Прийняття Тонкінської резолюції фактично надало президенту США право вести війну без офіційного оголошення її Конгресом. Внаслідок цього конфлікт, який до того часу залишався переважно громадянською війною між Північним і Південним В’єтнамом, перетворився на один із наймасштабніших міжнародних конфліктів епохи Холодної війни.

Криза в Південному В’єтнамі після падіння режиму Дьєма

Після усунення та загибелі президента Нго Дінь Дьєм у 1963 році політична ситуація в Південному В’єтнамі стрімко погіршувалася. Американське керівництво сподівалося, що ліквідація непопулярного режиму сприятиме стабілізації країни та консолідації антикомуністичних сил. Проте ці очікування не виправдалися.

У Сайгоні відбувалися постійні політичні кризи, військові перевороти та боротьба між генералами за владу. Уже в січні 1964 року керівництво країною перейшло до генерала Нгуєн Ханя, однак і його режим не зміг забезпечити стабільність. Тим часом сили В’єтконгу значно посилили свої позиції в сільських районах. Комуністичні партизани контролювали дедалі більшу територію та успішно підривали авторитет уряду Південного В’єтнаму.

Ханой готується до масштабного наступу

У керівництві Північного В’єтнаму панувала впевненість, що перемога вже близька. Лідери на чолі з Хо Ши Мін ухвалили рішення значно збільшити військову підтримку боротьби на Півдні.

Через територію Лаосу активно розвивалася знаменита стежка Хо Ши Міна — складна транспортна система, яка поступово перетворилася на мережу сучасних доріг та логістичних маршрутів. Через неї на південь перекидалися зброя, боєприпаси, продовольство та підрозділи Народна армія В’єтнаму.

Важливу роль відігравала підтримка з боку комуністичних держав. Мао Цзедун пообіцяв надати значні обсяги військової допомоги. Одночасно допомогу Ханою почав збільшувати і СРСР, незважаючи на погіршення відносин між Москвою та Пекіном.

Американські плани ударів по Північному В’єтнаму

На тлі погіршення ситуації американське керівництво дедалі більше схилялося до необхідності прямого тиску на Північний В’єтнам.

Ще до серпня 1964 року американські військові радники брали участь у таємних операціях. Вони допомагали організовувати морські рейди, диверсійні місії та висадку агентів на території Північного В’єтнаму. Однак результати цих дій були обмеженими.

До літа 1964 року в Пентагоні вже існували плани нанесення повітряних ударів по стратегічних об’єктах Північного В’єтнаму. Передбачалося, що бомбардування змусять Ханой скоротити підтримку комуністичних сил на Півдні.

Водночас частина радників президента Джонсона пропонувала заздалегідь отримати від Конгресу широкі повноваження для військових дій у Південно-Східній Азії. Сам Джонсон не поспішав із таким кроком через наближення президентських виборів.

Інцидент з есмінцем «Меддокс»

2 серпня 1964 року американський есмінець USS Maddox («Меддокс») здійснював розвідувальне патрулювання в Тонкінській затоці біля узбережжя Північного В’єтнаму.

Напередодні південнов’єтнамські сили провели таємні атаки на острови Хон Ме та Хон Ньєу. У Ханої могли припустити, що американський корабель був пов’язаний із цими операціями.

У результаті три північнов’єтнамські торпедні катери атакували «Меддокс». Американський корабель відкрив вогонь у відповідь, а літаки з авіаносця, що перебував неподалік, підтримали його з повітря.

Бій завершився без втрат для американського корабля. Катери Північного В’єтнаму були змушені відступити, а сам інцидент став предметом гострих дипломатичних суперечок.

Загадкова друга атака

Після першого зіткнення президент Джонсон наказав продовжити патрулювання. До «Меддокса» приєднався інший американський есмінець — USS Turner Joy.

