Заснування галереї пов’язане з іменем великого герцога Тоскани Козімо I де Медічі, який у 1559 році доручив художнику й архітектору Джорджо Вазарі спроєктувати нову будівлю для адміністративних офісів. Споруджений у 1560–1580 роках палац став одним із головних зразків італійської маньєристської архітектури. Згодом будівля розширювалася, проте всі перебудови здійснювалися в межах первісної концепції Вазарі.

Після смерті Козімо I у 1574 році його наступник, Франц I, доручив архітектору Бернардо Буонталенті облаштувати верхній поверх як сховище художніх колекцій Медічі. Ця галерея, що розпочалася як приватна збірка, у XVII столітті була розширена герцогом Фердинандом II і кардиналом Леопольдом, які започаткували традицію збирання автопортретів митців. Важливою інновацією стало використання знаменитого коридору Вазарі, що з’єднував Уффіці з палацом Пітті, для експонування творів мистецтва.

У XVIII столітті спадок Медічі перейшов до Лотарингів. Важливою умовою спадку було збереження художніх зібрань у Флоренції, що забезпечило неперервність культурної традиції. Великий герцог Леопольд I офіційно перетворив Уффіці на музей, реорганізував колекції та у 1769 році призначив першого директора. Відтоді Уффіці став публічним простором, доступним для широкої аудиторії.

Зібрання музею охоплює період від пізньої готики до Відродження й маньєризму, відзначаючись особливою концентрацією творів флорентійських майстрів. У колекції музею представлені шедеври Сандро Боттічеллі, серед яких «Народження Венери» та «Весна», твори Джотто, П’єро делла Франческа, Леонардо да Вінчі, Рафаеля та Мікеланджело. Окрему цінність становлять колекції автопортретів митців та рідкісні графічні матеріали.

Серед видатних експонатів також зберігається «Мадонна з довгою шиєю» Парміджаніно, яка є одним із ключових прикладів маньєристичної стилістики, а також портрет Галілео Галілея роботи Юстуса Сустерманса (1637).

У 1993 році галерея пережила серйозну трагедію — вибух автомобіля з вибухівкою поблизу забрав життя шести осіб і пошкодив частину колекцій. Проте більшість шедеврів залишилися неушкодженими, і музей був швидко відновлений.

У XXI столітті розпочався масштабний проєкт «Нові Уффіці» (2007), метою якого стало збільшення виставкових площ більш ніж удвічі. У 2011 році було відкрито нові зали з творами голландських, фламандських, французьких та іспанських митців, а у 2012 — експозиції тосканських художників XVI століття.

Данило Ігнатенко

The post Галерея Уффіці: історія та архітектура first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Свою мистецьку освіту Белліні здобув у майстерні видатного умбрійського художника Джентіле да Фабріано. У 1423 році він супроводжував свого вчителя до Флоренції, де познайомився з творчістю Донателло, Лоренцо Гіберті, Мазаччо та Паоло Учелло. Саме там він перейняв ключові новаторські принципи — увагу до природності, реалістичне моделювання простору та класичну гармонію форм.

Повернувшись до Венеції близько 1429 року, Белліні швидко став провідним художником міста. Його ранні роботи, як-от «Мадонна» (бл. 1438, Галерея Академії, Венеція), ще зберігали елементи візантійської традиції та міжнародної готики — золоте тло, вишукані орнаменти, розкішні шати. Водночас у його композиціях чітко відчутні здобутки флорентійського мистецтва: вірність перспективі, переконлива пластика фігур і нова серйозність образів. Яскравим прикладом цього є монументальне «Розп’яття», яке демонструє вплив Мазаччо та відхід від декоративності готики.

Найбільшу історичну цінність мають не лише його картини, а й дві книги малюнків (бл. 1450), що зберігаються нині у Луврі та Британському музеї. Вони стали унікальним джерелом для наступних поколінь художників. У малюнках Белліні експериментував з лінійною перспективою, уперше застосовуючи її до зображення людських фігур. У композиціях «Різдво», «Бичування» чи «Проповідь Івана Хрестителя» відчувається прагнення до реалістичного простору. Особливе місце займає його «Розп’яття» (Британський музей), де хрести подані під кутом, а солдати повернуті спинами до глядача — новаторське рішення для італійського мистецтва XV століття.

Данило Ігнатенко

The post Коротка біографія Якопо Белліні first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.