Походження назви

Термін «Кастилія» (Castilla) походить від латинського «castellum» і вперше був зафіксований приблизно у VIII–IX століттях, коли так почали позначати невелику прикордонну зону на півночі провінції Бургос. Ці землі перебували під формальним контролем королівств Астурії, а згодом Леону, які призначали туди графів для оборони кордонів.

У X столітті граф Фернан Гонсалес (970р.) уперше об’єднав низку дрібних кастильських графств і запровадив принцип спадкової влади у своїй родині, фактично забезпечивши автономію від Леону. За його правління було створено адміністративний центр у місті Бургос і розпочато експансію на південь до річки Дуеро.

Проголошення королівства

У 1035 році Кастилія була остаточно виокремлена з-під леонської зверхності, коли король Наварри Санчо III Великий передав її у спадок своєму синові — Фердинанду, який у 1037 році отримав титул короля Кастилії. Надалі королівства Кастилія і Леон кілька разів об’єднувалися (1072–1157), але в підсумку  знову роз’єднувались через династичні поділи.

Альфонсо VIII (правління 1158–1214) зумів зміцнити політичну гегемонію Кастилії, зокрема, шляхом розширення території на південь до річки Тегус та на схід — до межі з Арагоном. Його вплив був настільки значним, що король Леону був змушений визнати васальну залежність. Водночас повної інтеграції досягнуто не було, і регіональні амбіції Леону залишалися незалежними.

Остаточне об’єднання Кастилії та Леону

У 1230 році король Кастилії Фердинанд III успадкував також престол Леону, що призвело до стабільного об’єднання обох королівств. З цього моменту відбувається формування стабільної централізованої монархії під кастильським керівництвом. Розширення території продовжилося завдяки військовим кампаніям проти мусульманських держав на півдні, зокрема анексії Толедо (1085) і поступового підкорення Андалусії.

До середини XIII століття Кастилія перетворилася на домінантну політичну силу на Піренейському півострові, що визнавали не лише сусідні християнські королівства, а й європейські двори, які часто ототожнювали її з усією Іспанією.

Уніфікація Іспанії та династичні союзи

Спроба анексії Португалії у 1383–1385 роках зазнала поразки. У 1412 році представник кастильської династії, Фердинанд, став королем Арагону. Це стало підґрунтям до особистої унії двох корон, яка реалізувалась у 1479 році шлюбом Ізабелли Кастильської та Фердинанда Арагонського.

У 1512 році до Кастилії було приєднано Наварру, що завершило територіальне об’єднання християнських королівств в Іспанії. Саме Кастилія, з огляду на свою чисельну, територіальну й політичну перевагу, стала основою майбутньої іспанської монархії.

Попри свою центральну роль, Кастилія не змогла досягти внутрішньої соціально-економічної рівноваги. Регіон залишався здебільшого аграрним і менш розвинутим порівняно з прибережними територіями, особливо Каталонією та Баскськими землями. Водночас саме ці регіони зберігали традиції політичної автономії й стали осередками опору централізації.

До сьогодні в Іспанії триває дискусія про те, чи була кастильська гегемонія історично виправданою, та наскільки вона сприяла чи перешкоджала рівномірному розвиткові держави.

Хоча Кастилія відігравала провідну роль у формуванні іспанської держави, їй не вдалося забезпечити стабільний соціально-економічний розвиток у власних межах. Регіон тривалий час залишався аграрним і поступався рівнем економічного зростання прибережним зонам, зокрема Каталонії та Баскським землям. У сучасній Іспанії досі продовжуються суспільно-політичні дебати щодо легітимності історичної гегемонії Кастилії та її впливу на регіональний баланс у процесі розвитку національної держави.

Данило Ігнатенко

The post Кастилія: історичний регіон Іспанії first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Цей проект можна порівняти з «Джоном Віком» Чада Стахельскі та Девіда Летча. На наш погляд в Антуана Фука вийшло краще зняти кіно про колишнього найманця. Так само, як в першому «Джонові Віку» ворогами для головного героя виступає російська мафія. Найманця Роберта Маккола в «Вирівнювачу» втілює Дензел Вашингтор. Актор проявляє кращу драматичну гру ніж, Кіану Рівз в франшизі про безстрашного кіллера.

Каскадерська робота в  фільму Антуана Фука хороша. Екшену небагато, але він зроблений достатньо добре. Непогана операторська зйомка здійснена Мауро Фіоре. Крім Дензела Вашингтона відмітимо персонажа Ніколая Ітченко, якого грає новозеландський актор Мартон Чокаш. «Вирівнювач» трішки схожий на «Леона» 1994 року від Люка Бесона. І кіно французького режисера, і художня стрічка Антуана Фука концентрується на жіночому персонажі, якого змушені рятувати герої цих бойовиків.

Молода актриса Хлоя Грейс-Моріс досить гарно зображує емоції молодої дівчини Тері – змушеної виживати через важкі умови існування. Шістдесятилітній Дензел Вашингтон чудово демонструє сцени бою. Звісно «Леон» (1994) Люка Бессона драматичніший фільм за «Вирівнювач» Антуан Фука. Друге кіно в більшій мірі хороший бойовик.

Рекомендуємо подивитися вам хороший бойовик про найманця. Якщо вам сподобався «Джон Вік», то ви оціните і «Вирівнювача». Режисер створив цікавий екшен з деяким драматизмом і хорошою акторською грою. В 2018 році нас очікує продовження, хоч історія першої частини самодостатня. Кіно про Роберта Маккола завершене, а сіквел скоріше вийде гіршим за оригінал.

The post «Вирівнювач» (The Equalizer) 2014 first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.