У ніч з 4 на 5 серпня обидва кораблі повідомили про нову атаку північнов’єтнамських торпедних катерів. Однак майже відразу почали виникати сумніви щодо того, чи справді напад мав місце. Командир «Меддокса» зазначав, що отримані сигнали могли бути наслідком помилок радарів, складних погодних умов або неправильного тлумачення даних. Незважаючи на це, адміністрація Джонсона вирішила розглядати інцидент як реальний напад. Пізніше багато істориків дійшли висновку, що друга атака, найімовірніше, взагалі не відбулася або ж була неправильно інтерпретована американськими військовими.

Тонкінська резолюція: шлях до ескалації війни

Після повідомлення про другу атаку Джонсон наказав завдати авіаударів по військово-морських об’єктах Північного В’єтнаму. Одночасно він звернувся до Конгресу із проханням надати йому додаткові повноваження.

7 серпня 1964 року Конгрес США майже одноголосно ухвалив так звану Резолюція про Тонкінську затоку.

Документ дозволяв президентові застосовувати всі необхідні заходи для захисту американських сил та союзників у Південно-Східній Азії. Фактично це стало аналогом дозволу на ведення війни без її формального оголошення.

Більшість конгресменів голосували, не маючи повної інформації про обставини другого інциденту. Також багато хто не знав про таємні американські операції біля узбережжя Північного В’єтнаму та про розвідувальний характер місії «Меддокса».

Наслідки Тонкінського інциденту

Тонкінська резолюція стала одним із найважливіших документів в історії американської зовнішньої політики XX століття.

Вже у 1965 році Сполучені Штати розпочали масштабну повітряну кампанію проти Північного В’єтнаму та почали масове введення сухопутних військ. Якщо на початку конфлікту американська присутність обмежувалася переважно радниками, то через кілька років у В’єтнамі перебувало понад пів мільйона американських військовослужбовців.

Подальше розслідування показало, що інформація про другу атаку була вкрай сумнівною. Це спричинило серйозну кризу довіри до уряду США та адміністрації Джонсона. У наступні роки Тонкінський інцидент став символом того, як неповна або неточна інформація може призвести до масштабної військової ескалації.

Данило Ігнатенко

The post Тонкінська затока 1964: інцидент, що змінив хід В’єтнамської війни first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Стратегічна програма «Хамлет»

Одним із головних проєктів уряду президента Нго Дінь Дьєма стала стратегічна програма «Хамлет». Її задум полягав у тому, щоб ізолювати селянське населення від впливу В’єтконгу. Для цього тисячі жителів сільських районів переселяли до спеціально укріплених поселень, оточених парканами, ровами та сторожовими вежами. Ідея була запозичена з британського досвіду боротьби з комуністичним повстанням у Малайї. Там переселення населення до так званих «Нових сіл» допомогло суттєво послабити підтримку повстанців. Американські та південнов’єтнамські стратеги сподівалися повторити цей успіх у В’єтнамі.

Однак умови були зовсім іншими. У Малайї існувало чітке розмежування між етнічними китайцями-повстанцями та більшістю населення. У В’єтнамі ж члени В’єтконгу часто були вихідцями з тих самих сіл, що й урядові прихильники. Через це було майже неможливо визначити, кого слід захищати, а кого ізолювати. Крім того, примусове переселення викликало значне невдоволення селян. Людей змушували залишати свої будинки, поля, могили предків і традиційні громади. Внаслідок цього багато мешканців почали сприймати уряд Дьєма як джерело проблем, а не захисту. У багатьох стратегічних селах прихильників В’єтконгу невдовзі стало не менше, ніж за межами цих укріплених поселень.

Битва при Ап Бак: тривожний сигнал для Вашингтона

Справжнім шоком для американських військових стала битва біля села Ап Бак у січні 1963 року. Підрозділ В’єтконгу, який поступався чисельністю та був оточений силами ARVN, зміг успішно відбити атаки урядових військ.

У ході бою комуністи знищили п’ять вертольотів, убили приблизно 80 південнов’єтнамських солдатів і трьох американських радників. Після цього їм вдалося вирватися з оточення.

Події в Ап Бак продемонстрували серйозні недоліки південнов’єтнамської армії. Незважаючи на технічну перевагу, ARVN не змогла реалізувати свої можливості через слабке керівництво та погану координацію дій. Для багатьох американських журналістів ця битва стала доказом того, що офіційні оптимістичні звіти про перебіг війни не відповідають дійсності.

