Однак за зовнішньою тишею приховувалися глибокі стратегічні помилки, дипломатичні маневри та підготовка до однієї з наймасштабніших воєнних катастроф XX століття — падіння Франції у 1940 році.

Французька стратегія та ілюзія безпеки

Під час польської кампанії Німеччина залишила на західному кордоні лише близько 23 дивізій. Французька армія мала значно більші сили й теоретично могла завдати потужного удару по ослабленому Рейху. Головнокомандувач французьких військ генерал Моріс-Гюстав Гамелен пропонував розгорнути наступ через територію нейтральних Бельгії та Нідерландів. Такий план дозволяв використати чисельну перевагу французької армії на відкритій місцевості. Проте французьке політичне керівництво не наважилося порушити нейтралітет сусідніх держав. У результаті французькі війська здійснили лише обмежені операції вздовж франко-німецького кордону. Ці дії не дали значного результату, а після падіння Польщі французькі частини були відведені назад до оборонних позицій.

Основною опорою французької оборони залишалася Лінія Мажино — грандіозна мережа фортифікацій, створена після Першої світової війни. Французькі генерали були переконані, що німці знову підуть традиційним шляхом через рівнини Бельгії, як це сталося у 1914 році. Саме тому всі стратегічні плани будувалися навколо цієї ідеї.

Однак військове мислення французького командування залишалося надто консервативним. Воно спиралося на досвід окопної війни Першої світової та недооцінювало нову роль танкових з’єднань і мобільної війни.

План Манштейна і нова німецька тактика

Спочатку навіть німецьке командування планувало наступ через Бельгію. Але затримки через несприятливу погоду та сумніви генералів змусили шукати інші варіанти. Вирішальну роль у зміні німецької стратегії відіграв генерал Еріх фон Манштейн.

Манштейн запропонував надзвичайно ризикований, але геніальний план: головний удар мав пройти через Арденни — горбистий і лісистий регіон, який французи вважали практично непридатним для масованого наступу танків. Саме ця самовпевненість союзників стала однією з головних причин їхньої майбутньої поразки.

y=Blitzkrieg: швидкість + раптовість + концентрація танкових силy=\text{Blitzkrieg: швидкість + раптовість + концентрація танкових сил}y=Blitzkrieg: швидкість + раптовість + концентрація танкових сил

Німецька стратегія фактично стала практичним втіленням концепції бліцкригу — блискавичної війни, де швидкість, координація авіації та танкових частин дозволяли проривати фронт і дезорганізовувати противника.

Скандинавський напрямок і боротьба за Норвегію

Поки Західний фронт залишався відносно спокійним, дедалі більшого значення набувала Скандинавія. Особливо важливою для Німеччини була шведська залізна руда, яку транспортували через норвезький порт Нарвік. Без цих поставок німецька військова промисловість могла зазнати серйозних проблем.

У британському уряді активно обговорювали можливість мінування норвезьких вод. Одним із головних прихильників цієї ідеї був Вінстон Черчилль, який тоді обіймав посаду першого лорда Адміралтейства.

Ситуація ще більше загострилася після контактів Гітлера з норвезьким політиком Відкуном Квіслінга — лідером пронацистського руху в Норвегії. Саме тоді в Берліні почали розробляти плани вторгнення до Скандинавії.

Німецьке керівництво дедалі більше переконувалося, що контроль над Норвегією має вирішальне значення для безпеки Рейху та для боротьби проти британського флоту в Північній Атлантиці.

«Фальшива війна» на морі

Хоча на суші великі бої майже не велися, на морі війна була значно активнішою. Особливо небезпечною стала діяльність німецьких підводних човнів. Уже восени 1939 року вони потопили британський авіаносець «Кураж» та лінкор «Роял Оук».

Основною ціллю німецьких субмарин було британське торгове судноплавство. Німеччина прагнула задушити Британію економічно, перерізавши морські шляхи постачання. За перші місяці війни підводні човни потопили понад сотню торгових суден.

Водночас і британці, і німці активно використовували морські міни, перетворюючи морські комунікації на смертельно небезпечні зони.

Загибель «Адмірала Графа Шпее»

Одним із найвідоміших епізодів початкового періоду війни стала історія німецького кишенькового лінкора Адмірал Граф Шпее.

Корабель діяв в Атлантиці та полював на британські торгові судна. За кілька місяців він потопив дев’ять кораблів, ставши серйозною загрозою для британської торгівлі.

13 грудня 1939 року біля гирла Ріо-де-ла-Плата німецький рейдер вступив у бій із британськими крейсерами. Після пошкоджень «Граф Шпее» прибув до порту Монтевідео в Уругваї. Британці тим часом поширили дезінформацію про наближення великих сил Королівського флоту.

Командир німецького корабля, не бажаючи безнадійного бою та загибелі екіпажу, наказав затопити судно неподалік від узбережжя. Цей епізод став важливим моральним успіхом Великої Британії та показав, що навіть потужні німецькі кораблі не могли почуватися безпечно в Атлантиці.

Перед бурею

Період між вереснем 1939 року та весною 1940-го часто сприймається як затишшя перед справжньою війною. Проте саме тоді були закладені основи майбутньої катастрофи Франції. Західні союзники переоцінили силу оборонної стратегії та недооцінили мобільність німецької армії.

Німеччина ж, навпаки, активно шукала нестандартні рішення й готувалася до нової форми війни. Уже в травні 1940 року план Манштейна продемонструє свою руйнівну ефективність, а Західна Європа стане свідком одного з найстрімкіших воєнних розгромів в історії.

