Китай на початку 1949 року

На початку 1949 року становище Гоміньдану було критичним. Упродовж попереднього року Народно-визвольна армія Китаю завдала низки нищівних поразок націоналістичним військам у Маньчжурії, Північному та Центральному Китаї. Великі гарнізони один за одним капітулювали, а стратегічна ініціатива остаточно перейшла до комуністів.

Уряд Чан Кайші вже не мав можливості змінити перебіг війни виключно військовими засобами. Усвідомлюючи безвихідність ситуації, націоналістичне керівництво звернулося до так званої «Великої четвірки» — Сполучених Штатів, Великої Британії, Франції та Радянського Союзу — із проханням виступити міжнародними посередниками у мирному врегулюванні конфлікту.

Однак підтримки ця ініціатива не отримала. Сполучені Штати, які протягом багатьох років були головним зовнішнім союзником Гоміньдану, відразу заявили, що подібне посередництво вже не матиме практичного результату. Це стало важливим сигналом того, що міжнародна ситуація також почала складатися не на користь націоналістів.

Мирні умови Мао Цзедуна

Попри активний наступ Народно-визвольної армії, керівництво Комуністичної партії формально погодилося на переговори. 14 січня 1949 року Мао Цзедун оприлюднив перелік умов, за яких був готовий розпочати мирний процес.

Вимоги комуністів фактично означали повний демонтаж політичної системи Гоміньдану. Серед них були покарання так званих «воєнних злочинців», скасування Конституції 1946 року, ліквідація чинного державного устрою, реорганізація армії Гоміньдану, конфіскація великого капіталу, що належав представникам правлячої еліти, проведення земельної реформи, перегляд міжнародних договорів і створення нового демократичного коаліційного уряду без участі «реакційних» націоналістичних сил.

Фактично ці вимоги означали беззастережну капітуляцію уряду Чан Кайші. Водночас комуністи не припиняли військових операцій, що свідчило про їхню впевненість у власній перемозі.

Відставка Чан Кайші та зміна керівництва

У той час, коли тривали політичні дискусії, ситуація на фронті стрімко погіршувалася для Гоміньдану. Уже 15 січня 1949 року комуністичні війська захопили стратегічно важливий Тяньцзінь, що відкрило їм шлях до повного контролю над Північним Китаєм.

Під тиском військових поразок 21 січня 1949 року Чан Кайші оголосив про відставку з посади президента Китайської Республіки. Формально керівництво державою перейшло до генерала Лі Цзунженя, який отримав надзвичайно складне завдання — спробувати врятувати країну від остаточного розгрому.

Новий президент прагнув використати переговори як останній шанс зберегти хоча б частину політичної влади. Уже 22 січня він погодився розглядати вісім основних умов Мао як основу для майбутнього мирного діалогу.

Одночасно націоналістичні війська почали залишати Пекін, що фактично означало втрату контролю над усім північним регіоном країни.

Підготовка до мирної конференції

Після попередніх контактів із делегацією з Нанкіна Мао Цзедун, який уже перебував у Пекіні, погодився провести офіційну мирну конференцію.

Тим часом Лі Цзунжень вирушив до Гуанчжоу, який став новою тимчасовою столицею уряду Гоміньдану. Там він намагався об’єднати різні політичні та військові угруповання навколо ідеї мирного врегулювання.

Очолити переговорну делегацію націоналістів було доручено генералу Чжан Чжичжуну, тоді як головним представником комуністів став Чжоу Еньлай, який уже мав значний досвід дипломатичної роботи.

Офіційне відкриття переговорів було призначене на 1 квітня 1949 року. Водночас комуністичне командування використало цей час для перегрупування військ уздовж річки Янцзи та підготовки вирішального наступу на Нанкін.

Переговори в Пекіні

Упродовж 2–12 квітня сторони проводили неофіційні консультації. Центральними питаннями стали три принципові вимоги комуністів.

По-перше, Народно-визвольна армія мала отримати право форсувати Янцзи для проведення реорганізації військ Гоміньдану. По-друге, передбачалося створення тимчасового уряду, який очолював би Мао Цзедун, тоді як Лі Цзунжень мав стати одним із його заступників. По-третє, комуністи вимагали покарання представників найвпливовіших політичних і фінансових родин, пов’язаних із Гоміньданом, зокрема родин Цзян, Сун, Кун і Чень.

13 квітня розпочався офіційний етап переговорів. Уже за три дні початкові вимоги були розширені до 24 пунктів. Головними серед них залишалися ліквідація чинного уряду та безперешкодний перехід комуністичних військ через Янцзи.

Провал мирного процесу

17 квітня комуністи надали уряду Гоміньдану лише три дні для остаточної відповіді.

Попри надзвичайно складну військову ситуацію, керівництво націоналістів вирішило не погоджуватися з вимогами Мао. 19 квітня 1949 року уряд Лі Цзунженя офіційно відхилив запропонований мирний проєкт.

Це рішення фактично поставило крапку в усіх дипломатичних спробах завершити громадянську війну шляхом переговорів.

Уже за кілька годин після отримання відповіді Народно-визвольна армія розпочала масштабний наступ по всій лінії фронту.

Форсування Янцзи та падіння Нанкіна

Після провалу переговорів комуністичні війська швидко перейшли до реалізації заздалегідь підготовленої наступальної операції.

Форсування річки Янцзи стало одним із найважливіших етапів завершальної кампанії війни. Націоналістичні війська вже не могли організувати ефективну оборону, а багато підрозділів втрачали боєздатність або переходили на бік переможців.