Зростання критики американської політики

Після Ап Бак дедалі більше журналістів почали ставити під сумнів ефективність американської стратегії у В’єтнамі. Репортери, які працювали безпосередньо на місці подій, бачили розрив між офіційними заявами та реальною ситуацією на фронті.

Однак у Сайгоні сформувалася впливова бюрократична система, зацікавлена в демонстрації успіхів. Командувач американських сил генерал Пол Гаркінс і посол США Фредерік Нолтінг продовжували запевняти Вашингтон, що війна розвивається у правильному напрямку. Такі суперечливі оцінки створювали дедалі більшу плутанину серед американського політичного керівництва.

Буддійська криза та політичний занепад режиму Дьєма

У 1963 році військові проблеми доповнилися серйозною політичною кризою. Режим Нго Дінь Дьєма дедалі більше втрачав підтримку населення.

Особливе обурення викликала діяльність членів родини президента. Його брат Нго Дінь Нху мав величезний політичний вплив, а дружина Нху, відома як мадам Нху, фактично стала однією з найвпливовіших осіб держави. Вона відкрито підтримувала привілейоване становище римо-католицької меншини та демонструвала зверхність щодо буддійської більшості населення.

У травні 1963 року конфлікт між владою та буддистами переріс у відкриту кризу. Демонстрації протесту в Сайгоні та Хюе були жорстоко придушені силами безпеки. Відбулися масові арешти, що лише посилило суспільне обурення.

Самоспалення Тхіть Куанг Дика

11 червня 1963 року відбулася подія, яка шокувала весь світ. Буддійський чернець Тхіть Куанг Дик публічно здійснив акт самоспалення в центрі Сайгона на знак протесту проти переслідування буддистів.

Фотографії цієї трагедії миттєво облетіли міжнародну пресу та стали одним із найвідоміших символів В’єтнамської війни. Вони завдали серйозного удару по міжнародному іміджу режиму Дьєма та поставили під сумнів доцільність подальшої підтримки такого уряду з боку США.

Переворот і загибель Нго Дінь Дьєма

Після буддійської кризи невдоволення режимом охопило значну частину студентства, інтелігенції та військового керівництва. Особливо негативну реакцію викликали рейди урядових військ на буддійські пагоди в серпні 1963 року.

Група генералів ARVN почала готувати військовий переворот. Перед початком операції вони неофіційно з’ясували позицію Сполучених Штатів. Американська адміністрація формально не підтримувала заколот, але й не збиралася захищати Дьєма.

1 листопада 1963 року військові частини захопили ключові об’єкти Сайгона та взяли владу під контроль. Наступного дня Нго Дінь Дьєм і його брат Нху були захоплені та вбиті.

З падінням Дьєма завершилася ціла епоха в історії Південного В’єтнаму. Проте очікуваної стабільності це не принесло. Країна занурилася у серію переворотів і політичних криз.

Від Кеннеді до Джонсона: новий етап американської участі

Менш ніж через три тижні після перевороту світ сколихнула ще одна трагедія. 22 листопада 1963 року був убитий президент США Джон Фіцджеральд Кеннеді.

Його наступник, Ліндон Бейнс Джонсон, успадкував складну ситуацію у В’єтнамі. Попри те, що Джонсон прагнув зосередитися на внутрішніх реформах, він не міг дозволити собі політичну поразку в Азії.

Американське керівництво продовжувало вважати В’єтнам важливим фронтом холодної війни та випробуванням авторитету США серед союзників. Тому Джонсон вирішив посилити американську присутність.

У 1964 році генерал Пол Гаркінс був замінений на Вільям Вестморленд, який став головним прихильником подальшої ескалації конфлікту. Чисельність американських військових радників зросла з приблизно 16 тисяч на момент смерті Кеннеді до 23 тисяч наприкінці 1964 року.

Іван Гудзенко

The post Конфлікт у В’єтнамі поглиблюється: стратегічні села, криза режиму Нго Дінь Дьєма та шлях до американської ескалації first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.