Попри те, що договір приніс мир після майже трирічної війни, він одразу викликав гострі суперечки серед самих ірландських республіканців. Одні вважали його історичною перемогою та першим кроком до повної незалежності, інші — болісним компромісом, який зраджував ідеали республіки, проголошеної у 1919 році. Саме ці розбіжності незабаром призвели до Громадянської війни в Ірландії.

Передумови укладення договору

До середини 1921 року Ірландська війна за незалежність зайшла у глухий кут. Ірландська республіканська армія (ІРА), використовуючи партизанську тактику, завдала британській адміністрації значних втрат і суттєво послабила її контроль над багатьма районами країни. Водночас британська армія, попри чисельну й технічну перевагу, не могла остаточно придушити республіканський рух.

Боротьба ставала дедалі виснажливішою для обох сторін. Постійні засідки, диверсії, каральні операції та репресії створювали атмосферу безперервного насильства. Події на кшталт Кривавої неділі 1920 року привертали увагу міжнародної громадськості й завдавали серйозної шкоди репутації британського уряду. Водночас ірландське керівництво усвідомлювало, що тривала війна потребує значних ресурсів, яких республіканці не мали.

У липні 1921 року було укладено перемир’я, що стало першим кроком до політичного врегулювання конфлікту. Обидві сторони погодилися розпочати офіційні переговори про майбутній статус Ірландії.

Делегація на переговорах

Президент проголошеної Ірландської Республіки Еймон де Валера вирішив особисто не брати участі в переговорах із британським урядом. Натомість у жовтні 1921 року він направив до Лондона офіційну делегацію, яку очолили Майкл Коллінз і Артур Гріффіт — дві найавторитетніші постаті ірландського визвольного руху.

Артур Гріффіт був засновником партії Шинн Фейн і одним із головних політичних теоретиків ірландського націоналізму. Майкл Коллінз, своєю чергою, здобув світову популярність як організатор Ірландської республіканської армії та архітектор її партизанської стратегії під час війни за незалежність.

Переговори проходили в складній атмосфері. Британський уряд наполягав на збереженні зв’язків Ірландії з імперією та відмовлявся визнавати повністю незалежну республіку. Ірландська делегація прагнула отримати максимально можливий рівень самостійності, водночас усвідомлюючи, що продовження війни може мати непередбачувані наслідки.

Підписання Англо-ірландського договору

Після кількох тижнів напружених переговорів 6 грудня 1921 року Майкл Коллінз та Артур Гріффіт від імені ірландської сторони підписали Англо-ірландський договір. Коллінз розумів, що документ не відповідає всім вимогам республіканського руху, однак вважав його найкращим компромісом, якого можна було досягти за тодішніх політичних обставин.

Пізніше він визнав, що підписує не остаточну свободу, а «свободу для досягнення свободи», маючи на увазі, що нова держава зможе поступово здобути повний суверенітет. Це висловлювання стало одним із найвідоміших в історії Ірландії та відображало складність вибору, перед яким опинилися керівники визвольного руху.

Основні положення договору

Найважливішим результатом угоди стало створення Ірландської Вільної Держави, до складу якої увійшли 26 графств південної та центральної частини острова. Нова держава отримувала статус домініону в складі Британської імперії. Це означало, що вона мала широкі повноваження у внутрішньому управлінні, власний парламент, уряд і судову систему, однак формально визнавала британського монарха главою держави.

Однією з найбільш суперечливих умов договору стала вимога, щоб депутати парламенту та державні посадовці складали присягу на вірність британській короні. Саме цей пункт викликав найбільше заперечень серед прихильників повної незалежності. Майкл Коллінз добре розумів, що така умова буде неприйнятною для Еймона де Валери та багатьох інших республіканських лідерів.

Документ також визначав порядок передачі влади від британської адміністрації до нового уряду Ірландської Вільної Держави та регулював питання оборони, фінансів і взаємовідносин між Лондоном і Дубліном.

Поділ острова

Ще одним визначальним положенням договору стало остаточне закріплення поділу Ірландії. Шість графств на північному сході острова, де переважало протестантське населення, отримали право залишитися у складі Сполученого Королівства. На їхній основі була сформована Північна Ірландія, яка зберігала власний парламент, але залишалася частиною британської держави.

