Американо-мексиканська війна та боротьба за столицю

Американо-мексиканська війна розпочалася у 1846 році через територіальні суперечки після приєднання Техасу до Сполучених Штатів. Незабаром конфлікт переріс у масштабне військове протистояння, яке охопило північні райони Мексики, узбережжя Мексиканської затоки та центральну частину країни.

У 1847 році американське командування вирішило завдати вирішального удару, захопивши Мехіко — політичний центр держави. Для виконання цього завдання генерал Вінфілд Скотт висадив війська у Веракрусі, після чого розпочав наступ углиб країни. Його армія поступово просувалася до столиці, здобуваючи перемоги у кількох великих битвах.

Оборона Мехіко

Президент і головнокомандувач мексиканської армії Антоніо Лопес де Санта-Анна добре розумів, що падіння столиці означатиме фактичну поразку у війні. Тому він наказав укріпити всі головні дороги, які вели до Мехіко.

Одним із ключових напрямків була дорога з Акапулько. Саме тут мексиканські війська створили потужну систему оборони, яка мала затримати американський наступ.

Незвичайний план Вінфілда Скотта

Під час розвідки американці з’ясували, що прямий шлях до столиці добре захищений мексиканськими військами. Замість лобового наступу Вінфілд Скотт ухвалив сміливе рішення обійти укріплення.

Для цього він наказав військам пройти через лавові поля Педрегаль, розташовані на південь від озера Чалько. Ця місцевість утворилася внаслідок давнього виверження вулкана й являла собою хаотичне нагромадження застиглої лави, тріщин і кам’яних брил. Мексиканське командування вважало її практично непрохідною для великої армії.

Саме тому маневр Скотта став повною несподіванкою.

Генерал Габріель Валенсія займає позиції

Оборону цього району очолював генерал Габріель Валенсія, який розмістив свої війська на висоті Падьєрна, що панувала над селом Контрерас.

Позиція здавалася дуже вигідною. Валенсія розраховував, що складний рельєф змусить американців наступати вузькими колонами, які можна буде легко зупинити артилерійським вогнем.

Проте американські офіцери змогли знайти маловідомі стежки через лавові поля, що дозволило їхнім підрозділам непомітно наблизитися до мексиканських позицій.

Блискавичний наступ

У ніч із 19 на 20 серпня американські війська завершили обхідний маневр. На світанку вони раптово атакували мексиканські укріплення.

Бій виявився напрочуд коротким. Завдяки ефекту несподіванки та злагодженим діям американська піхота швидко прорвала оборону супротивника.

Менш ніж за двадцять хвилин організований опір військ Габріеля Валенсії було зламано. Багато мексиканських солдатів загинули, були поранені або потрапили в полон, а решта поспішно залишили свої позиції.

Для американської армії це була одна з найшвидших і найуспішніших перемог усієї кампанії.

Контроль над дорогами до столиці

Після перемоги при Контрерасі війська США отримали контроль над кількома стратегічно важливими дорогами, що вели безпосередньо до Мехіко.

Це суттєво погіршило становище мексиканської армії. Її оборонна система почала руйнуватися, а окремі частини втратили можливість швидко підтримувати одна одну.

Перед Скоттом відкривалася можливість негайно рушити до столиці, однак він ухвалив інше рішення.

Битва при Чурубуско

Замість негайного наступу на Мехіко генерал Скотт вирішив остаточно знищити головні сили мексиканської армії.

Вже 20 серпня 1847 року, практично одразу після перемоги при Контрерасі, американські війська повернули на дорогу до Акапулько й атакували основні сили Антоніо Лопеса де Санта-Анни, які оборонялися біля монастиря Чурубуско.

Друга перемога, здобута того ж дня, стала ще одним тяжким ударом для мексиканської армії та практично відкрила американцям шлях до столиці.

Чому битва при Контрерасі була такою важливою?

Хоча сама битва тривала дуже недовго, її стратегічне значення було величезним.

По-перше, американське командування продемонструвало високий рівень військового планування, успішно використавши складну місцевість для обходу добре укріпленої оборони.

По-друге, поразка Габріеля Валенсії серйозно послабила систему захисту Мехіко та позбавила Санта-Анну можливості організувати єдину оборонну лінію.

Нарешті, перемога створила умови для наступної успішної операції біля Чурубуско, що ще більше наблизило завершення війни.

Наслідки битви

Після подвійної поразки при Контрерасі та Чурубуско мексиканська армія вже не могла ефективно стримувати наступ американців. Протягом наступних тижнів війська США продовжили просування до столиці, а у вересні 1847 року після боїв за Чапультепек увійшли до Мехіко.

Захоплення столиці фактично визначило результат війни. Уже наступного року було укладено Гвадалупе-Ідальгський мирний договір, за яким Мексика поступилася Сполученим Штатам величезними територіями, включаючи сучасні Каліфорнію, Неваду, Юту, більшу частину Аризони та Нью-Мексико, а також частини Колорадо і Вайомінгу.

Данило Ігнатенко  

The post Битва при Контрерасі (1847): блискавична перемога США на шляху до Мехіко first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Назва «ацтеки» походить від міфічного місця їхнього походження — Ацтлану, і хоча точне географічне розташування його невідоме, переважає думка, що він розташовувався на північному заході Мексики. Згідно з міфологією, саме звідти розпочалося тривале переселення ацтеків на південь, яке тривало кілька століть.

Міграція та культурна адаптація

Згідно з традицією, ацтеки були частиною ширшого міграційного руху народів, які залишали посушливе Північне Мексиканське плато. Їхнє переселення, імовірно, збіглося в часі з крахом тольтекської цивілізації, яка протягом кількох століть домінувала в Центральній Мексиці. Після руйнування столиці тольтеків (міста Тули) ситуація в регіоні змінилася, що відкрило нові можливості для ацтеків.

Серед племен, що скористалися вакуумом влади, були чічімеки під проводом Шолотля. Вони об’єдналися з невеликою кількістю тольтеків і створили в долині Мехіко умови для відносного миру й культурного розвитку. У цей період ацтеки, які оселилися поблизу руїн Тули, засвоїли тольтекські технології, удосконалили методи землеробства та стали поступово входити в складніші соціальні структури.

Заснування Теночтітлана

Однак перебування ацтеків у районі Тули було недовгим. Згідно з переказом, верховний бог Віцилопочтлі доручив своєму народу шукати нову батьківщину. Ознакою місця, де слід оселитися, мала стати поява орла, що сидить на кактусі нопаль зі змією в дзьобі. Цей образ пізніше став основою для національного герба Мексики та символом божественної легітимації влади ацтеків.

У 1325 році, після тривалого паломництва, ацтеки побачили знамення на маленькому острові в озері Тескоко. Тут вони заснували Теночтітлан, спочатку скромне поселення, яке згодом перетворилося на центр однієї з наймогутніших імперій доколумбової Америки.

Попри зовнішню назву «ацтеки», яку їм дали пізніші хроністи, самі себе вони вважали, акцентуючи на своїй духовній та культурній спорідненості з попередніми великими цивілізаціями. Їхня мова, науатль, стала мовою імперської адміністрації, поезії, релігійних текстів і дипломатії.

Данило Ігнатенко

The post Походження народу ацтеків first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.