24 квітня 1949 року Народно-визвольна армія захопила Нанкін — столицю уряду Гоміньдану.

Падіння міста стало символічним моментом усієї громадянської війни. Саме від цієї події історики зазвичай відраховують остаточний розпад політичної системи націоналістичного уряду на материковому Китаї.

Після втрати столиці урядові структури почали поспішно евакуйовуватися на південь країни, однак стримати наступ комуністів уже не могли.

Створення Китайської Народної Республіки

Після захоплення Нанкіна Народно-визвольна армія продовжила швидкий наступ, займаючи дедалі нові території. До осені 1949 року під контролем комуністів опинилася майже вся материкова частина Китаю.

1 жовтня 1949 року на площі Тяньаньмень у Пекіні Мао Цзедун урочисто проголосив створення Китайської Народної Республіки. Ця подія завершила багаторічну громадянську війну на материку й започаткувала нову епоху в історії Китаю.

Тим часом залишки уряду Гоміньдану на чолі з Чан Кайші відступили на Тайвань, де продовжила існування Республіка Китай. Саме з цього часу бере початок політичний поділ між материковим Китаєм і Тайванем, який залишається одним із найважливіших міжнародних питань і сьогодні.

Завершення Громадянської війни в Китаї стало однією з найвизначніших політичних подій XX століття. Перемога Комуністичної партії докорінно змінила політичний курс країни, визначила її соціально-економічний розвиток на десятиліття вперед і суттєво вплинула на міжнародні відносини в період Холодної війни. Водночас поразка Гоміньдану засвідчила, що навіть значна міжнародна підтримка не може компенсувати втрату внутрішньої політичної стабільності, ефективного державного управління та довіри населення. Події 1949 року завершили одну історичну епоху Китаю й відкрили іншу, наслідки якої визначають політику Східної Азії донині.

Данило Ігнатенко

The post Крах Гоміньдану та створення Китайської Народної Республіки у 1949 році first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

У січні 1949 року Мао сформулював жорсткі умови мирного врегулювання. Вони передбачали ліквідацію політичної системи націоналістів, радикальні соціально-економічні перетворення та створення нового уряду без участі «реакційних» сил. Фактично ці вимоги означали не компроміс, а капітуляцію Гоміндану. Тим часом військова ситуація стрімко погіршувалася для націоналістів. Уже 15 січня впав Тяньцзінь, що відкрило комуністам шлях до півночі країни. Невдовзі Пекін опинився під їхнім контролем, що мало не лише стратегічне, а й символічне значення.

Мирні переговори як стратегічна пауза

Спроба переговорів між сторонами навесні 1949 року стала радше тактичним кроком, ніж реальним шансом на мир. Делегації націоналістів і комуністів зустрілися в Пекіні, де комуністичну сторону представляв Чжоу Еньлай. Переговори швидко зайшли в глухий кут, оскільки ключові вимоги Мао — зокрема форсування річки Янцзи та ліквідація уряду — були неприйнятними для націоналістів. Поки тривали дипломатичні дискусії, комуністи активно перегруповували сили. Уже в квітні вони розпочали масштабний наступ. Падіння Нанкін 24 квітня стало переломним моментом, що означав фактичний крах центральної влади Гоміндану.

Блискавичний наступ комуністів

Після захоплення Нанкіна комуністичні війська розгорнули стрімкий наступ по всій території Китаю. У травні були взяті ключові міста: Ханькоу, Ціндао, а згодом і економічний центр — Шанхай. Це позбавило націоналістів як промислової бази, так і міжнародних торговельних зв’язків. Улітку та восени 1949 року падали один за одним важливі стратегічні пункти: Чанша, Фучжоу, Ланьчжоу. Військовий опір націоналістів дедалі більше дезорганізовувався, а частина військ переходила на бік комуністів. Внутрішня криза посилювалася політичною дезорієнтацією та втратою довіри серед населення.

Проголошення Китайської Народної Республіки

1 жовтня 1949 року в Пекіні Мао Цзедун урочисто проголосив створення Китайської Народної Республіки. Ця подія стала не лише завершенням громадянської війни, а й початком нової епохи в історії Китаю. Уже найближчими днями новий режим був визнаний Радянським Союзом та іншими країнами соціалістичного блоку.

Націоналістичний уряд тим часом продовжував відступ. Після втрати південних міст, включно з Гуанчжоу, його залишки перемістилися до Чунціна, а згодом — на острів Тайвань. У грудні 1949 року Чан Кайші остаточно залишив материк, що символізувало завершення боротьби за контроль над Китаєм.

Втеча на Тайвань і нова геополітична реальність

Перенесення уряду до Тайбей означало формування двох політичних центрів: комуністичного Китаю на материку та націоналістичного режиму на Тайвані. Вивезення ресурсів, включно із золотим запасом та військовими силами, дозволило Гоміндану зберегти контроль над островом і створити альтернативну китайську державність. Водночас на материку комуністи швидко консолідували владу. До кінця 1949 року практично весь Китай перебував під їхнім контролем, що закріпило результат війни.

Ціна перемоги

Перемога комуністів була здобута ціною величезних людських втрат. За офіційними даними, понад 1,5 мільйона бійців комуністичних сил загинули або були поранені. Втрати націоналістів були ще більшими: сотні тисяч загиблих і мільйони полонених або тих, хто перейшов на бік супротивника. Особливо трагічними стали наслідки для цивільного населення — близько 5 мільйонів загиблих унаслідок бойових дій, голоду та хвороб.

Данило Іганатенко

The post Крах націоналістів і утворення КНР у 1949 році first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.