Для багатьох республіканців саме цей пункт став найбільш болючим. Вони вважали, що поділ суперечить ідеї єдиної незалежної Ірландії та залишає значну частину острова під британською владою. Натомість британський уряд розглядав таке рішення як необхідний компроміс, що враховував інтереси юніоністського населення Ольстеру.

Поділ острова став одним із найтриваліших наслідків договору. Він визначив політичну карту Британських островів і залишився чинним донині.

Реакція в Ірландії

Після оприлюднення тексту договору ірландське суспільство фактично розділилося на два табори. Прихильники угоди наголошували, що вона забезпечує безпрецедентний рівень самоврядування та відкриває можливість для подальшого зміцнення незалежності. Вони вважали, що продовження війни може призвести до ще більших людських втрат і руйнувань.

Противники договору, яких очолив Еймон де Валера, категорично відмовилися визнавати компроміс. На їхню думку, вимога присяги британській короні та поділ острова означали відмову від принципів республіки, проголошеної у 1919 році. Вони наполягали, що боротьбу слід продовжувати до здобуття повної незалежності всієї Ірландії.

Дебати в парламенті були надзвичайно гострими. Після тривалого обговорення Dáil Éireann все ж ратифікував договір більшістю голосів. Проте політичний конфлікт лише поглибився.

Від договору до громадянської війни

Розбіжності щодо Англо-ірландського договору швидко переросли у відкритий конфлікт. Уже в 1922 році між прихильниками й противниками угоди почалася Громадянська війна в Ірландії, яка тривала до 1923 року.

Особливо трагічною стала доля Майкла Коллінза. Як голова Тимчасового уряду Ірландської Вільної Держави він очолив сили, що підтримували договір. У серпні 1922 року Коллінз загинув під час засідки в графстві Корк, ставши однією з найвизначніших постатей ірландської історії.

Громадянська війна завдала молодій державі значних втрат і залишила глибокий політичний розкол, наслідки якого відчувалися ще багато десятиліть.

Данило Ігнатенко

The post Англо-ірландський договір 1921 року: як угода між Великою Британією та Ірландією змінила історію острова first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Особливістю ІРА стало те, що вона майже ніколи не вела класичних фронтових боїв. Значно сильніша британська армія мала перевагу в чисельності, артилерії, транспорті та матеріальному забезпеченні, тому республіканці були змушені шукати іншу форму боротьби. Саме в цей період було сформовано одну з найефективніших систем партизанської війни XX століття, головним архітектором якої став Майкл Коллінз. Його тактика мобільних бойових загонів, розвідки та несподіваних ударів дозволила невеликій армії протистояти одній з найпотужніших імперій світу.

Передумови створення ІРА

Історія Ірландської республіканської армії нерозривно пов’язана з розвитком ірландського національно-визвольного руху на початку XX століття. Ще у 1913 році була створена організація Ірландські добровольці (Irish Volunteers), яка мала захищати політичні права ірландців та бути готовою до можливого збройного конфлікту. До її складу входили тисячі добровольців, які проходили військову підготовку та накопичували зброю.

Після Великоднього повстання 1916 року більшість керівників визвольного руху були страчені або ув’язнені, однак репресії британської влади лише посилили підтримку незалежності. Коли на виборах 1918 року перемогла партія Шинн Фейн, а в січні 1919 року було проголошено Ірландську Республіку, виникла потреба у створенні регулярної військової сили, здатної захищати нову державу. Саме тому у 1919 році на базі Ірландських добровольців була сформована Ірландська республіканська армія (ІРА).

Формально ІРА визнавала верховенство уряду проголошеної республіки та парламенту Dáil Éireann. Її головним завданням стало витіснення британських адміністративних структур з острова й забезпечення незалежності Ірландії.

Початок Ірландської війни за незалежність

Першим великим випробуванням для новоствореної ІРА стала Ірландська війна за незалежність, яка розпочалася у січні 1919 року. Поштовхом до конфлікту став напад добровольців біля Солохедбіга в графстві Тіпперері, під час якого загинули двоє поліцейських Королівської ірландської поліції.

У наступні місяці невеликі загони ІРА почали діяти майже по всій країні. Їхньою головною метою були не масштабні битви, а поступове руйнування британської адміністративної системи. Повстанці нападали на поліцейські дільниці, захоплювали зброю, нищили транспортну інфраструктуру, перерізали телеграфні лінії та зривали роботу органів влади. Такі дії змушували британську адміністрацію витрачати дедалі більше сил на утримання контролю над територією.

