Крез походив з династії Мермнадів і успадкував престол після смерті свого батька Алятта, здолавши зведеного брата в боротьбі за владу. До того він вже проявив себе як намісник і головнокомандувач, завершивши підкорення Іонії на материковій частині Анатолії, включно з містами Ефес та іншими важливими центрами. Однак через обмежену морську могутність він був змушений укладати союзи з острівними містами Іонії замість їх завоювання. Його багатство стало прислів’ям у стародавньому світі, а щедрі дари оракулу в Дельфах закріпили славу щедрого й впливового правителя.

З падінням Мідійської імперії під натиском персів Крез опинився перед загрозою потужної Перської держави під керівництвом Кіра II Великого. Він спробував сформувати коаліцію з Вавилоном, Єгиптом та Спартою й навіть розпочав військову кампанію проти Каппадокії. Після битви при Птерії, яка не принесла вирішальної перемоги, Крез повернувся до своєї столиці Сард для організації конфедерації союзників. Проте перси швидко переслідували його, штурмували місто і в 546 році Лідія впала під владою Кіра.

Подальша доля Креза описана різними джерелами. За свідченням Геродота, цар був засуджений до спалення живцем, але, за легендою, був врятований Аполлоном і згодом перебував при дворі Камбіса II у Єгипті. Інші джерела, зокрема Ктесій, стверджують, що Крез отримав посаду губернатора Барени в Мідії і зберіг певний вплив навіть після поразки.

Одна з найвідоміших історій про Креза – зустріч з афінським законодавцем Солоном. Геродот передає, що Солон навчав царя, що справжнє щастя не в багатстві, а в удачі та моральній рівновазі, намагаючись показати Крезу обмеженість матеріального багатства.

Його життя стало уроком того, що влада та багатство не завжди гарантують безпеку та стабільність, а доля часто вирішує за людину навіть у наймогутніші часи.

Данило Ігнатенко

The post Крез – останній цар Лідії first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Поезія Алкмана була пізніше поділена вченими з Александрії на шість книг, але майже всі вірші втрачено. Збереглися лише окремі фрагменти. Найдовший з них — це парфеней, тобто хорова пісня для дівчат. Його знайшли в Єгипті на папірусі I століття. Цей твір, ймовірно, виконувався під час релігійного обряду посвяти дівчат у доросле життя. У поемі описано дівчат, їхній вигляд і поведінка. Відомо також, що існував вірш із загадковою назвою «Жінки-пірнальниці», який, можливо, займав цілий папірусний сувій, але його зміст не дійшов до нас.

Алкмана вважають одним з перших авторів любовної поезії. Про це свідчить візантійський словник Суда, в якому його названо автором любовних віршів. Особливою рисою його творчості є глибока увага до природи. Він порівнює поетичну творчість з наслідуванням природних звуків, зокрема співу птахів, і вбачає в цьому джерело мистецтва. В одному з фрагментів він зображує, як світ засинає: затихають звуки, вщухає рух, і все живе занурюється в спокій. Цей образ сплячого світу надихав таких поетів, як-от Вергілій, Аріосто, Тассо й Гете, зокрема в його «Нічній пісні мандрівника».

Через незвичайний стиль його поезії в античності існувала думка, що Алкман не був спартанцем, а походив з міста Сарди в Лідії (сучасна Туреччина). Проте сучасні дослідники вважають, що він жив і працював саме в Спарті, яка на той час мала розвинене мистецьке життя.

Данило Ігнатенко

The post Алкман — давньогрецький поет із Спарти first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.