Якщо Бог всемогутній і добрий, чому в світі існує страждання? Атеїсти вважають, що наявність зла суперечить ідеї всемогутнього та люблячого Бога, що робить його існування малоймовірним.

Також атеїсти часто звертаються до історичного та культурного аналізу релігій. Вони вказують на те, що релігії виникли як спроба пояснити незрозумілі явища природи, а їхні доктрини формувалися під впливом конкретних історичних умов. Це підкріплює думку про те, що релігія є продуктом людської психології та соціальних потреб, а не відкриттям абсолютної істини.

Критика атеїзму

Атеїзм також стикається з критикою. Одним із головних аргументів проти нього є «моральний аргумент». Деякі вважають, що без віри в Бога неможливо обґрунтувати моральні цінності. Однак атеїсти заперечують це, вказуючи на те, що мораль може бути продуктом соціальної еволюції та людського розуму, а не релігійних доктрин.

Інший аргумент проти атеїзму — це «досвід трансцендентного. Багато людей стверджують, що переживали духовні стани або відчуття присутності божественного. Атеїсти ж вважають, що такі досвіди можна пояснити психологічними або нейробіологічними процесами.

У сучасному світі атеїзм набуває все більшої популярності, особливо в країнах із високим рівнем освіти та наукового прогресу. Він стає частиною світогляду людей, які прагнуть жити, керуючись розумом і логікою, а не релігійними догмами.

Данило Ігнатенко

The post Атеїзм: світогляд без божественного first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Релігієзнавці, філософи, політичні та громадські діячі, усі, хто знав мислителя особисто і кому по-особливому імпонували його наукові напрацювання, могли попрощатись і провести в останню путь. Церемонія прощання відбулась у 13 лютого 2018 року. Прибули на прощальну зустріч і Президент України Петро Порошенко, прем’єр-міністр України Володимир Гройсман.

«Світогляд давніх слов’ян», наукова монографія, яку можна вважати справжнім бестселером, привернула увагу численну кількість читачів, і не одне покоління студентів виховувалось і навчалось на працях дослідника.

Мирослав Попович був фахівцем в галузі філософії, культурології, логіки та методології наук, починаючи з 2001 року був директором Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України. Саме спадщина Григорія Сковороди стала предметом дослідження вченого виокремлюючи соціокультурні, літературні та філософські концепти.

«Універсальний-словник енциклопедія: УСЕ» редакції 1999 року – інтелектуальний порив Мирослава Поповича; був головним редактором наукового журналу «Філософська думка», член редколегій часописів «Вища школа», «Людина і Політика», «Наукові записки Національного університету «Києво-Могилянська академія. Серія Філософія».

Вчений став один із перших ініціаторів громадської групи «Першого грудня» – об’єднання у 20 річницю проведення референдуму за незалежність України.

В пізній період своєї творчості, праці  «Червоне століття» та «Бути людиною» стали кульмінацією творчості мислителя, в яких проаналізовано питання історичної справедливості та гуманізму.

Поховали вченого у Києві 13 лютого 2018 року на Байковому цвинтарі.

Нагадаємо, що 10 лютого 2018 року перестало битись серце Мирослава Поповича на 87-му році життя. Вчений пережив різні сторінки української історії, її злети, падіння та підйоми.

The post В останню путь провели відомого українського філософа Мирослава Поповича first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.