Данило Ігнатенко

The post Війна на Заході 1939–1940: фальшива війна, план Манштейна та падіння Франції first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Після закінчення Військової академії Сен-Сір він у 1913 році отримав призначення до піхотного полку під командуванням Філіпа Петена, з яким у майбутньому його пов’яжуть непрості стосунки.

Перша світова війна: випробування мужності

У роки Першої світової війни де Голль відзначився особливою хоробрістю під Верденом, за що був тричі поранений і тричі згаданий у бойових донесеннях. Він провів у полоні майже три роки, здійснивши п’ять невдалих спроб втечі. Ці події загартували його характер і стали основою його рішучої віри у власні сили.

По закінченні війни де Голль працював у складі французької військової місії в Польщі, потім викладав у Сен-Сірі та здобув спеціальну підготовку зі стратегії й тактики у Вищій військовій школі. У 1925 році маршал Петен призначив його до штату Верховної військової ради. Маючи нагоду служити в Рейнській області, він спостерігав наслідки Версальської системи й слабкості французької оборони. Два роки на Близькому Сході і чотири роки у секретаріаті Ради національної оборони поглибили його стратегічне мислення.

Ідеї військової реформи та літературна діяльність

У міжвоєнний період де Голль активно виступав за оновлення армії. Його книга «Vers l’armée de métier» (1934) обґрунтовувала створення мобільної професійної армії, здатної діяти швидко і рішуче, на противагу концепції статичної оборони, символом якої стала Лінія Мажино. Подібні погляди викликали різке неприйняття військового керівництва. Суперечки з Петеном виникли навіть через публікацію дослідження «Франція та її армія» (1938).

Друга світова війна: формування лідера

Під час вторгнення Німеччини у 1940 році де Голль командував 4-ю бронетанковою дивізією і вперше зміг застосувати свої теорії механізованої війни. 6 червня 1940 року він увійшов до уряду Поля Рейно на посаді заступника державного секретаря оборони. Проте після падіння уряду і приходу до влади Петена, що схилявся до капітуляції, де Голль залишив Францію і 18 червня з Лондона закликав співвітчизників продовжити боротьбу. Французький військовий трибунал заочно засудив його до страти й конфіскації майна.

На початку його діяльності як політичного лідера ресурсів було небагато — лише група добровольців і переконання у правоті власної місії. Французьке суспільство залишалося глибоко поділеним щодо його легітимності. Проте діяльність Вільних французьких сил і радіотрансляції поступово забезпечили йому визнання.

Роль у визволенні Франції

У січні 1943 року у Касабланці, на конференції союзників, де Голль зустрічався з Черчиллем, Рузвельтом та Жиро. Тоді він поділив владу в Комітеті національного визволення, але невдовзі усунув Жиро й остаточно зміцнив політичні позиції. Повернувшись до Парижа у вересні 1944 року, він очолив тимчасовий уряд.

Його вплив зростав, але вже в січні 1946 року де Голль несподівано подав у відставку, висловивши розчарування відновленням партійної боротьби.

Створення П’ятої республіки

У 1958 році через кризу в Алжирі Франція знову звернулася до де Голля. Він погодився повернутися до влади лише за умови проведення конституційної реформи. 21 грудня того року його було обрано президентом. Нова конституція П’ятої республіки значно посилювала виконавчу владу, надаючи президентові право референдуму й надзвичайних повноважень.

Алжирська війна стала найсерйознішим викликом для його президентства. Де Голль прагнув завершення конфлікту, що викликало опір частини армії та європейського населення Алжиру. У квітні 1961 року відбулося повстання генералів, яке він рішуче придушив, спираючись на надзвичайні повноваження і підтримку більшості громадян. Це дозволило йому у 1962 році підписати угоди про незалежність Алжиру.

Політична стабілізація і зовнішня політика

Після розв’язання алжирської проблеми де Голль зосередився на відновленні французького впливу у світі. Його прагнення незалежної політики вилилися у створення власної ядерної програми й поступовий вихід Франції з військових структур НАТО (хоча членство у самому альянсі зберігалося). Він активно використовував Європейське економічне співтовариство для захисту сільського господарства і позицій Франції.

Для зміцнення влади де Голль ініціював конституційні зміни, що передбачали прямі вибори президента. У 1962 році виборці підтримали цю ідею на референдумі. Він також прагнув зберегти образ лідера, який стоїть понад партіями, тому його прихильники не використовували його ім’я у назвах політичних об’єднань.

Політична спадщина

Шарль де Голль переобрався на другий президентський термін у 1965 році, хоча у другому турі зіткнувся з серйозним суперником — Франсуа Міттераном. Його правління було періодом глибоких перетворень, що дозволили Франції знову зайняти позиції однієї з провідних держав Західної Європи.

Де Голль залишався суперечливою постаттю. Сучасники бачили в ньому поєднання гордості й лукавства, гнучкості й непохитної волі. Проте навіть критики визнавали, що він відновив відчуття національної гідності і створив стабільні інститути, які стали основою для розвитку Франції у другій половині XX століття.

Шарль де Голль помер 9 листопада 1970 року в Коломбе-ле-де-Егліз. Його постать стала символом державної незалежності й особливої французької політичної культури, що поєднує республіканські традиції та прагнення до самостійної ролі на світовій арені.

Данило Ігнатенко

The post Шарль де Голль: коротка біографія first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.