Австро-Угорщина була складною багатонаціональною державою, у якій жили німці, угорці, чехи, словаки, хорвати, серби, поляки, українці, румуни та інші народи. Формально монархія існувала як подвійна держава — Австрія та Угорщина мали власні парламенти й уряди, але підпорядковувалися одному монархові з династії Габсбургів. Саме ця подвійність і стала однією з причин майбутнього розпаду.

Війна та криза імперії

Після початку Першої світової війни політичне життя в Австрії фактично завмерло. Австрійський парламент — Рейхсрат був закритий ще у 1914 році й не працював протягом тривалого часу. Водночас угорський парламент у Будапешті продовжував діяльність, а угорські політики дедалі частіше демонстрували небажання підкорятися військовому командуванню у Відні.

Попри це, до 1917 року більшість слов’янських народів імперії ще не виступала відкрито проти влади Габсбургів. Ситуація різко змінилася після Лютневої та Жовтневої революцій у Росії. Події у Петрограді стали прикладом для багатьох політичних рухів Європи. Національні еліти Австро-Угорщини дедалі більше почали говорити про право народів на самовизначення.

Особливо сильний вплив мали заяви президента США Вудро Вільсон. Його знамениті «Чотирнадцять пунктів» фактично підтримували ідею створення національних держав у Центральній Європі. Для чехів, хорватів, словаків та інших народів це стало сигналом, що світові держави готові підтримати їхню незалежність.

Національні рухи виходять на перший план

У травні 1917 року австрійський Рейхсрат був знову скликаний. Саме тоді чеські інтелектуали звернулися до депутатів із маніфестом, у якому закликали створити «демократичну Європу автономних держав». Ці слова стали символом нової епохи.

На тлі економічного виснаження, голоду та військових поразок у суспільстві стрімко зростали радикальні настрої. Соціалістичні ідеї перепліталися з націоналізмом. Кожен народ імперії дедалі більше прагнув власної державності.

У вересні 1918 року австро-угорський уряд спробував урятувати ситуацію, запропонувавши міжнародну мирну конференцію. Але держави Антанти відмовилися від переговорів. Сполучені Штати заявили, що вже виклали свою позицію у принципах Вільсона.

Після капітуляції Болгарії становище Австро-Угорщини стало катастрофічним. 4 жовтня 1918 року Відень звернувся з проханням про перемир’я. Однак відповідь США виявилася нищівною: американський уряд заявив, що тепер підтримує прагнення чехословаків та південних слов’ян до повної незалежності, а не лише автономії.

Імператор Карл і запізнілі реформи

Останній імператор Австро-Угорщини Карл І Австрійский намагався врятувати державу реформами. 16 жовтня 1918 року він проголосив автономію народів Австрійської імперії. Проте цей крок уже не міг змінити ситуацію. Національні рухи зайшли надто далеко.

У Празі чехословацькі політики вже створили власні органи влади. У Загребі аналогічні структури формували південні слов’яни. Монархія почала розвалюватися буквально на очах.

24 жовтня, коли італійська армія розпочала наступ на фронті, у Будапешті виникла Угорська національна рада. Вона вимагала миру та відокремлення Угорщини від Австрії.

28 жовтня у Празі було проголошено незалежність Чехословаччини. У Кракові польські політики заявили про включення Галичини до майбутньої польської держави. Уже наступного дня хорвати проголосили незалежність Хорватії, Славонії та Далмації.

30 жовтня німецькі депутати у Відні оголосили про створення держави Німецька Австрія. Таким чином єдина імперія фактично перестала існувати.

Перемир’я та остаточний крах

3 листопада 1918 року між Антантою та Австро-Угорщиною було підписано перемир’я на віллі Джусті поблизу Падуї. Його умови були надзвичайно важкими. Австро-Угорські війська повинні були залишити не лише окуповані території, а й значну частину власних земель.

Імперія втрачала Південний Тіроль, Істрію, Трієст, Далмацію та інші регіони. Союзники отримували контроль над транспортом і флотом держави. Німецькі війська мали бути вигнані з території колишньої монархії.

Тим часом в Угорщині до влади прийшов Mihály Károlyi. Він намагався відокремити країну від Австрії та домогтися окремого миру для Угорщини.

Останні дні імперії настали у листопаді 1918 року. 11 листопада імператор Карл відмовився від участі в управлінні Австрією, а 13 листопада — Угорщиною. Хоча формально він не зрікся престолу, влада Габсбургів фактично припинилася.

Історичне значення розпаду Австро-Угорщини

Крах Австро-Угорської імперії повністю змінив карту Європи. На її місці виникли нові держави — Чехословаччина, Австрія, Угорщина, Королівство сербів, хорватів і словенців, а також розширена Польща та Румунія.

Розпад імперії став символом завершення епохи старих європейських монархій. Разом із Російською, Османською та Німецькою імперіями Австро-Угорщина стала жертвою Першої світової війни та національних революцій.

Однак нові кордони не вирішили всіх проблем. Центральна Європа залишилася регіоном із численними етнічними конфліктами та суперечками щодо територій. Багато істориків вважають, що саме наслідки розпаду Австро-Угорщини створили передумови для майбутніх криз ХХ століття, включно з Другою світовою війною.

Данило Ігнатенко

The post Розпад Австро-Угорщини: як загинула імперія Габсбургів у 1918 році first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.