На відміну від традиційних армій, ІРА не мала чіткої лінії фронту. Її бійці часто жили серед місцевого населення, а після проведення операцій швидко розчинялися серед цивільних. Це значно ускладнювало дії британських військових.

Майкл Коллінз — архітектор перемоги

Найвідомішим керівником ІРА став Майкл Коллінз, якого історики справедливо вважають одним із найталановитіших організаторів партизанської війни XX століття. Після Великоднього повстання він швидко став одним із провідних діячів республіканського руху, а під час війни за незалежність фактично очолив військову розвідку та координацію бойових операцій.

Коллінз чудово розумів, що відкриті битви з британською армією приречені на поразку. Саме тому він зробив ставку на мобільність, несподіваність і точність ударів. Під його керівництвом були створені невеликі бойові групи, відомі як «літаючі колони» (Flying Columns). Вони швидко пересувалися сільською місцевістю, нападали на британські підрозділи, знищували важливі об’єкти та уникали тривалих боїв.

Не менш важливою стала діяльність розвідки. Коллінз створив широку мережу інформаторів у державних установах, поліції та навіть британських спецслужбах. Завдяки цьому ІРА нерідко знала про плани супротивника ще до початку його операцій. Саме ефективна розвідка стала одним із головних чинників успіху республіканців.

Партизанська тактика ІРА

Основою військової стратегії ІРА стала партизанська війна. Вона дозволяла компенсувати нестачу людей, зброї та фінансових ресурсів. Замість великих битв республіканці проводили численні локальні операції, які поступово виснажували британські сили.

Британська відповідь і політика репресій

У відповідь на діяльність ІРА британський уряд значно посилив військову присутність в Ірландії. До країни були направлені додаткові підрозділи армії, а також спеціальні допоміжні сили, найвідомішими серед яких стали Black and Tans та Auxiliaries. До їхнього складу входили переважно ветерани Першої світової війни.

Британська стратегія дедалі більше спиралася на репресивні заходи. Після нападів ІРА нерідко проводилися каральні рейди, під час яких спалювалися будинки, громадські споруди та підприємства, здійснювалися масові арешти й обшуки. Такі методи мали залякати населення та позбавити ІРА підтримки, однак на практиці вони часто давали протилежний результат. Репресії лише посилювали антибританські настрої й сприяли зростанню симпатій до республіканського руху.

Одним із найвідоміших епізодів війни стала Кривава неділя 21 листопада 1920 року. Після операції Майкла Коллінза проти британських агентів сили безпеки відкрили вогонь по глядачах на стадіоні Кроук Парк у Дубліні. Загибель мирних мешканців стала символом жорстокості конфлікту та викликала широкий міжнародний резонанс.

Військові результати діяльності ІРА

До середини 1921 року британський уряд дедалі більше усвідомлював, що військовими методами остаточно придушити ІРА не вдається. Попри значну матеріальну перевагу, британські війська не могли повністю контролювати сільські райони, де республіканці користувалися підтримкою населення. Водночас і сама ІРА не мала достатніх сил для відкритого наступу або захоплення великих міст.

У липні 1921 року сторони погодилися на перемир’я, після чого розпочалися переговори, які завершилися підписанням Англо-ірландського договору 6 грудня 1921 року. Документ передбачав створення Ірландської Вільної Держави у складі двадцяти шести графств, тоді як шість графств Ольстеру залишалися частиною Сполученого Королівства.

Подальша доля ІРА

Підписання договору викликало глибокий розкол серед самих республіканців. Частина керівництва, включно з Майклом Коллінзом, підтримала компроміс із Великою Британією, вважаючи його важливим кроком до повної незалежності. Інші члени ІРА виступили проти договору, оскільки він не створював повністю незалежної республіки та закріплював поділ острова.

Унаслідок цих суперечностей колишні союзники опинилися по різні боки барикад під час Громадянської війни 1922–1923 років. Сам Майкл Коллінз загинув у серпні 1922 року, ставши однією з найтрагічніших постатей новітньої історії Ірландії.

Іван Гудзенко

The post Ірландська республіканська армія (ІРА): історія створення, Майкл Коллінз і боротьба за незалежність Ірландії first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.