Єзидизм є самобутньою етнорелігійною традицією, що розвивалася на перехресті месопотамських, іранських та близькосхідних культур. Більшість молитовних гімнів, відомих як кавли, передавалася усно курманджі. Єзиди вірять у єдиного Бога, який доручив управління світом семи святим істотам. Найвідомішою з них є Тавусі Мелек, Ангел-Павич. Старі чужі перекази помилково ототожнювали його з дияволом, але таке тлумачення суперечить самій єзидській вірі. Для громади Тавусі Мелек є вірним Божим намісником, а не втіленням зла.

Сім днів у священному центрі

Головне осіннє паломництво називають Джамайя, або Святом зібрання. Воно триває сім днів і припадає переважно на початок жовтня, хоча дата пояснюється традиційним календарем громади. До Лаліша прибувають родини з різних регіонів Іраку та з діаспори. Долина перетворюється на тимчасове місто, де релігійне життя охоплює дороги, джерела, двори, гірські схили й помешкання паломників.

Кожен день має свій порядок. Лунають кавли у виконанні знавців релігійної традиції, грають флейти й бубни, відбуваються процесії та спільні молитви. Увечері запалюють ґноти в оливі. Вогні розміщують у нішах храмових стін і біля святих місць, тому темрява долини поступово наповнюється невеликими полум’ями. Вогонь не є окремим божеством. Він унаочнює світло, чистоту й присутність святого.

Особливе значення має джерело Канія Спі, «Біле джерело». Вода з нього бере участь в обрядах благословення й очищення. Паломники також відвідують гробницю Шейха Аді, торкаються або цілують тканини при вході, зав’язують вузлики з побажаннями та обережно переступають пороги. На поріг не стають: він позначає межу святині й вимагає пошани.

Музика процесії та молитва про дощ

Джамайя поєднує врочистість із рухом. У храмовому просторі виконується ритуальний танець сема. Його повільний ритм відрізняється від святкових народних танців і підпорядковується релігійному порядку. У процесіях беруть участь представники спадкових духовних груп, а музика не служить звичайною розвагою. Вона переносить усну пам’ять громади, адже тексти гімнів століттями жили насамперед у голосі.

Окремі дні містять давні жертвоприносні обряди. Найвідомішим є Кабах, пов’язаний із принесенням бика та молитвами про зимові дощі й родючий рік. Для землеробських і скотарських громад вода означала виживання, тому прохання про дощ увійшло до самого центру паломництва. Сучасний міський єзид може вже не залежати від власного поля, проте ритуал зберігає пам’ять про екологічний ритм, у якому сформувалася традиція.

Лаліш після катастрофи

Після геноциду єзидів, здійсненого угрупованням «Ісламська держава» у 2014 році, Джамайя набула ще одного виміру. Паломництво збирає людей, чиї родини втратили близьких, домівки та звичний лад. У Лаліші вони бачать, що громада продовжує молитися своєю мовою, запалювати ті самі світильники й вести дітей до священного джерела. Це не скасовує травми, але повертає відчуття тривалості.

Лаліш важко зрозуміти лише як архітектурну пам’ятку. Його святість створюють маршрути босих паломників, вода, полум’я, голоси знавців гімнів і правила поведінки біля порогів. Семиденне зібрання щоразу відновлює зв’язок між розпорошеними єзидами та долиною, яку вони вважають своїм духовним домом.

Данило Ігнатенко 

The post Паломництво єзидів до Лаліша: як відбувається свято Джамайя first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.